СКЛАДНИКОВО-АТРИБУТИВНЕ ЗАНУРЕННЯ В НАУКОВУ ЧАСТИНУ ТРЕТЬОГО СВІТУ

Дороговказом на шляху дослідження того, як виробляється нове наукове знання шляхом трансформацій наукових теорій, для нас слугуватиме розроблений у природничих науках складниково- атрибутивний підхід до будови і властивостей досліджуваних цими науками зовнішніх реалій.

До речі, сутнісні підходи й досі переважають у суспільно- гуманітарних науках, які мають справу з незрівнянно складніши­ми реаліями, ніж ті, що їх досліджує природознавство. Можли­во, завдяки цій значній складності, одним із проявів якої є ве­лика кількість зовнішніх та внутрішніх параметрів, успішний у природничих науках підхід не спрацьовує в соціально-гумані­тарних науках. Автори не ризикують висловлювати твердження щодо достеменних причин вказаної безплідності, але не відкри­ють Америки, якщо звернуть увагу на безплідність буквального та бездумного переносу успішних підходів природознавства на соціально-гуманітарну сферу. Йдеться, зокрема, про голізм та си- нергетизм. Надто часто справжній аналіз суспільних і культурних явищ, який має створювати реальні знання про них, підмінюють рясною синергетичною, нелінійною, голістичною, інноваційною, дискурсивною, наративною та іншими новомодними термінологі­ями. За цими спробами передусім стоїть бажання бути оригіналь­ним та фінансованим, а не здобути істину.

Ми намагатимемося застосовувати складниково-атрибутив- ний підхід до пошуку відповідей на те, як побудовані наукові тео­рії. Без конкретних відповідей на ці запитання стають практич­но неможливими обґрунтовані відповіді на запитання про функції наукових теорій, про взаємодію теорій, про закономірності їхньо­го розвитку, про процеси втілення в техніку, матеріальне і куль­турне виробництво та побутування отриманих з їх допомогою нау­кових знань.

Як відомо, британський філософ Карл Поппер увів концепцію трьох світів: першій світ — матеріальний, незалежний від людини; другій — світ суб’єктивних думок, психологічних станів та уяв­лень; третій — світ об’єктивного знання⁶¹. На жаль, у своїх чис­ленних працях він обмежився лише загальним описом третього світу. Предметною галуззю нашого дослідження буде та його час­тина, яку утворюють мережі наукових теорій.

Починаючи із Всесвіту й закінчуючи елементарними частин­ками, дослідження об’єктів та явищ природи зводиться до дослі­дження їх складників. При цьому відкритими залишаються мір­кування про те, чи є спостережуваний Всесвіт складником яко­їсь більшої реалії (Мультиверсуму) та чи існують складники квар­ків. Навіть якщо з’ясується, що відповідь на подібні запитання буде негативною, можливість ставити їх при дослідженні реалій від Всесвіту до елементарних частинок є виправданою. Як цей тип запитань трансформується при вивченні будови наукової складо­вої світу об’єктивного знання, будемо розглядати далі. Зауважи­мо, що це відкриває можливості для відповідей на численні пи­тання, які виникають в науках, точніше, в метанауках, що дослі­джують науку.

Історія філософії науки, якщо її початок датувати появою сло­восполучення philosophy of science у назві праці Вільяма Вевелла6², налічує майже два століття. Проте будова та складники наукових теорій як носіїв наукового знання та інструментів його продуку­вання все ще недостатньо усвідомлені науковцями та філософа­ми науки.

Невелику пізнавальну вартість мають спроби фізиків розв’язу­вати свої проблеми апеляцією до філософських категорій. Проте такий напрям думок є популярним у російській філософії науки, коли на запитання про природу науки замість дослідження будови практичних наукових теорій намагаються відповісти посиланням на деяке тлумачення філософських засад науки. Фактично воно є перефразуванням догми марксистсько-ленінської філософії, яка претендувала в часи свого панування в СРСР на визнання себе єдино можливою методологічною основою науки.

1.15.