Лекція 8 Тема: Буття і матерія. Основні онтологічні категорії

План

1. Поняття буття, його форми. Проблема буття.

2. Матерія.

3. Простір і час. Всезагальні форми існування матерії

І.

Буття — це центральне поняття у більшості філософських систем, що стосується позначення всього існуючого і саме зі спроби збагнути буття та визначити його першооснову власне і зародилась філософія.

Поняття «буття» означає все те, що коли-небудь існувало у минулому, існує зараз (наявне буття ) і що має внутрішній потенціал до реалізації у майбутньому.

Основні структурні форми буття'.

буття речей і станів природи - живої та неживої;

буття суспільства;

буття людини;

буття духовного (ідей, знань, вірувань, цінностей).

Спостерігаючи різноманітність буття, люди з давніх-давен намагалися з’ясувати: «А що ж лежить в основі розмаїття речей та явищ?». Пошуки такої першооснови єдності буття, яка для власного існування не потребує ніякої зовнішньої причини і яка сама виступає причиною усіх змін та станів буття, призвели до появи поняття субстанція.

В історії філософії по різному визначалася субстанція світу: природні стихії (земля, вода, вогонь, повітря); число у Піфагора, атом у Демокріта, монада у Лейбніца; матерія.

Люди завжди цікавились питанням, що набуло в філософії форму проблеми буття'.

«що є буття?»

«яке воно є?»

«чому воно є?»

Це питання є вічним, глобальним у своєму загальному вигляді і невичерпаним у деталях.

Щодо вирішення цього питання склалися такі підходи:

1) торкається життя і смерті людини, адже для людини природно сприймати твердження: «Бути - це жити». Також природно з цього випливає наступне питання: «А що буде зі мною після смерті?», тобто, чи настане разом зі смертю небуття? Щоб подолати таке можливе небуття були запропоновані різні есхатологічні вчення. Есхатологія - це вчення про кінцеві долі світу, про Страшний суд і воскресіння, про винагороду праведників і покарання грішників;

2) стосується визначення сутності природи буття, тобто чи є буття сталим, незмінним або ж воно є змінюваним скороминучим, рухомим.

1) Парменід доводив що буття є незмінним і сталим;

2) Геракліт вважав, що сутність буття полягає у його вічному становленні, в постійній змінюваності.

Щойно наведені відповіді за своїм змістом характеризують метафізичний і діалектичний погляди на сутність буття. Починаючи з Платона, мислителі дійшли висновку, що існує буття не лише матеріальне, але й також ідеальне. Матеріальне буття є чуттєво сприйнятним, в той час як ідеальне є лише розумовоосяжним;

3) постає у зв’язку з тим, з яких компонентів складене все існуюче. Розмірковуючи над цими питаннями, філософи запропонували такі поняття, як природа, простір, ціле і частка та інші. Великим досягненням сучасної науки та філософії є ідея єдності світу, що підтверджує цілісність його буття, взаємозалежність усіх його форм. У наш час наука і філософія наголошують на необхідності збереження біологічних основ буття. У зв’язку із загостренням глобальної екологічної кризи стає більш зрозумілими залежність буття людини від буття природи і навпаки.

II.

Уперше поняття «матерія» з’являється у філософії Платона. Сьогодні це одна із ключових категорій природознавства і філософії. Сучасна фізика під поняттям «матерія» розуміє позначення деякої особливої точки поля. На відміну від природничих наук філософське розуміння матерії зводиться до позначення безлічі об’єктивної реальності в її різноманітних станах та проявах, що існує незалежно від людини і що може бути відображена її органами чуття. Матерія є абстрактним поняттям високого рівня, тому що охоплює собою усю реальність, існуючу незалежно від людини.

Виділяють два види матерії'.

1) фізична речовина у будь якому стані;

2) фізичне поле (гравітаційне, ядерне, магнітне).

