ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
Для того щоб майбутній читач одразу збагнув мету, зміст та спрямованість нашої книги, почнемо її з перефразування відомого вислову знаного біолога1 про роль еволюційного вчення в біологічній науці2.
«Ніщо у біології не має сенсу, крім як у світлі еволюції». На наше переконання «ніщо у філософії науки не має сенсу, крім як у світлі реконструкції наукових теорій, їхнього розвитку та взаємозв’язків».Наші нариси є певним віддзеркаленням полісистемної складності наукової теорії та «сплутаності» її підсистем. Опис кожної підсистеми неможливий без посилань на інші підсистеми і без розуміння теорії в цілому. Справді, як можна описати реалії предметної галузі теорії, не застосовуючи їхні назви? Або коли йдеться про назви, то виникає необхідність посилання на їхні непорожні референти, що стосуються не лише реалій, а й усіх їхніх атрибутів і відповідних компонентів теорій. Обговорювати проблеми, не торкаючись методів їхнього розв’язку, не варто, бо це може призвести до неповноти розгляду та хибних висновків. Водночас, якщо не розрізняти підсистеми, то не вдається знаходити те спільне, що об’єднує теорії тих наук, які вийшли за межі ембріонального емпіричного розвитку. Тому в філософії науки при вивченні наукових теорій треба йти на компроміси, межі яких залежать від авторів, які взялися за цю невдячну справу. Саме тому філософія науки залишається вельми суб’єктивною попри те, що досліджує вона створену та змінювану, проте об’єктивну реальність, яка існує поза свідомістю її творців та авторів, які намагаються її досліджувати. Сподіваємось, що це дослідження буде цікавим для читачів, якщо, певна річ, вони бажають дізнатися, що таке наука і що таке карго-культ, яким часто-густо науку підміняють, інколи навіть не помічаючи цього.
Поширені реконструкції теорій, які тлумачать теорії або як системи понять, або як системи дедуктивно упорядкованих тверджень, мають певні вади.
Головною причиною цих вад є те, що «виробник» (творець) теорії не вважає за необхідне занурюватись у структуру свого продукту. Іноді це відбувається внаслідок певного снобізму (мабуть таки виправданого) успішних дослідників, а іноді через іншу просту річ. Щойно створену теорію, особливо глибоку й нетривіальну, не завжди здатен зрозуміти навіть її автор. Як же йому (їй, їм) проаналізувати те, що ще не встигло викристалізуватись? Там не тільки складові, а й сенс головної ідеї ледь проблискує вдалині. Яскравим прикладом є введення 1900 року Максом Планком квантування енергії теплового електромагнітного випромінювання. Хіба він (а тим паче хтось інший) міг на той час розкласти все по поличках? Як слушно зауважував Джон Займан, наукове знання можна розглядати як своєрідну мапу, де шлях до отриманих відповідей може бути багатомірним, хоча оригінальний результат здебільшого здобувався одномірним рухом вздовж певного маршруту3. Тому й реконструкція системи знання має бути побудована як складна мережа з вертикальними й горизонтальними зв’язками, а не як заздалегідь заготовлена й автоматично впроваджена універсальна ієрархічна структура на кшталт збройних сил найпотужніших країн часів Другої світової війни (зараз і збройні сили побудовані в інший, складніший спосіб).Необхідність створення подібної карти, якщо продовжити застосування метафори Займана, потребує залучення фахівців, які звикли до подібних умоглядних зусиль. Отже, аналізувати структуру теорій доводиться людям, які самі жодної теорії не створили, будучи професійними філософами науки. Серед них зустрічається чимало мудрих і обізнаних людей, але вони, з огляду на власний фах, схильні гіперболізувати певний аспект проблеми, певний атрибут наукової теорії, певну її підсистему, бо філософія за своєю суттю спрямована на пошук головного стрижня проблеми, а тому, повторюючи варіації однієї мелодії, інколи втрачає здатність вийти за її межі. Натомість дослідник-природознавець мусить розв’язати реальну проблему, яку перед ним ставить життя.
Для нього будь-який нюанс може виявитися вирішальним. Тому його теоретизування з необхідністю є максимально широким, щоб не втратити бодай найменший шанс на успіх. Його розмите та розмаїте сприйняття дійсності сприяє розв’язанню проблеми, залишаючи осторонь філософський бік справи. Тому ми намагаємось у цій праці пройти між Сциллою та Харибдою, наближаючи філософський аналіз до буденних потреб наукової теорії як загального засобу пізнання природи. Кожний наш нарис є спробою поглянути на теорію наче з позиції її певної окремої підсистеми, але позаяк теорія є нерозривним поєднанням своїх підсистем, то ми неминуче залучаємо і деякі поняття, притаманні іншим підсистемам. Таким чином виклад набуває цілісності, а приклади з природничих наук надають загальним твердженням конкретики, необхідної для доказу нашого перебування поза схоластикою безпідставних узагальнень. Стрижнем для всіх наших нарисів є намагання перейти від загальних наративів про науку до моделювання її наукових теорій.1.2.