Фейєрабенд П. Наука у вільному суспільстві / П. Фейєрабенд. - М. : АСТ МОСКВА, 2010. - С. 150-156.
Результати науки не говорять про її перевагу. Другий аргумент говорить, що наука заслуговує особливого положення завдяки своїм результатам. Цей аргумент слушний тільки в тому випадку, якщо можна показати, що а) інші форми свідомості ніколи не створювали нічого, що було б порівнянне з досягненнями науки, і б) результати науки автономні, тобто не пов’язані з дією яких-небудь позанаукових сил.
Жодне із цих допущень не витримує суворої перевірки. Безумовно, наука внесла величезний вклад у наше розуміння світу, а це розуміння у свою чергу привело до ще більш значних практичних досягнень. Вірно також і те, що тепер більшість суперників науки або зникли, або змінилися так, що конфлікт їх з наукою (і, отже, можливість одержання результатів, що відрізняються від результатів науки) більше не виникає: релігії «деміфологізовані» з відвертою метою пристосувати їх до століття науки, міфи «інтерпретовані» так, щоб усунути їхні онтологічні наслідки.Деякі особливості цього процесу цілком зрозумілі. Навіть у чесній боротьбі одна ідеологія нерідко пожинає успіхи й перемагає своїх суперниць. Це не означає, що переможені суперниці позбавлені гідностей і не здатні внести свій внесок у розвиток нашого пізнання, просто вони тимчасово виснажили свої сили. Вони здатні відродитися й завдати поразки своїм переможцям. Чудовий приклад щодо цього показала філософія атомізму. Вона з’явилася (на Заході) у часи античності й була призначена для "порятунку" макрофеноменів, наприклад феномена руху. Вона була переможена динамічно більш витонченою філософією аристотеліків, відродилася в період наукової революції, була залишена в період розробки континуальних теорій, знову відродилася наприкінці XIX ст. і знову була обмежена принципом додатковості.
Або взяти ідею руху Землі. Вона виникла в античності, була розгромлена потужними аргументами аристотеліків, вважалася "неймовірною безглуздістю" Птолемеем, проте із тріумфом вернулася в XVII сторіччі.
Що вірно для теорій, вірно й для методів: пізнання опиралося на спекулятивне мислення й логіку, потім Аристотель ввів більш емпіричні пізнавальні процедури, які згодом були замінені математизованими методами Декарта й Галілея, а потім ці методи учасниками копенгагенської школи були з’єднані з досить радикальним емпіризмом. Із цього короткого екскурсу в історію випливає наступна мораль: тимчасову затримку в розвитку деякої ідеології (яка являє собою пучок теорій, з’єднаних з певним методом і більш загальною філософською концепцією) не можна вважати підставою для її усунення. Однак саме це трапилося після наукової революції з колишніми формами науки й позанауковими концепціями: вони були усунуті спочатку із самої науки, а потім витіснялися із суспільного життя доти, поки ми не прийшли до сучасної ситуації, у якій їх виживання зазнає небезпеки не тільки з боку загального нахилу на користь науки, але також і з боку суспільних установ, тому що наука, як ми бачили, стала частиною фундаменту демократії.Чи можна при таких обставинах дивуватися тому, що наука царює нині безроздільно і є єдиною ідеологією, що одержує цікаві результати? Вона безроздільно царює завдяки тому, що деякі її минулі успіхи привели до появи організаційних заходів: система народної освіти; роль фахівців; роль потужних об’єднань (таких, наприклад, як Американська медична асоціація), які перешкоджають відродженню її суперників. Не занадто далеко відхиляючись від істини, можна коротко сказати: сьогодні наука панує не в силу її порівняльних гідностей, а завдяки організованим для неї пропагандистським, і рекламним акціям. В організації справи перемоги науки є ще один елемент, про який не слід забувати. Вище я вже говорив, що одні ідеології можуть відставати від інших навіть у чесній боротьбі. Протягом XVI і XVII сторіч більш-менш чесна боротьба велася між прадавньою західною наукою й філософією з одного боку, і новою науковою філософією - з іншої. Однак ніколи не було ніякого чесного змагання між усім цим комплексом ідей і міфами, релігіями й звичаями позаєвропейських суспільств.
Ці міфи, релігії, звичаї зникли або виродилися не внаслідок того, що наука була краще, а тому, що апостоли науки були більш рішучими борцями, тому що вони пригнічували носіїв альтернативних культур матеріальною силою.Дослідницької роботи в цьому плані не було. Не було «об’єктивного» порівняння методів і досягнень. Здійснювалася колонізація й придушення культури колонізованих племен і народів. Їхні погляди були витиснуті спочатку християнською релігією братньої любові, а потім релігією науки. Окремі вчені вивчали ідеології тих або інших племен, але в силу своїх упереджень і недостатньої підготовленості вони виявилися не здатними виявити свідчення їх переваги або хоча б рівності (якби вони усвідомлювали існування таких свідчень, вони б їх виявили). Знов-таки виявляється, що перевага науки не є результат дослідження або аргументації, а являє собою підсумок політичного, інституціонального й навіть збройного тиску. Звідси можна витягти урок: позанаукові ідеології, способи практики, теорії, традиції можуть стати гідними суперниками науки й допомогти нам виявити її найважливіші недоліки, якщо дати їм рівні шанси в конкурентній боротьбі. Надати їм ці рівні шанси - завдання інститутів вільного суспільства.
