Пірон

Пірон^[272] також цілком може розглядатися як дещо екстравагантний Сократ. Він був сучасником Діогена та Александра і, супроводжуючи останнього під час його походу в Індію, зустрічав там східних мудреців.

Його поведінка цілком непередбачувана. Іноді він замикається в повній самотності, або ж вирушає у подорож, нікого не попередивши, обираючи своїми супутниками і співрозмовниками на час подорожі людей, яких він випадково зустрів. Всупереч будь- якій розважливості, він наражається на всі можливі ризики та небезпеки. Він продовжує говорити, навіть якщо його слухачі пішли. Побачивши одного разу, як його учитель Анаксарх упав у болото, він проходить повз нього, не намагаючись допомогти, і Анаксарх вітає його за це, хвалячи його байдужість та нечуй­ність. Однак, на відміну від кініків, він, здається, по­водить себе дуже просто і у повній відповідності до способу поведінки інших людей. Ось як про це го­ворить античний історик: «Він благочестиво жив у своєї сестри, яка була повитухою; іноді він ходив на ринок продавати курей та молочних поросят і з бай­дужістю порався по господарству; говорили також, що з такою ж байдужістю він доглядав свиней»^[273]. За­значимо, мимохідь, що ця історія нагадує, поза будь- яким можливим історичним зв’язком, те, що Чжуан- цзи розповідає про Лі-цзи, китайського філософа: «Упродовж трьох років він сидів дома, займаючись господарськими справами своєї дружини та годуючи свиней, як він годував би людей; він зробився байду­жим до всього і ліквідував все, що не є необхідним, щоб віднайти простоту»^[274].

Поведінка Пірона відповідає життєвому виборові, який досконало підсумовується одним словом: бай­дужість. Пірон живе у повній байдужості стосовно всіх речей. Таким чином, він завжди залишається в одному й тому самому стані^[275], тобто не переживає ніяких емоцій, жодної зміни своїх поглядів під впли­вом зовнішніх речей; він не надає аніякого значення факту присутності в тому чи іншому місці, зустрічі з тією чи іншою людиною; він не робить жодного розрізнення між тим, хто зазвичай вважається небез­печним і тим, хто вважається цілком безпечним, між справами, що бачаться важливими і неважливими, між тим, що називають стражданням і задоволенням, життям та смертю. Адже людські міркування щодо цінності тієї чи іншої речі засновані лише на умов­ностях, тоді як насправді неможливо знати, чи є пев­на річ сама по собі доброю або поганою. А нещастя людей насправді мають джерелом їхнє бажання от­римати те, що вони вважають добром, чи уникнути того, що вважають злом. Якщо відмовитися робити подібні розрізнення між речами, якщо утриматися від ціннісних суджень щодо них і від того, щоб на­давати перевагу тій чи іншій речі, якщо сказати собі: «це не більше, ніж те», то отримаєш мир, внутріш­ній спокій, і не буде потреби говорити про такі речі. Мало важить те, що ти робиш, важливо робити це із внутрішнім станом байдужості. Мета філософії Пі- рона полягає, таким чином, у досягненні доскона­лого стану рівності самому собі, повної байдужості, абсолютної незалежності, внутрішньої свободи, без­пристрасності - стану, який він вважав божествен­ним^[276]. Інакше кажучи, він до всього ставиться байду­же, за винятком байдужості до байдужих речей, що, зрештою, є чеснотою^[277], а отже абсолютною цінністю. Досягнути такої байдужості нелегке завдання: як го­ворить Пірон, йдеться про те, щоб «повністю зняти з себе людину»^[278], тобто повністю позбутися людської точки зору. Ця формула, можливо, є дуже показовою.

Чи не означає вона, що «знімаючи з себе людину», філософ повністю трансформує своє сприйняття всесвіту, долаючи точку зору, обмежену «людським, надто людським», щоб піднятися до бачення з вищої точки зору, до своєрідного надлюдського бачення, звідки відкривається нагота існування поза межа­ми окремих опозицій та усіх хибних цінностей, які людина додає до цього існування, а це, можливо, дає змогу досягнути стану простоти, що передує будь- яким розрізненням?

Якщо такого повного знімання з себе не вдається досягнути на практиці, потрібно вправлятися в ньому за допомогою внутрішнього дискурсу, тобто шляхом нагадування собі принципу «це не більше, ніж те» та аргументів, які його обґрунтовують.