Культурні передумови виокремлення технічної освіти
Античне поняття «техне» обіймало і техніку, і технічне знання, і мистецтво, але воно не включало теорію. Тому у давньогрецьких філософів, наприклад, в Арістотеля, немає спеціальних праць про «техне».
Більш того, в античній культурі наука і техніка розглядалися як принципово різні види діяльності, які, вважалося, ґрунтуються на принципово різних формах знання - епістеме (теоретичному, загальному знанні про сутнісне, загальне) та техне (практичному знанні, яке необхідно для якоїсь справи і пов’язане з нею). Стародавні греки проводили чітко розрізняли теоретичне знання і практичне ремесло. Техне не мало ніякого теоретичного фундаменту, антична техніка завжди була схильна до рутини, навичці; технічний досвід передавався виключно остенсивним способом - від батька до сина, від матері до доньки, від майстра до учня.У Середні віки архітектори і ремісники покладалися в основному на традиційне знання, яке трималося в секреті і яке з часом змінювалося зовсім незначно. Питання співвідношення між теорією і практикою вирішувалося в моральному аспекті, наприклад, який стиль в архітектурі є кращим з божественної точки зору. Саме інженери, художники і практичні математики епохи Відродження відіграли вирішальну роль у прийнятті нового типу практично орієнтованої теорії. Змінився і сам соціальний статус ремісників, які у своїй діяльності досягли вищих рівнів ренесансної культури - всім відомі титанічні постаті епохи Відродження, які уособлювали у собі одночасно і мислителів, і художників, і інженерів- винахідників. В епоху Відродження тенденція, що намітилася вже в ранньому Середньовіччі, - тенденція до всеохоплюючого розгляду та вивчення предмета, втілилася, зокрема, у формування ідеалу енциклопедично розвиненої особистості вченого і інженера, який однаково добре знається на будь-якій галузі науки і техніки й так само вправно та результативно може в них працювати.
У науці Нового часу можна спостерігати іншу тенденцію - прагнення - до спеціалізації і вичленовування окремих аспектів і сторін предмета, які підлягають систематичному дослідженню експериментальними і математичними засобами. Одночасно висувається ідеал нової науки, здатної вирішувати теоретичними засобами інженерні завдання, і нової, заснованої на науці, техніки. Саме цей ідеал призвів у кінцевому підсумку до дисциплінарної організації науки і техніки. У соціальному плані це було пов’язано зі становленням професій вченого і інженера, підвищенням їх суспільного статусу. Спочатку наука багато чого взяла у майстрів інженерів епохи Відродження, потім в XIX-XX ст. професійна організація інженерної діяльності стала будуватися за зразками діяльності наукової спільноти. Спеціалізація і професіоналізація науки і техніки з одночасною технізацією науки і сціентифікація техніки мали результатом появу безлічі наукових і технічних дисциплін, що склалися в ХІХ-ХХ ст. в більш-менш струнку структуру дисциплінарно організованих науки і техніки. Цей процес був також тісно пов'язаний із становленням і розвитком спеціальної, заснованої на науці, інженерної освіти.
У Новий час виникає нагальна потреба підготовки інженерів в спеціальних школах. Це вже не просто передача накопичених попередніми поколіннями навичок від майстра до учня, від батька до сина, але налагоджена і соціально закріплена система передачі технічних знань і досвіду через систему професійної освіти. Цікаво, що підручники для вищих технічних шкіл були дійсно початком наукової технічної літератури. Однією з перших такого роду спроб створення наукової технічної літератури стали підручники з прикладної механіки. Однак пройшло майже сторіччя, доки напівтеоретичний опис у0000сіх існуючих машин з точки зору нарисної геометрії, закладений великим математиком Гаспаром Монжем (1746-1818) до програми навчання інженерів у Паризькій Політехнічній школі (до створення якої 1794 року він доклав безпосередніх зусиль, а згодом - директорствував у ній), перетворився на справжню теорію механізмів і машин.
Культурні передумови виокремлення технічної освіти у той самий час були передумовами появи професії «інженер».
5.4.