Гносеологічні проблеми у філософії техніки
Тепер повернемося до поглядів Фрідріха Дессауера (найвідоміші його праці: «Філософія техніки», 1927; «Душа у сфері техніки», 1945; «Спір щодо техніки (технології)», 1956), який основну увагу приділяє саме гносеологічним проблемам техніки, технічного винахідництва.
Відзначаючи три сфери досвіду у І. Канта, він виділяє в якості четвертої трансцендентну сутність техніки, тобто до трьох кантівських критик (наукового знання, морального вчинку та естетичного сприйняття) додає четверту - критику технічної діяльності, розглянувши те, що Кантом ігнорувалося (техніку як сферу, в якій поєднуються пізнання та практична дія) суто у кантівському дусі. Якщо Кант наполягав на тому, що ані суто-пізнавальний, ані моральний, ані естетичний досвід не здатні забезпечити сполучення з трансцендентальною реальністю, то Дессауер стверджує, що так зване роблення, особливо у вигляді технічних винаходів, може якраз встановити позитивний контакт з «речами самими по собі»: технічний винахід уособлює «реальне буття ідей», тобто породжує і формує умови для «існування сутності», для матеріального втілення трансцендентальної реальності. Філософ вважає, що через технічну творчість досягається свобода духу, метою якого є справжнє пізнання. Але яким є, за Дессауером, принцип технічної діяльності? Це предзаданні «форми рішень», які свідчать про причетність людини до божественного творіння: у дійсності техніка, за словами Дессауера, є «найбільшим земним переживанням смертних». Згідно з концепцією Дессауера, техніка стає релігійним переживанням і досвідом, і саме релігійне переживання набуває технічну значимість. Можна сказати, що у той час, коли більшість концепцій техніки обмежувалися розглядом практичних вигоди і користі, Дессауер формулює певну теорію моральної (якщо не сказати містичної) значущості техніки. Для нього створення техніки носить характер кантівського категоричного імперативу або божественної заповіді. За Дессауером, властиві тільки техніці її автономні наслідки, що перетворюють світ, є свідоцтвом того, що техніка є трансцендентною моральною цінністю. Філософія техніки, згідно з ним, є філософією етичною.Критики звинувачували Дессауера у підміні філософії теологією, а також у некритичній прихильності до ідеалістичних платонівських ейдосів (форм), які існують самі по собі. І ці звинувачення є частково справедливими. Але з філософської точки зору найголовнішим у теоретичних побудовах Дессауера виступає кантівський трансценденталізм. Ядро філософії техніки Дессауера - вчення про реалізацію людиною божественної ідеї, що «знаходиться перед будь - яким досвідом». Ця реалізація має носити активний, особистісний характер з яскраво вираженим моментом творчості, винахідництва. «Абсолютна ідея» платонівсько-августініанської традиції - то є праформа технічного відкриття, яка існує поза часом; трансценденція - це «зустріч» з ідеальним інженерним рішенням. Тобто, за Дессауером, акт технічної творчості є продовженням справи Творця і навіть «участю у творінні». Техніка не залежить від матеріального виробництва і має відносно до нього пріоритет: вона - начало (засада), що властиве вже індивіду. Вчення Дессауера про техніку виявилось досить впливовим як в католицьких колах, так і в середовищі інженерів, технічної інтелігенції.
Однією з найважливіших гносеологічних проблем філософії техніки є питання щодо того, чим саме постає техніка, а також технологія й інженерна діяльність у філософських дослідженнях, бо це завжди опосередкується «подачею», тобто баченням техніки у природничих, технічних і соціально-гуманітарних науках чи позанаукових феноменах культури - мистецтві, ідеології, владних відносинах тощо.
З точки зору французького філософа та історика культури Мішеля Фуко (1926-1984), до техніки не можна підходити з марксистськими проектами перетворення або зовнішнього управління. Він вважає, що вплив на техніку починається з суб'єкта, що мислить, і здійснюється з локальної території його самого.
Направлена на техніку соціальна дія, з одного боку, має вбудовуватися у природні тенденції її зміни, з іншого - відповідати прагненням дослідника.Аналізу підлягає так званий «диспозитив техніки». Це передбачає вивчення дискурсів техніки (публічних і прихованих, що їх розрізняє М. Фуко), практик, у яких техніка складається і функціонує, а також мережі владних відносин, що визначають як виділені практики, так і дискурси. Те, що називається технікою, підсумовує філософ, представляє собою проекцію і об'єктивації складної системи проаналізованих дискурсів, практик і владних відносин.
Розрізнення варіантів філософії техніки (а інколи їх характеризують - наприклад, найвідоміший філософ техніки і її історик Карл Мітчем - як дві якісно різні «філософії техніки») - так званих «інженерної» та «гуманітарної» - доцільно проводити на засадах саме встановлення дискурсу філософування про техніку, або дискурсу техніки.
Представники точних наук («принципові не-гуманітарії») частіше за все розглядають техніку як природне явище, що підкоряється природним законам. Відкриття таких законів дало б можливість прогнозування, а в перспективі й управління технічним розвитком. Техніка тлумачиться як природне утворення, подібне біологічним ценозам (біогеоценозам), яке підкоряється подібним же законам. Техноеволюція трактується як творчий процес, який здійснюється шляхом проб і помилок, інновацій, спеціалізації. Техніка, як частина технічної реальності, утворює каркас, структуру техноценозів, а технологія, як процесуальна сторона техніки, забезпечує процеси функціонування й окремих машин, агрегатів і техноценозу в цілому [16]. Б.І. Кудрін, який запропонував оригінальну концепцію технетики (так він назвав науку про технічну реальність), пише: «Технологія - матеріалізована душа техніки. Основа її - одиничний документований технологічний процес, акт руху» [30]. Технічна реальність, згідно з таким підходом, містить: а) природу - як матеріали технологічного виробництва, б) інформацію, в) технічні вироби і в) відходи. А людина розглядається як необхідна суб’єктивна умова становлення технічної реальності. Технічна реальність породила людину, яка стала мутаційно особливою, здатною усвідомити можливості знарядь праці, які вона виготовляє, примушувати їх працювати на себе. В деяких своїх роботах Б. Кудрін указує на неминучість такого розвитку подій у сучасній техногенній цивілізації, який зробить людину щасливою. В інших роботах він прогнозує крах нашої цивілізації [16]. Але доцільно підкреслити визнання Б. Кудріним внутрішнього зв’язку категорії технетики, що охоплює чотири вказані елементи як документально визначену єдність, із архетипом Ното 5утЬо1ісіі5. запропонованим Ернстом Кассирером, який говорив про рідкісну можливість і дар людині виробляти символи.
2.5