Звичаї

Одним із основних чинників, якими інтерпретується підтримка демократії, Токвіль вважає звичаї й уточнює, що в давнину вони нази­валися словом „mores". Тому що звичаї для нього - „моральне й інте­лектуальне обличчя народу", він вживає цей термін у широкому зна­ченні для позначення „звичок душі, означення різних понять, що їх має в своєму розпорядженні людина, різних переконань, поширених серед людей, сукупності ідей, які визначають звички розуму"^[408].

Властиво звичаї в теорії Токвіля мають значення контексту ети­чності або, точніше, етичного дискурсу. Вони існують як комплекс пе­реконань, ідей, концептів, вірувань, притаманних певній історичній спільності або громаді і нерозривно пов'язаних зі способами сприйнят-

тя, розуміння й поведінки людей. Знакові особливості звичаїв втілені не лише в зовнішніх атрибутах спілкування, комунікації і поведінки, але й поширюються, продукуються й підтримуються духовною сферою життя суспільства, зокрема, його літературою, мистецтвом, культурою. Іншими словами, етичний дискурс демократії - це таким чином спря­мований семіоз, що його фундаментальною засадою є знаки і значен­ня свободи, інтерпретованої в контексті рівності і справедливості. Зі свого боку, справедливість як організація рівних умов для співпраці громадян виступає в значенні індивідуального сприйняття людиною правди про себе й навколишній соціальний простір. Правда крізь соці­альну призму перетворюється на значення права і закону й не збіга­ється з контекстом референційного знання про природу та його орієн­тацію на т. зв. "об'єктивну істину", незалежну від людської історії, культури і досвіду. Етичний дискурс демократії, як семіоз свободи, здійснюється через звичаї, складовою частиною яких є інтенція рівно­сті, справедливості й прав людини, що генерує відповідну соціокуль- турну сферу значень. Контекст останньої включає належне мистецьке, літературне, естетичне й духовне виробництво знаків і значень, що в свою чергу взаємопов'язуються зі змінами в мові і мовленні. Цим, зок­рема, пояснюється те, що законодавство, взяте в цілому, відбиває дух народу, який його створює і налаштований жити з ним у згоді так, як він живе в згоді з власним світоглядом.

Незважаючи на величезне значення законів, на думку Токвіля, звичаї є важливішими для підтримки демократії. Він виводить форму­лу, за якою „географічне розташування країни... менш важливе, ніж закони, а закони менш істотні, ніж звичаї". Мало того, Токвіль вважає основним завданням своєї книжки - донести глибоке переконання у важливості „практичного досвіду, звичаїв і світогляду" американців для існування демократії. „Звичаї мають особливе значення - ось той незаперечний висновок, до якого постійно підводять дослідження та досвід. Цей висновок видається мені найважливішим наслідком моїх спостережень, усі мої роздуми ведуть до нього"⁴⁰⁹.

Слід пам'ятати, що серед звичаїв найважливішими є звичаї та досвід громадянства або громадянської солідарності. Властиво руйну­вання звичаїв громадянства належить до найвагоміших загроз демок­ратії і свободи. У праці "Старий режим і французька революція" Ток­віль висловлює думки про небезпеки, які генерує надмірна централі­зація влади. Він вважає, що деспотичний режим, свідомо

запроваджуючи політику "розділяти й владарювати", руйнує соціальну довіру й співробітництво між людьми та інституціями. Проте найваж­ливішу роль відіграють соціальні звичаї. Вони можуть набувати харак­теру історичного детермінізму: "суспільства з історією соціальної дові­ри є здатними підтримувати останню навіть крізь зміну суспільних умов, тоді як суспільства, позбавлені історії соціальної довіри, є незда­тними досягати свободу в умовах модерності"^[410].

6.8.1.