1.1.2. Функції НАУКИ в суспільстві

Соціальна потреба в науці реалізується завдяки найважливішим її функціям. Перша, про яку слід сказати, це пізнавальна функція. Іс­торичне призначення науки - отримувати об'єктивно-істинне знання.

Поглянемо на науку ретроспективно. Звернемося до доби Антично­сті. Наукове знання виникає саме в цей час й у межах філософії. Фі­лософія Античності - перший теоретичний погляд на світ, а водночас і перший науковий погляд. Такі велетні філософської думки, як Фа­лес, Демокрит, Арістотель будували свої філософські системи як сис­теми філософії природи. Натурфілософія, тобто філософія природи, окрім вихідних філософських ідей, включала всі існуючі знання про природу - космологічні, математичні, біологічні.

За доби Відродження (приблизно з XV ст.) на основі диференціації знання у відповідь на соціопрактичні потреби починається виокрем­лення природничих наук з натурфілософії. Формуються власні пред­мети та методи науки. Якщо йти за плином історичного часу, то пер­шою з натурфілософії виокремилась механіка, потім інші фізичні на­уки, далі - хімія, біологія, геологія, географія, пізніше - гуманітарні науки, а у XX ст. - технічні науки.

Процес розподілу (диференціації) знання доповнюється зворотним процесом - інтеграцією наукового знання. На межі, на "стику" двох або кількох наук виникають синтетичні галузі: біогеографія, біофізи­ка, інженерна психологія тощо.

Сучасна наука у гносеологічному вимірі - це система об'єктивних знань, що включає (якщо кваліфікувати науки за принципом визна­чення предмета їхнього вивчення):

математику й математичні науки; природничі науки;

суспільно-історичні науки; гуманітарні науки;

технічні науки.

Хоч така класифікація є правильною, проте її здійснено у традиції класичної науки, яка досить чітко окреслювала межі наукових дис­циплін.

Наступна вкрай важлива функція науки - практична. Вона почи­нає виявлятися за доби Відродження, приблизно з XV ст., й особливо в Новий час - з XVII ст. Ф. Бекон дуже виразно означив, що "знання - сила" і, перш за все, сила практична.

Наука стає основою для створення принципово нової техніки й те­хнології. Якщо ж говорити про наш час, слід зазначити, що сучасні новітні технології - комп'ютерні, біотехнології - розробляються безпо­середньо у сфері фундаментальних досліджень.

Отже, перша площина реалізації практичної функції науки - виро­бнича, техніко-технологічна. Але вплив новітніх технологій, що є ре­зультатом фундаментальних досліджень і виходять далеко за межі виробництва, й породжує спектр проблем, які потребують філософсь­кого осмислення. Крім того, філософія розглядає технологію не лише як промислово-виробничу, а значно ширше. Тобто технологія - це не просто певна послідовність дій. Вона є історично визначеним спосо­бом людського ставлення до світу, впливу на нього, перетворення сві­ту - природи та соціуму.

Яскравим прикладом є новітня біотехнологія - генна інженерія. Її входження в буття сучасної людини спричинює не тільки істотні тех­нологічні, а й цивілізаційні зрушення. Біотехнологія виявляє свої конструктивні можливості не лише у сфері виробництва, але і як за­сіб створення штучного світу людської життєдіяльності, існування людини в якому породжує принципові світоглядні зміни. їх і має осмислювати філософія [8, с.

З кінця XX ст. оцінки перспектив впливу генної інженерії на суспі­льство істотно змінилися - від наголосу на надзвичайній їхній небезпе­чності до побоювань, що відмова від таких технологій може спричини­ти відставання в сучасному цивілізаційному розвитку. У науково- технологічній реальності XXI ст. геномні технології використовуються у взаємодії з нанотехнологіями та робототехнікою. Це дозволяє дослідни­ку претендувати на творення першооснов живої системи. Ідеться про те, що на нанорівні формується програмний зміст генетичної інфор­мації. Отже, жива система, в тому числі й людина, є об'єктом, який може бути сконструйовано на молекулярному рівні - спочатку у вірту­альному, а потім у власне біологічному просторі життя.

Отже, складність і динамічність розвитку суспільства в XXI ст. і притаманна йому глобальність і вразливість істотно змінили філософ­ські запити щодо оцінки цивілізаційно-технологічного розвитку людс­тва [2, с. 6]. Дійсно, для людства в XXI ст. головним є вже не оцінка науково-технологічних можливостей людини при використанні гено- мних технологій, а, що значно важливіше, усвідомлення міри втру­чання в біологічне в людині (у технологічному сенсі) та відповідь на запитання: яким є майбуття людини, людського роду в генетично мо­дифікованому світі? У ситуації здійснення геномного проекту, коли геном людини можна тиражувати як текст, тобто людина перетворю­ється на машину для реплікації ДНК, і за можливості на підставі мо­дифікацій геному повертатися в людське минуле (у фізичному сенсі), виникає парадоксальна ситуація - людина стає вільнішою завдяки фантастичним технологічним можливостям і водночас глобально за­лежною від такої ситуації, оскільки вона існує у світі, де людське май­же поглинається технологічним.

