Поппер К. Еволюційна эпистемология / К. Поппер // Еволюційна эпистемология й логіка соціальних наук: К. Поппер і його критики. - М. : Едиторіал УРСС, 2000. - С. 57-59, 70-73.

Епістемологія - англійський термін, що позначає теорію пізнання, насамперед наукового пізнання. Це теорія, яка намагається пояснити статус науки і її ріст. Дональд Кемпбелл назвав мою епістемологію еволюційною, тому що я дивлюся на неї як на продукт біологічної еволюції, а саме - дарвінівської еволюції шляхом природного відбору.

Основними проблемами еволюційної епістемології я вважаю наступні: еволюція людської мови й роль, яку вона відігравала і продовжує відігравати в зростанні людського знання; поняття (ideas) істинності й хибності; опису станів справ (states of affaires) і спосіб, яким мова відбирає стан справ з комплексів фактів, що становлять світ, тобто дійсність. Сформулюємо це коротко й просто у вигляді двох наступних тез. Перша теза. Специфічно людська здатність пізнавати, як і здатність робити наукове знання, є результатами природного відбору. Вони тісно пов’язані з еволюцією специфічно людської мови. Ця перша теза майже тривіальна. Моя друга теза, можливо, трохи менш тривіальна. Друга теза. Еволюція наукового знання являє собою в основному еволюцію в напрямку побудови все кращих і кращих теорій. Це - дарвіністський процес. Теорії поліпшуються та пристосовуюьбся завдяки природному відбору. Вони дають нам усе кращу й кращу інформацію про дійсність. (Вони усе більше й більше наближаються до істини.)

Усі організми - вирішувачі проблем: проблеми народжуються разом з виникненням життя. Ми завжди знаходимося віч-на-віч із практичними проблемами, а з них іноді виростають теоретичні проблеми, оскільки, намагаючись розв’язати деякі з наших проблем, ми будуємо ті або інші теорії. У науці ці теорії є високо конкурентними. Ми критично обговорюємо їх; ми перевіряємо їх і елімінуємо ті з них, які, за нашою оцінкою, гірше вирішують наші проблеми, так що тільки кращі, найбільш пристосовані теорії виживають у цій боротьбі.

Саме в такий спосіб і росте наука.

Амеба не усвідомлює процесу усунення помилок. Основні помилки амеби усуваються шляхом усунення амеби: це і є природний відбір. На противагу амебі Ейнштейн усвідомлює необхідність ЕЕ: він критикує свої теорії, піддаючи їх суворій перевірці. (Ейнштейн говорив, що він народжує й відкидає теорії кожні кілька хвилин.) Що дозволило Ейнштейнові піти далі амеби? Відповідь на це питання становить основну, третю тезу справжньої статті.

Третя теза. Ученому-Людині, такому як Ейнштейн, дозволяє йти далі амеби володіння тим, що я називаю специфічно людською мовою. У той час як теорії, вироблювані амебою, становлять частину її організму, Ейнштейн міг формулювати свої теорії мовою; у випадку потреби - письмовою мовою.

Три світи. Я припускаю, що людська мова є продуктом людської винахідливості. Вона є продукт людського розуму (mind), наших розумових переживань і нахилів. А людський розум, у свою чергу, є продуктом своїх продуктів: його нахили обумовлені ефектом зворотного зв'язку. Особливо важливим ефектом зворотного зв'язку, згаданим раніше, є нахил винаходити аргументи, приводити підстави для прийняття деякої розповіді як дійсного або для відкидання його як неправильного. Іншим дуже важливим ефектом зворотного зв'язку з'явився винахід ряду натуральних чисел. Спочатку йдуть двоїсте й множина: один, два, багато. Потім числа до 5; потім числа до 10 і до 20. А потім іде винахід принципу, згідно з яким ми можемо продовжити будь-який ряд чисел, додаючи одиницю, тобто принципу "наступного" - принципу побудови для кожного заданого числа наступного за ним числа. Кожний такий крок є мовне нововведення, винахід. Нововведення це мовне, і воно зовсім відмінно від рахунку (коли, наприклад, пастух вирізує на ціпку карб щораз, коли повз проходить вівця). Кожний такий крок змінює наш розум - нашу розумову картину світу, нашу свідомість. Таким чином, існує зворотний зв'язок, взаємодія між нашою мовою й нашим розумом. І в міру росту нашої мови й нашого розуму ми починаємо більше бачити в нашому світі. Мова працює як прожектор: точно так само, як прожектор вихоплює з темряви літак, мова може "поставити у фокус" деякі аспекти, деякий описуваний ним стан справ, що вихоплюються з континууму фактів. Тому мова не тільки взаємодіє з нашим розумом, вона допомагає нам побачити речі й можливості, яких без неї ми ніколи б не могли побачити.

