Загрози громадянському суспільству

Згідно з Джоном Голлом, головним редактором і співавтором книжки „Громадянське суспільство: теорія, історія, порівняння", може­мо ідентифікувати п'ять ворожих сил щодо громадянського суспільст­ва.

Іншого ґатунку небезпека громадянському суспільству, на дум­ку Голла, походить від надмірного покладання на "відродження тради­ції республіканської цивільної чесноти”. Голл з групою авторів критич­но сприймають сподівання на те, що "відродження традиції республі­канської громадянської чесноти” є передумовою поширення громадян­ського суспільства. Посилаючись на арґументи А. Селігмана, він вважає, що традиція і республіканські чесноти по суті перебувають в історичній опозиції між собою.

Ворогом громадянському суспільству є також така форма націо­налізму (а по суті шовінізму), соціально-політична практика якого пов'язана з примусовою інтеґрацією, етнічними чистками, масовим пе­реміщенням народів, геноцидом, - все це використовується для досяг­нення ваний лення також писав гом, аніж ворогом громадянського суспільства його громадянським націоналізмом (civic nationalism), що був власти­вий Сполученим Штатам під маскою ідеології "плавильного горшка” задля досягнення соціальної гомогенізації. Інший громадянський наці­оналізм спрямовував Французьку революцію, внаслідок якої була про­голошена Декларація прав людини і громадянина ⁶³5.

цілковитої соціальної гомогенності. Такий націоналізм спрямо- винятково на посилення державної влади за рахунок послаб- й марґіналізації громадянського суспільства. Проте існують інші форми націоналізму. У розділі цитованої книжки, який на- Е. Ґеллнер, йдеться про націоналізм, що "загалом є радше дру- "^{634 635}.

Не завжди прозорим, а тому ще підступнішим ворогом грома­дянського суспільства виступають ідеологічні доктрини, які поклада­ються в основу стратегії "примусового розвитку” держави. За таких умов державна ідеологія неминуче сковує і пригнічує суспільство, на­показ піклуючись його технологічним та економічним розвитком. З цього приводу Нікос Мозеліс [Mouzelis], професор соціології Лондонсь­кої Школи Економіки, зазначає, що пізній розвиток країн у XIX­XX століттях переважно здійснювався під впливом ідеологічних докт­рин. На його думку, більшість "суспільств пізнього розвитку” постраж­дала через розкол між двома взаємо антагоністичними політичними культурами, що вилилися в дві протилежні доктрини з приводу інтер­претації національної ідентичності. Одна з них є ворожою до західних вартостей та відповідного інституційного облаштування суспільства; вона ґрунтується на культурному традиціоналізмі, апелює до так зва­них "внутрішніх" національних ресурсів, "почвенничества" тощо. Інша пов'язана із зовнішніми орієнтирами на вартості західного модернізо­ваного суспільства з визнанням свободи людини та її приватної сфери. Н. Мозеліс вважає, що "внутрішньоорієнтований дискурс може бути пов'язаний чи швидше матиме очевидну подобизну з популіським і клієнталіським способом залучення [до певного типу думання й пове­дінки]"^[633].

Таким чином, ідеологічне спрямування держави на розвиток політичних інституцій як умови соціального розвиту фактично сприя­тиме поширенню відносин у системі "патрон - клієнт", які закріплюва­тимуться в олігархічно-клановому характері влади. Політична ритори­ка про розвиток країни може бути проявом "регресивного характеру держави" у взаємопов'язаності з "регресивними" ідеологічними докт­ринами, в тому числі й національними. Інакше кажучи, "пов'язаність між державою і громадянським суспільством на політичному і культур­ному рівнях конституюється в головні антипоступові сили в середині суспільства"^[634].

Окрім того, соціальна аномія, що посилюється надмірною роз- дрібленістю політичних партій та дифузією спільнонабутих вартостей на національному рівні, може також виступати ворожою силою для громадянського суспільства.

З попередніх міркувань випливає, що ворожість до громадянсь­кого суспільства може походити з культури. На підтвердження такого судження достатньо звернутися до історії Європи чи, тим паче, до сус­пільств і держав Азії та Африки. Очевидно, що кастова субординація в Індії не сприяє громадянському поступові. Багато дослідників вважає, що в ісламській культурі закріплено інертні "патерни" відносно грома­дянських свобод загалом і особливо щодо визнання свободи жінки. Окрім того, багато ісламських теоретиків відкрито протиставляють ва­ртості власних культур - західній цивілізації та громадянському суспі­льству.

Перспективу дослідження й інтерпретації перешкод, що можуть мати культурне підґрунтя, добре опрацьовано в працях Дж. Макліна та багатьох представників його школи. Обнадійливий приклад адаптації мусульманських традицій до громадянського поступу показує практи­ка соціокультурного і державного розвитку Туреччини.

9.8.