Інший істотний вияв практичних можливостей науки в суспільстві - функціонування науки як соціальної сили. Ідеться про перетворення певних сфер людської життєдіяльності на основі наукових програм, схем. Потужний соціальний вплив може справляти соціальна, культу­рна, політична діяльність учених.

Загалом соціальна сила наукових аргументів використовується вченими для переконливого доведення та обґрунтовуваня згубності певних людських дій для самого людського роду. Серед таких, що за­грожують існуванню людини, спричиняючи екологічні кризи та ката­строфи, - ядерні випробування, промислові й хімічні виробництва, створення різноманітної зброї, зокрема біологічної, тощо.

Уже йшлося про гносеологічну та практичну функції науки. Крім того, наука має значні культурно-світоглядні й методологічні можли­вості та функції, які зумовлюють і значні методологічні проблеми на­уки, які потребують свого розв'язання.

Наука існує в системі культури. Щоб проаналізувати це тверджен­ня, слід спочатку відповісти на запитання: що таке культура? Найза- гальніше визначення поняття культура є таким: культура - все те в бутті людини й суспільства, що створено людиною в результаті осво­єння світу. Культуру також визначають як підсумок і результат люд­ської діяльності. Наведені визначення підкреслюють особливості існу­вання культури як завжди пов'язаної з людиною, її діяльністю, тоді як світ природи існує і без неї.

Є також визначення, в яких наголошується на специфіці культури як духовного освоєння світу, а цивілізаційне буття більшою мірою по­в’язується з матеріальними вимірами світу.

Наука є культурним феноменом й у разі визнання розуміння куль­тури в широкому сенсі - усе, що пов'язане з людиною, і духовне освоєння нею світу - наука є пізнання, отримання нового знання, основа просвіти.

Як складова системи культури наука відчуває її істотний вплив. По-перше, культура формує науку як спосіб духовного освоєння світу. Саме культура визначає стереотипи наукової діяльності, актуальні проблеми науки тощо. По-друге, в системі культури встановлюється цінність наукового знання.

Водночас наука є відносно автономною складовою культури й не лише відчуває вплив системи культури, а й сама впливає на неї. Мо­жна визначити принаймні такі аспекти впливу науки на культуру.

Для успішної адаптації людини до соціуму потрібно, щоб си­стема культури була досить стабільною. Наука здатна підтри­мувати усталеність культури та її цінностей, оскільки результа­ти науки є стійкими, незмінними й неспростовними. Крім того, можливе багаторазове використання наукових знань як куль­турних цінностей.

X Розвиток науки впливає й на розвиток культури. Це утвер­дження нових знань, нових методів пізнання. Наука зумовлює появу нових способів людської діяльності, нових професії.

X Фундаментальні наукові теорії та принципові наукові від­криття стають поштовхом та основою для зміни світогляду та стилю мислення людей певної доби.

X Вплив науки на культуру здійснюється й через систему осві­ти. У сучасній техногенній цивілізації домінує "сцієнтиська мо­дель" освіти. Відповідно до неї освіта розуміється як приєднання до наукових знань, і до найсучасніших включно. Останні деся­тиліття відбувається реформування шкільної освіти та освіти вищої школи в напрямку її гуманітаризації.

X Культурні можливості науки реалізується й через її вплив на суспільну психологію та психологію особистості. Скажімо, будь- які програми діяльності, знання, поради, що є науково обґрунто­ваними, викликають довіру людини. Наприклад, відомості про корисні системи харчування, про безпечні для здоров'я людини рівні забруднення повітря, води, радіаційного фону тощо.

Окремо слід наголосити на такій важливій функції науки, як світо­глядна. Результатом наукового дослідження є об'єктивне знання. Але якщо результати наукового дослідження є фундаментальними, якщо це принципові теоретичні висновки, то вони можуть істотно вплину­ти на світогляд, спричиняючи його зміни. Наведемо переконливі при­клади з історії науки.

Другий не менш яскравий приклад - еволюційна теорія в біології. Її світоглядні можливості виявилися не лише в трму, що органічний світ почали розглядати в розвитку. Вона надала методологічного поштовху утвердженню світогляду глобального еволюціонізму. На його засадах Всесвіт розглядається сучасною наукою як система, що еволюціонує.

І третій приклад, який хотілося б навести, це глобальні проблеми сучасності. Саме їх визнання вже свідчить про суттєвий вплив науки на світогляд сучасної людини. І якщо глобальні проблеми не буде сво­єчасно розв'язано, людський рід може припинити своє існування. To­му у свідомості людини утверджуються нові оцінки значущості біо­сфери, природи загалом, місця людини в ній та їхніх відносин. Ан­тропоцентризм змінюється на коеволюційні позиції.

Загалом, світоглядні можливості науки пов'язані з її орієнтованістю не лише на сьогодення, а й у майбуття. Як зазначає В. Стьопін, особ­ливості науки полягають у тому, що вона націлена не лише на ви­вчення тих об'єктів, які включені в масові форми практичного пере­творення, а й об'єктів, практичне освоєння яких принципово можли­ве на майбутніх етапах розвитку цивілізації.