Я припускаю, що самі ранні винаходи, такі як розпалення й підтримка вогню й - набагато пізніше - винахід колеса (невідомого багатьом народам високої культури), були зроблені за допомогою мови: вони стали можливі (у випадку вогню) завдяки ототожненню досить несхожих ситуацій. Без мови можна ототожнити тільки біологічні ситуації, на які ми реагуємо однаковим чином (їжа, небезпека й т.п.). Є принаймні один гарний аргумент на користь припущення, що дескриптивна мова набагато старша, ніж уміння підтримувати вогонь: діти, позбавлені мови, навряд чи можуть уважатися людьми. Позбавлення мови має на них навіть фізичний вплив, можливо, гірший, ніж позбавлення якого-небудь вітаміну, не говорячи вже про нищівний розумовий вплив. Діти, позбавлені мови, розумово ненормальні. Позбавлення ж вогню нікого не робить нелюдиною, принаймні в умовах теплого клімату. Власне кажучи, володіння мовою й прямоходіння, очевидно, єдині навички, життєво важливі для нас. Вони, безсумнівно, мають генетичну основу; і та, і інша активно засвоюються маленькими дітьми - в основному по їхній власній ініціативі - майже в будь-якому соціальному оточенні.

Освоєння мови - це також грандіозне інтелектуальне досягнення. А її опановують усі нормальні діти, імовірно тому, що потреба в неї закладена в них дуже глибоко. (Цей факт можна використовувати як аргумент проти доктрини, начебто є фізично нормальні діти з дуже низьким природженим рівнем інтелекту). Близько двадцяти років тому я висунув теорію, яка ділить мир, або універсум, на три півсвіти, які я назвав світ 1, світ 2 і світ 3. Світ 1 - це світ усіх тіл, сил, силових полів, а також організмів, наших власних тіл і їх частин, наших мізків і всіх фізичних, хімічних і біологічних процесів, що протікають у живих тілах.

Світом 2 я назвав світ нашого розуму, або духу, або свідомості (mind): світ усвідомлених переживань наших думок, наших почуттів піднесеності або пригніченості, наших цілей, наших планів дії. Світом 3 я назвав світ продуктів людського духу, зокрема світ людської мови: наших розповідей, наших міфів, наших пояснювальних теорій, наших технологій, наших біологічних і медичних теорій.

Світ 3 містить усі книги, усі бібліотеки, усі теорії, включаючи, звичайно, неправильні теорії й навіть суперечливі теорії. І центральна роль у ньому приділяється поняттям істинності й хибності. Як вказувалося раніше, людський розум живе й росте у взаємодії зі своїми продуктами. На нього впливає зворотний зв’язок від об’єктів або мешканців світу 3. А світ 3, у свою чергу, полягає в значній мірі з фізичних об’єктів, таких як книги, будинки й скульптури. Книги, будинки й скульптури - продукти людського духу - є, звичайно, не тільки мешканцями світу 3, але й мешканцями світу 1. Однак у світі 3 живуть також симфонії, математичні докази, теорії. А симфонії, доказу, теорії - дуже дивні абстрактні об’єкти. Дев’ята симфонія Бетховена не тотожна ні своєму рукопису (який може згоріти, а Дев’ята симфонія не згорить), ні будь-який або всім її друкованим копіям, її записам або виконанням. Так само полягає справа з доказом Евкліда теореми про прості числа або з теорією тяжіння Ньютона. Об’єкти, що становлять світ 3, найвищою мірою різноманітні. У ньому є мармурові скульптури, такі як скульптури Мікеланджело. Це не просто матеріальні, фізичні тіла, а унікальні фізичні тіла. Статус картин, архітектурних споруджень, рукописів музичних творів і навіть статус рідких екземплярів друкованих книг у чомусь подібний цього статусу, але, як правило, статус книги як об’єкта світу 3 зовсім інший. Якщо я запитаю студента-фізика, чи знає він ньютонівську теорію тяжіння, я маю на увазі не матеріальну книгу й, звичайно, не унікальне фізичне тіло, а об’єктивний зміст думки Ньютона або, точніше, об’єктивний зміст його творів. І я не маю на увазі ні фактичні розумові процеси Ньютона, які, звичайно, належать світу 2, а щось набагато більш абстрактне: щось, що належить світу 3 і розвинене Ньютоном у ході критичного процесу шляхом постійних удосконалень, що вносилися ним знову й знову в різні періоди його життя.

