Феномен екологічних криз у првдмеп екології
Відносини біологічної системи й довкілля у процесі еволюції прагнуть оптимальності. Але вони не завжди є гармонійними. Зміни життєво важливих для біологічної системи параметрів зовнішнього середовища, а також різкі зміни суттєвих характеристик гомеостазу приводять до порушення оптимальних відносин біологічної системи й довкілля.
Виникає такий стан екологічної системи, як криза. Екологічні кризи є складними ситуаціями, які загрожують існуванню екологічних систем. Тому екологічні кризи, їхні різноманітні вияви, причини, шляхи розв'язання - усе це становить певний пласт предмета сучасної екології.У спеціальній літературі [10, с. 181-182] екологічні кризи розподіляють за такими критеріями:
«X джерело;
об'єктна визначеність;
ієрархічний статус; здійснюваний ефект.
За першим означеним критерієм - джерелом - можна говорити про екологічні кризи природного й антропогенного походження. Перші - природні екологічні кризи - це ті зміни в екологічних системах, що є наслідком природних процесів.
Екологічні кризи антропогенного походження є результатом впливу людської діяльності на природу. Загалом кажучи, це наслідок цивілі- заційного прогресу.
Другий спосіб типізації екологічних криз - це, коли вони виділяються за об'єктною визначеністю, тобто кваліфікуються на підставі виявлення саме того об'єкта, на який впливає дана криза. Наприклад, це ті біологічні види, що зникають у результаті екологічної кризи. В умовах глобальної екологічної кризи таким видом є й людина.
Третій підхід до визначення типів екологічних криз - це їхній розподіл відповідно до того, екологічні системи якого рівня організації живого - від простих і до глобальної екосистеми - біосфери - охоплені кризовими явищами. Зрозуміло, що системи більш високого ієрархічного статусу більшою мірою або навіть суттєво впливають на все живе, й на людину включно.
За четвертим критерієм кваліфікування й розподіл екологічних криз виконуються за ефектом їхньої дії на екологічні системи, на людину. За цією ознакою екологічні кризи постають як:
/Г локальні - ефект їхньої дії обмежений певним регіоном, певними спільнотами;
X регіональні - такі, що виявляються на більших територіях і стосуються великих екологічних систем;
X планетарні - кризові процеси охоплюють більшість екологічних систем Землі або біосферу в цілому.
Однією з найвідоміших методологічних концепцій природознавства, виходячи з якої пояснюється виникнення природних екологічних криз, є концепція катастрофізму. Відповідно до неї, в історії Землі, в історії живого було кілька глобальних катастроф, які й спричинили відповідні екологічні кризи. Засновник концепції катастрофізму - великий французький натураліст, еволюціоніст Ж. Кюв'є. У своїй праці "Роздуми про перевороти на поверхні земної кулі" (1821) він застосував принцип катастрофізму до пояснення еволюційних процесів. На його думку, чинниками вимирання певних видів були глобальні зміни клімату та інших геологічних параметрів.
Історія Землі свідчить про те, що час від часу відбувалися зміни катастрофічного характеру, внаслідок чого суттєво змінювався видовий склад рослинного та тваринного світу. Палеонтологам відомі такі періоди в історії планети, коли вимирали види, що існували впродовж десятків мільйонів років, а також періоди досить швидкого розвитку окремих систематичних груп. Наприклад, на початку палеозою спостерігалося різке зменшення кількості безхребетних організмів. Водночас досить активно почали розвиватися панцирні хребетні (молюски). Наприкінці цього періоду історії Землі вимерли великі земноводні й більшість папоротей. У середині крейдяного періоду швидко поширювалися покритонасінні рослини, а наприкінці цього періоду вимерли динозаври, але почали швидко розвиватися ссавці. Отже, всі ці події нагадували катастрофи й справили суттєвий вплив на подальшу історію Землі в цілому і біосфери зокрема.
Природні екологічні кризи й катастрофи можуть спричинятися як особливостями розвитку самої нашої планети, так і космічним середовищем. В останньому випадку екологічні кризи можуть бути викликані впливом на екосистеми метеоритних вибухів, падінням астероїдів, ударами комет тощо. Слід зауважити, що природні екологічні кризи, викликані виверженням вулканів, землетрусами, завдають великої шкоди й людині. Так, збитки внаслідок різник стихійних лих в усьому світі становлять щорічно близько ЗО млрд доларів, а кількість людських жертв - 250 тис. осіб.
