Феномен науки. Критерії науковості.
Людина пізнає світ використовуючи різноманітні засоби та прийоми відображення. Вони є специфічними для релігійного, художнього, філософського, наукового знання. Але будь-яке пізнання є відображенням світу, метою якого є істина.
У художника вона - естетична, для релігії це - Бог, наука шукає об’єктивну істину, а філософ - світоглядну. Наука і філософія використовують схожі засоби, у них за висловом Арістотеля один органон, але філософ на відміну від вченого-природознавця суб’єктивно поєднаний з об’єктом пізнання і тому не протистоїть йому в якості суб’єкта. Філософія як теоретична форма світогляду включає в поняття світу не лише об’єктивне, те що знаходиться поза людиною, а й те, що складає її внутрішні аксіологічні виміри, ставлення до світу, тобто суб’єктивне. Філософія і наука мають багато спільного, що подекуди може навіть утруднювати процедуру їх розмежування. Феномен науки вимагає поглибленого вивчення, своєрідної філософської рефлексії.У сучасній літературі можна знайти багато визначень науки. Іноді, визначаючи науку, намагаються визначити її сутність за допомогою кількісного переліку всіх її сторін та проявів. Для прикладу, визначення у «Філософському словнику» подає науку як сферу дослідницької діяльності, спрямованої на виробництво нових знань про природу, суспільство і мислення, яка включає в себе всі умови і моменти цього виробництва, з їх знаннями і здібностями, кваліфікацією і досвідом, з розподілом і кооперацією наукової праці; наукові установи, експериментальне і лабораторне обладнання; методи науково-дослідної роботи; понятійний і категоріальний апарат; систему наукової інформації, а також усю суму наявних знань, що виступають як передумови або засоби чи результати наукового виробництва. Наука багатогранне явище. Його можна розглядати в таких вимірах:
- складний суперечливий процес отримання нових знань;
- результат цього процесу, тобто об’єднання отриманого знання в цілісну систему;
- соціальний інститут з усією своєю інфраструктурою: організація науки, наукові організації, етос науки, професійні об’єднання вчених, ресурси, фінанси, наукове обладнання, система наукової інформації, різного роду комунікації вчених;
- особлива сфера діяльності людини і важливий елемент культури.
Критерії наукового знання:
- метою і вищою цінністю науки є об’єктивна істина;
- наявність проаналізованого та систематизованого достовірного знання;
- єдність у цьому знанні описування, пояснення та передбачення;
- наявність методологічної операційної складової частини, за допомогою якої можна перевіряти наявні знання і отримувати нові;
- наявність особливої мови;
- категоріальний зміст знання, тобто наявність конструктивних понять;
- наявність висхідних принципів та аксіом, загальнофілософських припущень, що лежать в основі кожної науки і надають їй характеру системної єдності;
- принципова можливість емпіричної перевірки;
- задоволення певної соціальної потреби.
Проблема розмежування науки і ненауки є однією із центральних у філософії науки. В наш час з’являється багато псевдотеорій, які претендують на науковість. Це зовнішні наукоподібні концепції, за допомогою яких автори пояснюють будову світу або історію людства. Їх називають «лженаукою». Вони побудовані на помилкових дослідженнях.
Існують також багаточисельні вчення парапсихологів, астрологів, «нетрадиційних цілителів», які називаються паранаукою. На перший погляд вони нагадують наукові теорії, але мають принципово іншу будову, їх неможливо заперечити і тому з точки зору нормальної науки вони не мають сенсу.
Вперше проблему демаркації науки і ненауки спробували розв’язати неопозитивісти. Вони виходили з того, що можливість емпіричної перевірки - один із важливих і навіть обов’язкових критеріїв науки. Якщо в чуттєвому досвіді неможливо вказати на будь-які об’єкти, які позначає це поняття, то воно не має сенсу. В ХХ столітті у неопозитивістів ця вимога отримала назву верифікації: поняття чи судження має значення, якщо його можна перевірити емпірично, тобто чуттєво.
Але, як зазначив британський філософ Карл Поппер, цей критерій обмежений, він не працює там, де ми маємо справу з об’єктами, які безпосередньо не спостерігаються. Критерієм демаркації науки і ненауки, на його думку, є не критерій верифікації, а критерій фальсифікації - принципової можливості заперечення будь-якого твердження, що належить до науки.
Якщо теорія сформульована таким чином, що її не можна заперечити, то вона знаходиться за межами науки. Справжні наукові теорії не повинні боятися заперечення, раціональна критика і постійна корекція фактами є сутністю наукового пізнання. Все людське знання відносне, щодо будь-якого положення можливий сумнів і будь -які положення повинні бути відкриті для критики.Розуміючи обмеженість критеріїв науковості американський філософ науки Томас Кун, натомість пропонує парадигмальний критерій. В кожній науці є парадигма, в руслі якої певний час працює наукове товариство, і на основі якої відокремлюється наукове знання від ненаукового. Парадигмою в концепції Т.Куна називають сукупність фундаментальних теоретичних принципів, законів та уявлень, зразків виконання досліджень, методологічних засобів, які поділяються усіма членами наукового товариства.
Можна підсумувати все вище сказане - філософія науки заперечує наявність абсолютних критеріїв науковості.
2.