Усе це важко зробити цілком ясним, але все це дуже важливо. Основна проблема тут - статус висловлень і логічні відносини між висловленнями, точніше - між логічними змістами висловлень. Усі чисто логічні відносини між висловленнями, такі як суперечливість, сумісність, виводимість (відношення логічного проходження) суть відносини світу 3. Це, безумовно, не психологічні відносини світу 2. Вони мають місце незалежно від того, чи думав хто-небудь коли-небудь про них і чи вважав хто-небудь, що вони мають місце. Разом з тим їх легко можна "засвоїти": їх легко можна зрозуміти; ми можемо продумувати їх усе в розумі, у світі 2; і ми можемо випробувати в переживанні, що відношення проходження (між двома висловленнями) має місце і є тривіально переконливим, а це переживання з світу 2. Звичайно, з важкими теоріями, такими як математичні або фізичні, може вийти, що ми засвоюємо їх, розуміємо їх, але в той же час не переконані в тому, що вони дійсні.

Таким чином, наші розуми, що належать світу 2, можуть перебувати в тісному зіткненні з об’єктами світу 3. І все-таки об’єкти світу 2 - наші суб’єктивні переживання - слід чітко відрізняти від об’єктивних, що належать світу 3 висловлювань, теорій, припущень, а також відкритих проблем. Я говорив уже про взаємодію між світом 2 і світом 3, і я проілюструю це ще на одному арифметичному прикладі. Ряд натуральних чисел 1, 2, 3... - людський винахід. Як я підкреслював раніше, це мовний винахід, на відміну від винаходу рахунку. Усні й, можливо, письмові мови співробітничали у винаході й удосконалюванні системи натуральних чисел. Однак не ми винайшли різницю між парними й непарними числами - ми відкрили її в тому об’єкті світу 3 - ряді натуральних чисел, - який ми винайшли або зробили на світло. Аналогічним образом ми відкрили, що є ділені числа й прості числа. І ми відкрили, що прості числа спочатку дуже часті ( аж до числа 7 їх навіть більшість) - 2, 3, 5, 7, 11, 13, - а потім стають усе рідшими.

У світі 3 є відкриті проблеми: ми намагаємося виявляти такі проблеми й вирішувати їх. Це дуже ясно показує об’єктивність світу 3 і спосіб, яким взаємодіють світ 2 і світ 3: не тільки світ 2 може працювати над відкриттям і вирішенням проблем світ у 3, але й світ 3 може діяти на світ 2 (а через нього й на світ 1). Слід відрізняти знання в змісті світ у 3 - знання в об’єктивному змісті (майже завжди можливе) - і знання в змісті світ у 2, тобто інформацію, яку ми носимо у своїх головах, - знання в суб’єктивному змісті. Відмінність між знанням у суб’єктивному змісті (у змісті світ у 2) і знанням в об’єктивному змісті (у змісті світ у 3: знання, сформульоване, наприклад, у книгах, або, що зберігається в комп’ютерах або, може бути, нікому ще не відоме) має найбільше значення. Те, що ми називаємо "наукою" і що прагнемо розбудовувати, є насамперед дійсне знання в об’єктивному змісті.

Разом з тим винятково важливо, звичайно, щоб знання в суб’єктивному змісті також поширювалося серед людей - разом зі знанням про те, як мало ми знаємо. Саме неймовірне, що ми знаємо про людський розум, про життя, про еволюцію й розумовому росту, - це взаємодія, зворотний зв’язок - "я - тобі, ти - мені" між світом 2 і світом 3, між нашим розумовим ростом і ростом об’єктивного світу 3, який являє собою результат нашої заповзятливості, наших талантів і здатностей і який дає нам можливість вийти за межі самих себе.

От ця самотрансцендентність, цей вихід за межі самих себе й видається мені найважливішим фактом усього життя й усієї еволюції: у нашій взаємодії з світом 3 ми можемо вчитися й завдяки винаходу мови наші здатні до помилок людські мізки можуть вирости у світочі, що опромінюють Всесвіт.

Контрольні запитання до тексту

1. Що таке епістемологія та еволюційна епістемологія?

2. Як відбувається процес росту науки та наукового знання?

3. Які три світи виділяє К. Поппер як характеристики людського пізнання?

4. Що таке світ розуму у трактуванні К. Поппера?

5. Чи можна назвати світ три за К. Поппером світом культури, колективної пам’яті людства?

6. Які логічні процеси повинні відбуватися у всіх перерахованих світах?

7. Як відбувається процес поширення людського знання?