У ЧОМУ СПЕЦИФІКА НАШОЇ РОЗВІДКИ?
У кожній науково розвиненій країні видають монографії та підручники4, до назв яких входить майже сакральне словосполучення «філософія науки». З’явилися навіть праці з історії філософії науки5.
Деякі з них є перекладами, що свідчить про інтернаціоналізацію науки та намагання наукової еліти країни, де вона з’являється, бодай у такий спосіб увійти до світової наукової спільноти. Проте більшість цих праць пишуть громадяни тих країн, де їх публікують рідними мовами. В Україні певною компенсацією за відсутність українських перекладів сучасних західних філософів науки є наявність багатьох вітчизняних філософсько- наукових праць та методичних рекомендацій стосовно викладання філософії науки, які належать університетським викладачам кафедр філософії, філософії та теології, філософії та культури тощо6. Ці праці різняться рівнем обізнаності їхніх авторів у науці й філософії, ступенем розуміння їхньої природи та проблем, обсягом проаналізованого (принаймні номінально згаданого в списку літератури) матеріалу й глибиною його подання, мірою доступності та якістю наукової підготовки можливих читачів. Якщо передивитися цитовану в них літературу, то можна дійти висновку, що деякі автори вважають вершиною сучасної філософії праці російських авторів7, які зазвичай відомі лише в пострадянських країнах. Можна висловити припущення, що така надмірна увага до творчості сусідів-аґресорів спричинена не стільки спільним минулим і совковими вподобаннями, скільки катастрофічним незнанням не лише сучасних монографій та підручників, а й жваво обговорюваних статей з провідних англомовних, німецьких, французьких та італійських часописів з філософії науки.Незалежно від країни походження та попри всі відмінності індивідуальні або колективні праці з філософії науки поєднує обов’язкова наявність розділів, присвячених науковим теоріям.
Але зазвичай теорії розглядаються після аналізу понять, ідей, законів, гіпотез, моделей, проблем тощо. Таким чином, робиться припущення, що в сучасній науці ці форми знання та пізнання немовби існують і функціонують поза науковими теоріями. Останні фактично тлумачать як таку собі завершальну прикрасу, кінцевий результат розвитку науки, як своєрідну віньєтку, без якої сучасна наука втратила б небагато.Навіть більше, в деяких працях, присвячених так званій природі науки (Nature of Science, скорочено NOS), одним з чинників позірної суб’єктивності науки вважаються побудовані в ній теорії. «Наукові знання, завдяки теоретичним (курсив — ОГ, ВК) зобов’язанням, переконанням, попереднім знанням, підготовці, досвіду та очікуванням вчених, неминуче є суб’єктивними»8.
Погоджуючись із принциповою важливістю досліджень з NOS для педагогіки та викладання наук у школах і університетах, наведемо думку Льюїса Волперта, що «для вчених визначення природи науки становить лише незначний інтерес, оскільки воно не впливає на їх повсякденну діяльність. Для філософів науки й для деяких соціологів, навпаки, природа науки і достовірність наукового знання є центральними проблемами. Ці спостерігачі вважають природу науки загадковою, а деякі навіть сумніваються, чи є наука, зрештою, особливою і привілейованою формою знання — «привілейованою», оскільки вона забезпечує найнадійніший засіб розуміння того, як працює світ. Вони не становлять реальної загрози науці і стали дедалі голоснішою групою, з прикрим впливом на вивчення науки та її історії»9.
Певною «неповагою» до наукових теорій є відсутність їх розгляду у присвяченій філософії фізики монографії10. Намагаючись дати стислий огляд філософії фізики, автор примудрився зосередитися лише на викладі деяких її положень та уявлень про фізичний світ, не звертаючи увагу на роль теорій у висуванні відповідних концепцій. Автор багато сотень разів згадує конкретні фізичні теорії та схвально їх оцінює, але не розкриває чим же є теорія як складний ефективний інструмент здобуття нового знання про досліджувані конкретні реалії.
Специфіка нашого підходу до філософії науки ґрунтується на визнанні того, що наукові теорії є ефективно працюючим нетривіальним синтезом та неподільним комплексом усіх інших наукових форм знання та пізнання, які зазвичай розглядаються окремо. Об’єднання цих форм та їхнє наповнення конкретним змістом у межах певної теорії враховує специфіку її предметної галузі, а встановлення їх нетривіальних та продуктивних зв’язків надає їм нової якості, що й уможливлює отримання нового знання. Теорії є складними формоутвореннями, які визначають характер наукової діяльності та сприяють її поступу. Вони зумовлюють її диференціацію та спеціалізацію, що, своєю чергою, породжує потяг дослідників до об’єднання і міждисциплінарних запозичень (згадаймо хоча б синергетику!).
Метафорично кажучи, теорії — це кров будь-якої сучасної науки, яка омиває та живить всі її складники (органи) і без якої вона перетворюється на імітацію справжньої науки, на не здатний до змін її муляж, або опудало.
Викладене аж ніяк не означає приниження експерименту і його ролі в науці. Просто він має сенс і значення лише за наявності теорій, хай навіть примітивних, не оформлених математично. З одного боку, теорії мають описати та пояснити результати дослідів, а з іншого — неочікувані результати експериментів є поштовхом для подальшого розвитку теорій. У цьому сенсі сучасні науки є теоретизованими, але їх пізнавальна діяльність не є повністю теоретичною, не зводиться до теорій, тому що включає домінантну експериментальну складову, яка здійснює зв’язок між теоріями та досліджуваними реаліями.
З виникненням сучасної науки створення, існування, застосування та розвиток її теорій надали нової якості науковій діяльності. Це можна порівняти із ситуацією в промисловому (аграрному) виробництві, яке вийшло на новий, вищий рівень розвитку з винаходом, удосконаленням та масовим застосуванням машин і механізмів. Так само машини і механізми науки має хтось створювати, вдосконалювати й ремонтувати. Зрозуміло, що ефективно їх використовувати здатні лише спеціально підготовлені фахівці.
У монографії йтиметься не про науку взагалі, починаючи з її античних зародків, а про зрілу науку, в якій теорії відіграють роль головного чинника її функціонування та розвитку. Ось чому наш розгляд питань філософії науки відбувається саме крізь призму моделювання наукових теорій, які виявляються значно складнішими, ніж їх зазвичай описують у відомій нам фаховій літературі. Майже не досліджені в літературі різні типи складності теорій змушують нас збільшити обсяг нашого аналізу. Можливо, це буде серія книг. У цій першій із запланованої серії зосередимося на дослідженні полісистемного характеру наукових теорій, на найбільш загальних уявленнях про їх предметні галузі, а також на значенні та функціях різного роду назв, притаманних цим теоріям. У наступних нарисах розбиратимемося з мовами і моделями, операціями й оцінками, проблемами і методами як складниками теорій.
Такі плани зумовлюють назву книги: «Філософія наукових теорій. Нарис перший: назви та реалії.». Слово «нарис» підкреслює, що наше дослідження не претендує на остаточні повноту та завершеність, оскільки передбачити й описати всі зв’язки і провести повну класифікацію неможливо внаслідок самої природи предмету дослідження. В цьому, зокрема, колись переконався великий французький учений Андре-Марі Ампер, який мав на меті класифікувати науки.
1.3.