Сучасна екологія: ПОСГНЕКЛАСИЧНИЙ ЕТАП
Постнекласична наука - це новий порівняно з класичною (декар- тівською) і некласичною (енштейнівською) тип наукової раціональності, зумовлений необхідністю не спричиняти в результаті цивілізацій- ного розвитку кризового стану культури, природи й людини.
Характер об'єктів, що їх створює наука, приводить до зміни картини її світу, методологічних настанов, філософсько-світогядних засад, поле яких розширюється.Сучасний стан екології як науки за параметрами, які означені дослідниками, може кваліфікуватися як становлення постнекласичної науки. М. Кисельов зазначає, що дослідження екологічних систем, які є нерівноважними, складнодинамічними, комплексними, з переплетінням соціально-політичних, економічних, технологічних і природних виявів, потребує орієнтації на статистичність, нелінійність, поліваріа- нтність, полісемантичність, плюральність. Отже, об'єктивізм, однозначність, аналітичність, жорстке кваліфікування, що є засадами класичного природознавства, втрачають свою вагомість.
Загальновідомо, що у вітчизняній науковій традиції, починаючи з В. Вернадського, предметом екології вважається біосфера. А основи концепції біосфери, відповідно, розглядаються як методологічні й світоглядні орієнтації екологічного пізнання. За наведеними в сучасних методологічних дослідженнях міркуваннями, в екології існує розбіжність між визначенням поняття біосфери класичною екологією й сучасним станом існування людини й природного довкілля як єдиної системи, відсутнє чітке визначення місця й ролі людини в біосфері як глобільній екосистемі. Так, А. Буровський вважає, що класичні біоло- го-екологічні уявлення про біосферу приводять до думки, що на Землі в даний момент існує біосфера, в межах якої виникло, функціонує й розвивається людство.
Насправді, з появою людини та розвитком культури біосферна стадія розвитку ландшафтної оболонки Землі закінчилась.
Сукупність людських культур створює нову якість ландшафтної оболонки, яку дослідник визначає як антропогеосферу. Ця об'єктна реальність відображається пізнавальними особливостями постнекласичної екології, що працює з категоріями, пов'язаними із суб'єктивністю.Тому у світлі постнекласичної науки дихотомія природне - штучне, природне - культурне виглядає анахронізмом. Класичне екологічне бачення, на думку дослідника, не відповідає реальній ситуації, тому що Земля вивчається так, ніби людина на ній не існує або її діяльність - лише шкідливий фактор, тоді як з розвитком суспільства планету Земля творить культура, роблячи антропогеосферу більш різноманітною порівняно з біосферою.
Отже, з позиції постнекласичної науки, в якій дослідник розглядається як частина того, що він пізнає, філософські й світоглядні орієнтації стають тим, що визначає здобуття вченим найоб'єктивнішого знання.
На методологічній обмеженості концепцій класичної екології наголошує і М. Рац. Повертаючись до біосферної концепції й теорії біотичної регуляції довкілля, він доводить, що вони не можуть вважатися сучасною екологічною парадигмою, бо є результатом використання класичних підходів та уявлень біоекології для вивчення світу людини. У дійсності природа живе у світі мислення й діяльності. Дослідник вважає, що, кінець кінцем, екологічна проблема постає перед нами не через відносини людини й природи, а у зв'язку із зіткненням різних людських інтересів і різних позицій щодо можливостей використання територій і матеріалів. Тому екологічна ситуація розкривається як ситуація конфлікту між представниками різних позицій.
Потреба в розробці сучасної екології на нових концептуальних засадах виникає й через невідповідність теоретико-методологічних орієнтацій теорії біотичної регуляції довкілля екологічній реальності.
На думку В. Алексенка, недостатньо обґрунтованим є положення цієї теорії про необхідність стабільності планетарних умов, незмінності складу та властивостей біосфери.
І тому не можна вважати причиною екологічної кризи глобальну біотичну кризу. Як вважає дослідник, погляди на біосферу як стабільну систему відновлюють атмосферу мальтузіанства у ставленні до людини, тобто тезу щодо необхідності значного скорочення населення.Не виводить за межі класичних екологічних уявлень і теорія компенсації біотою негативних людських впливів, тому що базується на уявленні про біосферу як стійку систему. З таких позицій антропогенні впливи вважаються зовнішніми по відношенню до біосфери, що давно не відповідає реальності. Більш евристичним у методологічному сенсі дослідник вважає принцип коеволюції всіх форм планетного життя.
Про що свідчать усі ці погляди й міркування? Перш за все, про потребу й відповідне намагання оцінити сучасну екологію в межах методологічної концепції постнекласичної науки, а, крім того, про реальну методологічну й світоглядну обмеженість класичних екологічних уявлень.
Очевидно, що сучасна екологія вийшла за межі класичної науки, оскільки екологічна реальність потребує усвідомлення на нових засадах, в межах нової форми наукової раціональності - раціональності постнекласичної науки. І хоч є проблематичною наукова достатність уведеного терміна "антропогеосфера" й тези про життя природи виключно у сфері "культури" й "мислення" як сучасних еквівалентів поняття біосфери в постнекласичній екології (живе, біологічне існує, та й людина загалом не перестала бути живою!), незаперечним є те, що предметність, методологічні й світоглядні засади екології потребують оцінки в параметрах постнекласичної науки.
Якщо рух до постнекласичної науки пов'язаний з включенням аксі- ологічних аспектів у наукове пізнання, то в екології це, відповідно, усвідомлення природи як морально-світоглядної цінності, введення її у сферу моральних відносин. Тому логічним є рух думки від кваліфікування нового типу наукової раціональності в екології до постановки проблеми етичної відповідальності людини за сучасний стан довкілля.
3.6.6.