Кініки

І сьогодні тривають дискусії з приводу того, чи був Антисфен, учень Сократа, засновником руху кініків. У будь-якому разі, всі сходяться в тому, що в особі його учня Діогена ми маємо найпомітнішу постать цього руху, який хоча і не набував ніколи інституцій- ного характеру, але залишався живим аж до кінця Ан­тичності.

Спосіб життя кініків^[263] показово відрізняється не лише від способу життя нефілософів, але й від спосо­бу життя інших філософів. Інші філософи, насправді, відрізнялися від своїх співгромадян лише в певних ме­жах, наприклад тим, що вони присвячували своє жит­тя науковим дослідженням, як аристотеліки, або тим, що вели просте і відсторонене життя, як епікурейці. Розрив кініка зі світом є радикальним. Насправді, він відкидає те, що інші люди вважають елементарними правилами, необхідними умовами життя в суспільстві, зокрема охайність, правила поведінки, пристойність. Кінік дотримується свідомої безсоромності, прилюд­но мастурбуючи, як Діоген, чи кохаючись, як Кратет і Гіппархія^[264], він зовсім не переймається соціальними умовностями та громадською думкою, зневажає гро­ші, не вагаючись жебрає, не намагається знайти щось постійне в житті, «поза громадою, без дому, позбавле­ний батьківщини, нужденний, мандрівний, живе од­ним днем»^[265]. У його торбі лише вкрай необхідне для виживання. Він не боїться сильних і всюди вислов­люється із провокаційною свободою^[266] (parrhesia).

З погляду проблеми, яка нас цікавить - точна при­рода філософії в античному світі, вчення кініків є дуже показовим прикладом, оскільки пропонує крайній ви­раз цієї філософії. Один історик доби античності за­питав себе, чи можна назвати кініків філософською школою, і чи не йдеться у їхньому випадку лише про спосіб життя^[267]. Це правда, що кініки - Діоген, Кратет, Гіппархія не пропонували шкільного навчання, хоча, з іншого боку, в них могла бути літературна, зокрема, поетична творчість.

Платон начебто сказав про Діогена: «Це Сократ, що з’їхав з глузду»^[271]. Автентична ця формула, чи ні, вона пропонує нам замислитися. У певному сенсі Сократ передує кінікам. Комічні поети також насміхалися над зовнішньою стороною поведінки Сократа, над його босими ногами та його старим плащем. І якщо, як ми бачили, постать Сократа в «Бенкеті» ототож­нюється з постаттю жебрака Epoca, то чи не є безп­ритульний та неприкаяний Діоген зі своєю бідною торбою іншим Сократом, героїчною постаттю філосо­фа, що не піддається класифікації та чужий світові? Іншим Сократом, який також вважає себе наділеним певного місією - місією спонукати до роздумів людей, викриваючи шляхом дошкульних нападів та самого свого способу життя їхні вади та помилки. Його тур­бота про себе була одночасно і турботою про інших.

Однак хоча Сократова турбота про себе, спонукаючи до внутрішньої свободи, розвіювала ілюзію видимості та хибних уявлень, пов’язаних із соціальними умов­ностями, він завжди зберігав ввічливу посмішку місь­кого жителя, яка зникає у Діогена та кініків.