БАГАТОЛИКИЙ ЕЛЕКТРОН
Розглянемо, наприклад, тлумачення засадничого фізичного поняття «електрон» через такі його характеристики, як маса, просторовий розмір (зауважимо, що його так званий «класичний радіус» не є радіусом, отриманим із традиційних вимірювань або шляхом таких же традиційних класичних міркувань31), електричний заряд, які за традиційним логічним тлумаченням понять утворюють його зміст (сукупність суттєвих властивостей електрона як елементарної частинки).
В будь-якому разі такі ознаки є фактично атрибутами електрона як природного об’єкта (предмета), а не поняття «електрон». Натомість, із останнім асоціюються професійні фізичні назви вказаних ознак електронів. Саме в категоріях цих назв та пов’язаних із ними елементів відповідних систем фізичного знання мислить фізик-теоретик, коли він розмірковує про електрон або, як зазвичай кажуть, використовує поняття «електрон». Ці назви позначають певні абстрактні моделі електрона та його атрибутів, визначають проблеми, які конструюються за допомогою цих моделей, штовхають дослідника на використання відомих або створення нових інструментів із розв’язання проблем тощо.Зауважимо також, що для елементарних частинок, згідно з сучасною теорією, дещо наївні з нинішньої точки зору класичні уявлення про їх просторовий розмір та певні скінченні значення деяких їх характеристик (на кшталт електричного заряду) ставляться під сумнів. Йдеться про наступне. (1) Внаслідок співвідношення невизначеностей, яким завдячуємо Гайзенбергу32, на маленьких відстанях від збуджувального заряду довільно обраного окремого електрона відбувається флуктуаційна генерація (виникнення та зникнення) віртуальних електрон-позитронних пар (насправді саме через це втрачає сенс поняття «окремого» електрона, так що доводиться вести розрахунки та міркувати в термінах поняття «електрон-позитронного поля»33).
(2) Крім того, «прямі» електродинамічні обчислення приводять до нескінченної величини кулонівської енергії точкової зарядженої частинки34, тоді як (3) обмеження, які накладає спеціальна теорія відносності, заперечують неточковість електрона35. Таким чином, сучасна фізика вказує не просто на окремі ознаки електрона, а й на їхній нетривіальний взаємозв’язок, який за великим рахунком спростовує класичні уявлення про його характеристики як окремої елементарної частинки.Отже, поняття «електрон» не є однозначним та універсальним, попри позірну «простоту» та відносну «елементарність» електрона36, якщо, наприклад, порівняти його з протоном37. Воно при переході до більш складних фізичних систем знання (класична електродинаміка квантова електродинаміка теорія електрослаб- ких взаємодій...) змінюється, збагачується та в явний спосіб демонструє дослідникам свою загадковість, яка зазвичай внаслідок імпринтингу шкільних догм викарбовується в уяві студентів
на застиглий (до того ж і неправильний!) образ електрона як маленької зарядженої кульки38. Поняття «електрон» (як і будь-яке інше фундаментальне поняття природознавства), є різним в різних системах знань, знаходячи належне місце в сукупності інших понять, притаманних кожній даній системі, та набуваючи певні, іноді суттєво інші, характеристики.
Водночас електрон у природі є цілком конкретним фізичним об’єктом некласичного штибу. Його властивості, які виявляються в різних експериментах, не збігаються між собою не тому, що щось негаразд із наукою, а тому що кожен експеримент націлено на отримання конкретного знання стосовно певної риси досліджуваного об’єкта. Лише осмислення сукупності експериментів дає досить розмитий з класичного погляду, але з погляду закоханих у природу дослідників дуже привабливий портрет основоположної елементарної частинки, простота якої є оманливою. Розвиток дослідної техніки приводить до розширення вказаної сукупності експериментів, що поступово змушує науковців з розвитком експериментальних можливостей надавати поняттю «електрон» інший сенс.
4.6.