Інженерна професія

Існують кілька точок зору на час появи професії «інженер», що зумовлено як часом появи і розповсюдження самого терміну, так і рівнем матеріально-технічного розвитку суспільства: чи то сталося в Античності, чи в епосі Відродження, чи лише у XVII - XVIII ст.

Становлення кожної (!) професії (а наукова дефініція професії така: то є рід трудової діяльності (занять) людини, що володіє комплексом спеціальних теоретичних знань і практичних навичок, набутих в результаті спеціальної підготовки й досвіду роботи; професійна діяльність зазвичай є джерелом доходу) проходить послідовно декілька етапів:

1) виділення певної сукупності трудових функцій та її закріплення за групою людей;

2) відокремлення цієї групи та включення її в економічні відносини;

3) соціалізація групи, набуття нею особливих рис соціального вигляду і специфічних суспільних інтересів;

4) соціальна ідентифікація.

Для виникнення тієї чи іншої професії також потрібні її інституціалізація - суспільна організація спільної діяльності сукупності осіб, установ, матеріальних засобів, що забезпечує певну суспільну потребу за допомогою функціонування системи взаємоузгоджених норм, цінностей і стандартів поведінки. Отже, говорити про виникнення професії можна лише тоді, коли вона стає суспільною потребою, результатом суспільного поділу праці, інституційно закріплюється і забезпечується відповідною освітньою підготовкою та відтворенням цих кадрів. Інженерна діяльність виникає, коли виготовлення знарядь вже не може ґрунтуватися тільки на традиції, спритності рук, кмітливості, а вимагає орієнтації на науку, цілеспрямованого використання для цього наукових знань і методів.

З цієї точки зору, інженерна професія почала формуватися в епоху Відродження з середовища вчених, які звернулися до техніки, чи ремісників-самоучок, що прилучилися до науки. Перші інженери - це одночасно художники, архітектори, консультанти, фахівці з фортифікаційних систем, артилерії і цивільного будівництва, алхіміки і лікарі, математики та винахідники.

Велике значення для інженерної справи мало утворення в 1660 р. у Лондоні Королівського наукового товариства і в 1666 р. - Французької академії наук, а також відкриття шкіл прикладних наук, які отримали найбільше поширення у Франції. У XVIII ст. були створені перші навчальні заклади для підготовки інженерів у Данії, Франції, Німеччині, Австрії та інших країнах. У Росії за Петра I було засновано Московську Пушкарську школу (школу Пушкарського приказу), з якої було створено Школу математичних і навігаційних наук (1701). У 1771 р. в Англії виникла професійна інженерна асоціація, де інженери отримали можливість обмінюватися науково-технічною інформацією. У 1818 р. молоді фахівці утворили свій інститут цивільних інженерів, де могли вже не тільки обмінюватися інформацією, а й отримувати необхідну допомогу в інженерній освіті, що сприяло підвищенню їх професійного рівня.

У XVIII-XIX ст. в Європі та Америці створюються інженерні спільноти, асоціації зі своєю ієрархічною структурою, в яку входили студенти, бакалаври, члени асоціації з правом повного голосу (ті, хто вже відпрацював належну кількість років), повноправні члени асоціації (фахівці з великим досвідом, авторитетом та усталеною репутацією). Інженери мали високий соціальний статус, володіли розвинутою професійною самосвідомістю, добре розуміли своє місце і роль у суспільстві, у розвитку матеріального виробництва та забезпеченні науково-технічного прогресу. Привабливими виглядали і характер їх праці, і високий заробіток.

Таким чином, інженерна професія остаточно сформувалася у ХУІІІ-ХІХ ст., саме з чим багато в чому пов'язане виникнення концепцій техніцизму і технократизму, а також механістичної картини світу.

Прийнято виділяти три історичні етапи розвитку інженерної діяльності та проектування:

1) класична інженерна діяльність (до неї належать: винахідництво, конструювання та організація виготовлення (виробництва) технічних систем, а також інженерні дослідження і проектування);

2) системотехнічна діяльність;

3) соціотехнічне проектування.

Функції професійної діяльності інженера, зміст його праці визначаються структурою інженерної діяльності, до якої належать: загальне проектування, інженерні дослідження і розробки, проектування та конструювання, виробництво та будівництво, експлуатація. Галузева структура інженерної професії заснована на суспільному розподілі праці, визначальному місці професійної діяльності інженера в народному господарстві: галузь промисловості, будівництво, сільське господарство, транспорт, наука, охорона здоров'я, сфера обслуговування тощо.

Технічний базис суспільства визначає структуру інженерних спеціальностей через конкретний вид техніки, на який спрямована діяльність інженера, - механічна, вимірювальна, комп'ютерна, медична, транспортна, побутова техніка, електричні установки, будівельні конструкції і т.д.

У складній кооперації різних видів і сфер сучасної інженерної діяльності можна виділити три основні напрямки, які потребують різної підготовки відповідних фахівців. По-перше, це інженери, які праціюють безпосередньо на виробництві, виконуючи функції технологів, організаторів виробництва й інженерів з експлуатації. Їхня освіта має бути спрямованою на саме такі практичні аспекти. По-друге, це інженери-дослідники, розробники, які повинні поєднувати функції винахідника і проектувальника, тісно пов'язані з науково-дослідною роботою в галузі технічних наук. Вони стають основною ланкою в процесі поєднання науки з виробництвом, тому їм потрібна ґрунтовна науково-технічна підготовка. Нарешті, по-третє, це інженери- системотехніки, або, як їх часто називають, «системщики широкого профілю», завданням яких є організація і управління складною інженерною діяльністю, комплексне дослідження і системне проектування.

Будь-яка інженерна діяльність зі творення штучних, технічних систем - споруд, пристроїв, механізмів, машин і т.п. передбачає регулярне застосування наукових знань. У цьому полягає її відмінність від технічної діяльності, яка ґрунтується більш на досвіді, практичних навичках, здогаду. Якщо мета технічної діяльності - безпосередньо задати і організувати виготовлення системи, то мета інженерної діяльності - спочатку визначити матеріальні умови і штучні засоби, що впливають на природу в потрібному напрямку, змушують її функціонувати так, як це потрібно для людини, і лише потім на основі отриманих знань задати вимоги до цих умов і засобів, а також вказати способи і послідовність їх забезпечення і виготовлення.

Інженерна професія і діяльність вимагають від її суб'єктів - інженерно-технічних фахівців - відповідної підготовки, певних здібностей і творчого мислення.

5.5.