З погляду сучасної матеріалістичної філософії, матерія є несотворимою, вона є незнищуваною безслідно, безкінечною у просторі і часі, причиною для власного існування і для усіх змін в об’єктивній реальності. Всі речі, об’єкти, властивості, відношення в світі є проявами матерії, яка рухається, і тому увесь світ, що нас оточує, являє собою єдиний матеріальний світ.

З погляду ідеалістичної філософії, матерія є вторинним началом, яке походить від духовної першооснови. В релігії Бог як духовний абсолют вважається єдиним істинним буттям, в той час як природа, людина не мають самостійної онтологічної реальності, тобто вони створені і отримали буття від духовного первоначала.

III.

Серед властивостей матерії є такі, без яких вона не може існувати. їх називають атрибутами. До числа атрибутів традиційно включають рух, простір і час.

Рух є спосіб існування світу і, в тому числі, - матерії. Рух має абсолютний характер. Він є, з погляду матеріалізму, несотворимим, незнищуванним, невід’ємним від матерії і від простору та часу.

Такий погляд на характеристики руху випливає із здобутків сучасної науки, зокрема, фізики.

Всезагальними формами існування матерії є простір і час. Ці категорії є абстрактними визначеннями структурної організованості і змінюваності буття. Будь-який матеріальний предмет має своє місце серед інших, характеризується своєю формою, і тому простором називають порядок розташування водночас декількох співіснуючих об’єктів. Послідовність існування об’єктів, явищ, які змінюють одне одного називається часом.

Матерія не існує поза цих своїх всезагальних форм і лише під час процедури наукового абстрагування людина відрізняє простір, час від матеріального об’єкта чи системи.

Філософи та науковці завжди прагнули з’ясувати природу простору і часу і тому склалися дві концепції:

1) субстанційна - її представники Платон, Демокріт, Ньютон вважали, що простір і час існують самі по собі, як щось зовнішнє стосовно матеріальних об’єктів світу;

2) реляційна - її представники Арістотель, Декорт, Лейбніц вважали, що простір і час як такі існують залежно від конкретних матеріальних систем і є їхніми властивостями.

Єдність просторово-часових характеристик світу називається просторово-часовим континуумом.

Окрім астрономічного, фізичного змісту понять «простір» і «час» також застосовують інші смислові значення. Приміром, аналізуючи час, виділяють:

біологічний, що вказує на специфіку перебігу часу в живих організмах. В основі його лежить сувора періодичність фізико- хімічних процесів у клітинах. Деякі дослідники вважають, що природа біологічного часу обумовлена здатністю організмів сприймати циклічні коливання геофізичних чинників (добова і сезонна періодичність електричного і магнітного поля Землі, сонячної і космічної радіації тощо). Особливість перебігу біологічного часу виразно проявляється у відмінностях між календарним віком людини і її біологічним віком;

психологічний, що відображує в психіці системи часові відносини між подіями життєвого шляху, що охоплює оцінки одночасності, послідовності, тривалості, швидкості протікання різних подій життя, їх приналежності до сьогодення, зв’язаності з минули і майбутнім, переживання стислості і розтягнутості, переривчастості і безперервності, обмеженості і безмежності часу, усвідомлення віку, вікових етапів (дитинства, молодості, зрілості, старості), уявлення про ймовірну тривалість життя, про смерть і безсмертя тощо;

художньо-мистецький, що виступає як форма буття естетичної дійсності, як особливий спосіб пізнання світу. Художній час є історично мінливим, носить системний характер, віддзеркалює авторську концепцію мистецько-літературного твору. І в той же час є неоднорідним, переривчатим, спрямованим на суб’єктивне сприйняття читачем, глядачем, слухачем.

історичний, що постає як спосіб осмислення темпоральних властивостей і відносин реальності. Тобто, історичний час виступає як засіб відтворення, осмислення, упорядкування та організації минулого, як процесуально-динамічна властивість поточного соціально-історичного розвитку і як концептуальна матриця хронотопу суспільно-історичного процесу загалом.