ФІЛОСОФІЯ НАУКИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ФІЛОСОФСЬКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИХ КАТЕГОРІЙ

У літературі присутнє також розуміння філософії науки (філо­софсько-методологічного аналізу науки) як запровадження для ненауковців перекладу змісту науки мовою філософсько-культу­рологічних категорій.

«Зрозуміло, що самі по собі евристичний та прогностичний потенціали філософії не знімають проблеми практичного застосу­вання в науці її ідей. Таке застосування передбачає особливий тип досліджень, в рамках яких вироблені філософією категоріальні структури адаптуються до проблем науки. Цей процес пов’язаний з особливою конкретизацією категорій, з їх трансформацією в ідеї та принципи наукової картини світу і в методологічні принципи, які відображають ідеали і норми тієї чи іншої науки»⁶⁴.

Як це не дивно, такий загальнофілософський аналіз науки, який не зачіпає суті науки як мережі наукових теорій з виробни­цтва нового знання, має багато прихильників на пострадянських теренах. Особливе здивування викликає декларування концепції постнекласичного періоду розвитку науки⁶⁵. Згідно з нею одна з особливостей постнекласичної науки полягає в зростанні актив­ності суб’єкта пізнання. Те, що з розвитком науки змінюються та вдосконалюються види наукової активності, не викликає сум­ніву, але протиставлення попередньої та сучасної науки по лінії пасивність-активність не має сенсу, тому що попередня наука теж була активною в розумінні дій, які висували та розвивали тодіш­ні науковці.

Усе в науці (від відкриття нових реалій до побудови матема­тичних моделей і оцінок успішності розв’язків наукових проблем) стає можливим та існує лише завдяки різним видам творчої нау­кової діяльності (експериментальної, теоретичної, оцінної тощо). Незаперечним фактом є постійне ускладнення з розвитком науки інструментів та засобів її реалізації. Однак характер наукової ді­яльності не завжди усвідомлюють творці науки, що вже говорити про звичайних людей, які сприймають наукові відкриття як ви­падкові знахідки коштовних перлів у старому мотлоху.

По суті, ніяких принципових змін у типах складників науко­вих теорій не відбулося після створення Ньютоном (використо­вуваного й зараз) наукового методу та розроблення на його під­мурку класичної механіки. Інша річ, що відбувається об’єктивне ускладнення нових досліджуваних реалій, а також уже відомих ре­алій, які тимчасово вважалися простими (згадаймо хоча б рух пла­нет у Сонячній системі). Цьому процесові відповідає ускладнення релевантних типів складників, у тому числі дій з ними, які кон­ституюють саму наукову діяльність і в цьому сенсі є необхідними для її функціонування та прогресу. Безперервно відбуваються по­ступові зміни в науковій картині світу, підсумок яких через дея­кий час здається радикальним, ми пізнаємо значно складніші ре­алії, явища та процеси, переосмислюємо саму наукову діяльність, її засоби, методи, категоріальні та концептуальні засади. Але, як і у часи Ньютона, науковець будує, вдосконалює, перевіряє та засто­совує моделі; намагається в їхніх термінах дати пояснення та опи­сати дані, які дедалі рясніше постачає йому спланований згідно з теоретичними гіпотезами експеримент. Науковець оцінює кож­ний складник теорії за загальнонауковими та специфічними для неї критеріями. Тому несправедливим було б приписувати вченим різних часів пасивне сприйняття науки.

Таким чином, в аспекті функціонування наукові теорії зали­шаються однотипними, що в XVII, що в XXI століттях. Тому ді- яльнісна суть науки не дає надійного ґрунту для її періодизації.

В яких працях Ньютона та його численних послідовників, аж до з’яви теорій відносності та квантової теорії, можна знайти такі нібито його твердження, що «суб’єкт, дистанційований від об’єкта, ніби збоку пізнає світ» і «що умовою об’єктивно істинно­го знання [класичний період науки. — ОГ, ВК\ є елімінація з по­яснення та опису всього, що стосується суб’єкта і засобів його ді­яльності»? Це зовсім не те, що турбувало Ньютона, і не те, що він робив як науковець, коли моделював рух Місяця як рух матері­альної точки, що пересувається згідно з особливостями його ди­наміки та відповідно до закону всесвітнього тяжіння. Але саме таку характеристику типу раціональності, притаманної начебто класичній науці, дає, наприклад, Стьопин⁶⁶.

Справді, в працях з філософського осмислення науки деяких видатних вчених минулого століття можна знайти речення, що в їхньому вільному перекладі на філософський діалект буден­ної мови буцімто стверджують, що «умовою отримання істинно­го знання про реалії, які досліджують квантова та релятивістська фізики, є експлікація засобів і операцій діяльності» і «має місце відносність об’єкта щодо цих засобів і операцій». Проте не може «експлікація, тобто прояснення засобів і операцій», бути неодмін­ною «умовою отримання істинного знання про реалії», тому що багато своїх пізнавальних, особливо новаторських дій вчені, які працювали впродовж різних століть, здійснювали без їх усвідом­лення. Не експлікація, а розробка нових і оригінальне викорис­тання нових і старих засобів та операцій насправді є однією з умов отримання нового знання, що наближається до істини, ні­коли її не досягаючи у повному обсязі.

1.16.