Багатоаспектність ПРЕДМЕТА СУЧАСНОЇ екології

Саме через включення у предмет сучасної екології проблеми відно­син людини й природи виникає низка екологічних дисциплін, в яких тісно пов'язані природничонаукове та гуманітарне знання: інтелекту­альна екологія (С.

Як специфіку предмета екології дослідники відмічають його син­тетичний характер: наявність природничонаукових і гуманітарних пластів. Ю. Одум визначає екологію як цілісну дисципліну, що пов'я­зує природничі й гуманітарні науки. Вона зберігає міцні корені в біологічних науках, але не може бути віднесена цілком лише до них. Екологія - точна наука, у тому розумінні, що вона використовує концепції, методи та прилади математики, фізики, хімії та інших природничих наук. Але водночас вона є гуманітарною наукою, оскі­льки на структуру й функцію екосистем значним чином впливає по­ведінка людини.

На цьому ж наголошують відомі екологи П. Дювіньо і М. Танг, під­креслюючи, що екологія є синтетичною наукою, що використовує да­ні різних дисциплін. Прийоми й методи екології для вивчення приро­ди є дуже різноманітними, серед них сучасні методи фізики й хімії.

Екологія досліджує найвищі рівні інтеграції живої матерії й у про­цесі пізнання переходить від популяцій одного виду до спільнот, еко­систем і, нарешті, до біосфери в цілому. Вона виконує інтеграційну функцію, саме тому в науковому екологічному пошуку беруть участь і ботаніки, і зоологи, і мікробіологи. Екологія поєднує генетику й сучас­ну еволюційну теорію, відносячи їх до реального природного процесу.

За допомогою цієї науки, яка досліджує взаємозв'язок людини з бі­осферою, здійснюється інтеграція природничих і суспільних (еконо­мічних і соціальних) наук.

Методологи сучасної екології підкреслюють її інтеграційну орієнто­ваність, визначаючи її місце в системі наук.

Найтіснішим є зв'язок екології з природничими науками - земле­знавством, біологією, космологією, оскільки кожна із цих наук роз­криває істотні риси власне екологічних об'єктів - екосистем, а також відносин між організмами. Землезнавство створює образ неорганічної природи, біологія - живих систем, а космологія - міжпланетного до­вкілля, у якому сформувалася й функціонує біосфера Землі.

Екологія має тісні зв'язки із фундаментальними теоріями - еволю­ційною, систем, а також інформатикою та соціологією. На базі цих узагальнень дістають раціональне пояснення численні екологічні яви­ща. Медицина, біотехнологія, сільськогосподарські науки, урбаністика, охорона природи й космонавтика - усі вони визначають прикладні можливості екології. Дійсно, починаючи з рільничої справи й закінчу­ючи вивченням космосу люди мають справу з певним довкіллям - сприятливим чи несприятливим. Урахування його особливостей, змін, принципів управління ним дають змогу підгримувати сталість людсь­кого існування на рівні окремого індивіда й людських спільнот.

Російський вчений С. Шварц [22] розглядає екологію ще ширше - як загальнонауковий підхід до розв'язання складних проблем відно­син людини й природи. Більш того, він вважає, що "екологія на на­ших очах стає теоретичною основою поведінки людини у природі".

Слід також навести міркування дослідників, що позначають ситуа­цію останнього десятиліття. Так, Т. Гардашук [4] результатом виходу екології як науки далеко за власні межі наприкінці XX ст. вважає пе­ретворення її на "екологізм" - різновид сучасної ідеології та сучасного світогляду. На відміну від екології, екологізм уже не задовольняється суто науковим дослідженням стану довкілля, а входить до всіх сфер суспільно-політичної діяльності, економіки, культури, етики.

Західні дослідники пропонують розрізняти "екологізм" (англ. ekologism) та "інвайронменталізм" (англ. environmentalism) [5]. Ін­вайронменталізм ґрунтується на переконанні, що самих лише

управлінських підходів може бути достатньо для вирішення сучас­них екологічних проблем. Натомість екологізм наполягає на визнанні самоцінності природи, отже - на необхідності радикальних змін у ставленні людини до неї.

Отже, в результаті еволюції предмета екології, структурування її знання та осмислення цих процесів філософсько-методологічними за­собами сформувався сучасний образ екології як науки. Що ж він собою являє? Так, передусім слід підкреслити, що відбулася диференціація екології та її експансія на нові предметні сфери. Розвиваються загаль­на та теоретична екологія. Фахівці-екологи відзначають нерівномір­ність темпів розвитку деяких галузей екології. Особливо швидкими те­мпами розвивається аутекологія, синекологія, урбоекологія, фітоцено­логія, екологія людини. Найбільш теоретично розвинуті галузі екології намагаються поширити наявні теоретичні моделі на всю екологію.

Сучасна екологія виконує практико-прогностичну функцію. Зростає її роль у прогнозуванні розвитку біоти на планеті, визначенні міри й на­слідків антропогенного впливу на біосферу, у раціональному підході до творення штучних ценозів, розв'язанні глобальних проблем сучасності.

Нарешті, екологія тісно взаємодіє зі сферою філософського знання. Філософія екології вивчає й оптимізує сам процес екологічного пізнання, осмислюючи можливості його подальшого розвитку. У результаті люди­нознавство отримує від екології нове розуміння людини та її життя.

Сучасна екологія посідає особливе місце в суспільстві. Це пов'язано з наскрізною людиновимірністю екологічної проблематики та практи­чними можливостями екології для розв'язання проблем культурно- цивілізаційного розвитку.

3.6.4.