Перевагу науки можна стверджувати тільки після численних порівнянь її з альтернативними точками зору. Порівняно недавні дослідження в області антропології, археології (а особливо в, що бурхливо розвивається археоастрономії, історії науки, парапсихології показують, що наші предки й наші «відсталі» сучасники мали й користувалися нині високорозвиненими космологічними, медичними й біологічними теоріями, які найчастіше були більш адекватними й давали кращі результати, ніж їхні західні конкуренти, а також описували явища, недоступні для «об'єктивного» лабораторного підходу. І немає нічого дивного в тому, що прадавня людина розробила концепції, що заслуговують самого серйозного аналізу. Людина давньокам'яного століття була така, що вже цілком сформувався homo sapiens, перед яким стояли найскладніші проблеми, і він вирішував їх з разючою винахідливістю.
Науку завжди цінували за її досягнення. Так не будемо ж забувати про те, що винахідники міфів опанували вогнем і знайшли спосіб його збереження. Вони приручили тварин, вивели нові види рослин, підтримуючи чистоту нових видів на такому рівні, який недоступний сучасної наукової агрономії. Вони придумали сівозміну й створили таке мистецтво, яке порівнянно із кращими витворами культури Заходу. Не будучи стиснуті вузькою спеціалізацією, вони виявили найважливіші зв'язки між людьми й між людиною й природою й опиралися на них в інтересах удосконалювання своєї науки й громадському життя: найкраща екологічна філософія була в давньокам'янім столітті.Прадавні народи перепливали океани на судах, що часом володіли кращими морехідними якостями, ніж сучасні судна таких же розмірів, і володіли знанням навігації й властивостей матеріалів, які, хоча й суперечать ідеям науки, на перевірку виявляються правильними. Вони усвідомлювали роль мінливості й брали до уваги її фундаментальні закони. Лише зовсім недавно наука повернулася до концепції мінливості, розробленої в кам'яному віці, після довгого періоду догматичного проголошення «вічних законів природи» - періоду, який почався з «раціоналізму» досократиків і досяг кульмінації наприкінці XIX в. Крім того, усе це не було випадковим відкриттям, а являло собою результат міркування й умогляду. Є численні дані, що свідчать про те, що мисливці- збирачі не тільки мали достатні запаси їжі, але й мали у своєму розпорядженні багато вільного часу, фактично набагато більше, ніж мають сучасні промислові й сільськогосподарські робітники й навіть професори археології. Існували прекрасні можливості для насолоди «чистим мисленням». Було б смішно наполягати на тому, що відкриття людей давньокам’яного століття обумовлені інстинктивним використанням правильного наукового методу. Якби це було так і якби отримані результати були правильні, то чому в такому випадку вчені більш пізнього часу так часто приходять до зовсім інших висновків? І, крім того, як ми бачили, «наукового методу» просто не існує.
Таким чином, якщо науку цінують за її досягнення, то міф ми повинні цінувати в сотні раз вище, оскільки його досягнення незрівнянно більш значні. Винахідники міфу поклали початок культурі, у той час як раціоналісти й учені тільки змінювали її, причому не завжди в кращий бік.Настільки ж легко можна спростувати допущення: немає ні однієї важливої наукової ідеї, яка не була б звідки-небудь запозичена. Прекрасним прикладом може служити коперніканська революція. Звідки взяв свої ідеї Копернік? Як він сам зізнається, у прадавніх авторитетів. Які ж авторитети впливали на його мислення? Серед інших також і Філолай, який був безглуздим піфагорійцем. Як діяв Копернік, коли намагався ввести ідеї Філолая в астрономію свого часу? Порушуючи найбільш розумні методологічні правила. «...Немає меж моєму здивуванню тому, - пише Галілей, - як міг розум Аристарха й Коперніка зробити таке насильство над їхніми почуттями, щоб всупереч останнім восторжествувати й переконати». Тут слово «почуття» відноситься до досвіду, який Аристотелем і іншими мислителями був використаний для доказу того, що Земля повинна спочивати.
«Розум», протиставлюваний Коперніком висловленим ними аргументам, був досить-таки містичним розумом Філолая (і послідовників герметизма), з’єднаним з настільки ж містичною вірою у фундаментальний характер кругового руху. Сучасна астрономія й сучасна динаміка не змогли б рухатися вперед без такого ненаукового використання допотопних ідей. Якщо астрономія витягала користь із піфагорейського вчення й із пристрасті платоників до кіл, медицина широко запозичила із психології, метафізики, фізіології, вчення про трави чаклунів, сповитух, шарлатанів і мандрівних аптекарів. Добре відомо, що теоретично гіпертрофована медична наука XVI і XVII ст. була зовсім безпомічною перед пошестю хвороб (і залишалася такий протягом значного часу після «наукової революції»). Новатори, подібні Парацельсу, відступали на позиції більш ранніх ідей і тим самим поліпшували медицину. Наука завжди збагачувалася за рахунок позанаукових методів і результатів, у той час як процеси, у яких нерідко бачили істотну сторону науки, тихо відмирали й забувалися.
Контрольні запитання до тексту
1. Які особливості науки сприяють прогресу людства?
2. Чому у сучасному суспільстві наука перетворюється на ідеологію?
3. Як можна об’єктивно порівняти методи та досягнення наукового знання?
4. Чи є єдиний правильний науковий метод?
5. Як відбуваються наукові революції за думкою П. Фейєрабенда?
6. Чому наука завжди збагачується за рахунок позанаукових методів?