На початку й у середині XX ст. концепція катастрофізму відродилася як неокатастрофізм. У працях німецького палеонтолога О. Шіндевольфа доводилося, що кардинальні зміни живого відбуваються не лише під дією зовнішніх причин, а й внутрішніх причин біологічного характеру (наприклад, зміни ранніх стадій онтогенезу).
Нова хвиля інтересу до концепції катастрофізму припадає на 80-ті рр. XX ст. Палеонтологи В. та А. Альварес обґрунтували "іридієву гіпотезу" масових вимирань. Вони пояснювали явище іридієвої аномалії на межі крейдяного й палеогенового періодів космічним ударом, що відбувся саме в цей час. Таку аномалію зафіксовано в більш ніж 650 геологічних розрізах. Тобто це глобальна подія. Модель іридієвої аномалії задовільно пояснює масове вимирання тварин крейдяного періоду, хоч підтримали таке пояснення приблизно третина вчених.
Екологічні кризи можуть спричинятися не лише природними факторами, а й людською діяльністю. У сучасній біосфері саме антропологічні кризи є переважаючими. Це зумовлено принаймні двома сут-, тєвими обставинами. По-перше, потужним впливом сучасної людини на біосферу. Недарма В. Вернадський назвав людство найпотужнішою геологічною силою. Так, зараз на Землі під загрозою зникнення перебувають близько 20-25 тис. видів рослин. Щодо України, то її чудові природні умови сприяли величезній різноманітності флори. Тут зростає близько 5 тис. видів диких рослин і близько 1 тис.
культурних. Але негативний техногенний тиск на біосферу спричиняє знищення багатьох унікальних видів рослин. Саме тому вже в 1982 р. в Україні було прийнято Закон про Червону книгу, до якої занесено вже більше 800 видів рослин і тварин, що зникають і потребують збереження. За даними екологів, щоденно у світі гине в середньому кілька видів рослин і тварин, і темп цього процесу прискорюється.І, по-друге, антропогенні екологічні кризи мають своїм наслідком багато негативних ефектів у житті самої людини. Тобто вони діють за правилом бумеранга.
Зараз у науці робиться багато спроб осмислити причини антропогенних екологічних криз, їхні наслідки й шляхи подолання. В. Криса- ченко розглядає їх у межах трьох основних підходів:
X прагматично-утилітарного;
X атрибутивно-апріорного;
X адаптивно-універсального.
Прагматично-універсальним підходом називають підхід до оцінки причин антропогенних екологічних криз, коли основними їхніми чинниками вважається високий розвиток науки, техніки й технології. Головною світоглядною засадою цього підходу є розуміння людини як такої, що існує для панування в навколишньому світі, яке й здійснює шляхом впорядкування світу на основі науки, техніки й сучасної технології.
Атрибутивно-апріорний підхід пропонує концепції, які виходять з того, що змінювати, перетворювати довкілля - це атрибутивна властивість людини. Інакше кажучи, людина внаслідок своєї власної сут- і ності таким чином перетворює природу, що викликає кризові стани. і Отже, якщо слідувати засадам цього підходу, можна дійти висновку, що людина спричиняє негаразди у природі вже внаслідок того, що вона є собою, тобто людиною. Таким чином, вважається, що людина просто не може не руйнувати довкілля, не може не призводити до екологічних криз.
Така логіка обґрунтовує певну модель людського ставлення до природи як апріорну щодо людського існування. Отже, руйнування, нищення природи кваліфікується як атрибутивна риса людського існування.
Адаптивно-універсальним вважається такий підхід до пояснення причин антропогенних екологічних криз, коли негативний вплив людської діяльності на природу розглядається як такий, що пов'язаний з особливостями її життєдіяльності як родової істоти.
Що мається на увазі? Річ у тім, що людина як родова істота набула специфічних форм адаптації до природи. Зрозуміло, що, пристосовуючись до довкілля таким чином, людина не може не впливати на нього. Такі видатні екологи, як В. Вернадський, Е. Майр, Ю. Одум обґрунтовують цей підхід Ідеться про те, що людина володіє засобами та механізмами впливу на довкілля, що неминуче спричиняють зміни в ньому. Якщо розмірковувати таким чином, проблема виникнення антропогенних екологічних криз і шляхів їх подолання перемішується в іншу площину, а саме: людина може й має використати свої адаптивно-універсальні можливості для регулювання власних відносин з природою. Такий підхід до осмислення антропогенних екологічних криз є перспективним і продуктивним, тому що дозволяє включити до чинників впливу людини на біосферу найрізноманітніші вияви людської життєдіяльності, а не лише розвиток науки, техніки й технології.3.6.7.