Лекція 7 Тема: Філософське уявлення про світ
План
1. Картина світу як світоглядне уявлення.
2. Проблема єдності світу.
3. Рух спосіб існування всього сутнього.
І.
Особливістю людського самоусвідомлення є прагнення визначити своє місце поміж оточуючих речей природно-космічної та суспільно-духовної реальності.
Людина, щоб зрозуміти себе, щоб свідомо діяти та жити, повинна пізнати світ. Філософське поняття, яке позначає як природні, об’єктивно матеріальні властивості, так і особливості людського практично-діяльнісного відношення до себе і умов власного існування, називається світом.Це поняття сформувалося ще до появи філософії. Його виникнення пов’язано з тим, що людина виділилась з природи, а її саму включила до сфери своєї активної діяльності. Виникла сукупність зв’язків, відносин, уявлень про предмети, явища, цінності, тобто сформувався наочний портрет світобудови, образно-понятійна копія її, яку прийнято називати «картиною світу».
У кожної людини формується суб’єктивна картина світу і в ній завжди присутні ціннісні судження конкретної людини. Така картина світу допомагає людині орієнтуватися в бутті.
Філософія, торкаючись поняття світ, аналізує такі аспекти:
світ один, чи світів багато? Якщо світів багато, ми застосовуємо термін універсум — в ньому поєднуються матеріальний, духовний, символічний та інші світи, які співвідносяться і навіть взаємодіють один з одним;
чи є світ людиномірним? Йдеться про те, чи відповідає світ способу людського життя, нашим потребам, мріям. Сучасна наука фіксує узгодженість фундаментальних фізичних констант і зазначає, якщо хоча б одна з них трошки відхилилась би від свого наявного значення, то у Всесвіті не було б ані атомів, ані зірок, ані галактик, і життя і розум не виникли б. Це дало підстави для формулювання антропогенного принципу - Всесвіт побудований саме так, як це необхідно для появи та існування людини;
світ в універсумі виходить з єдиного начала чи вони абсолютно різні за своїми першоосновами і способами буття? Цей аспект торкається проблеми єдності світу.
Існують різні картини світу:
1) буденна картина світу, смисловим центром якої є людина як суб’єкт дії та соціальної поведінки. В цій картині світ сприймається як один єдиний, інші - як імовірні. Реальний світ нам чуттєво даний, він наповнений повсякденними турботами. Простір і час в ньому олюднені, людиномірні, тому що вони пов’язуються з людиною, освоєні нею, оцінюються нею у зв’язку з її діяльністю;
2) наукова, що розбудовується навколо об’єктів, які є незалежними від людських бажань. Наукова картина світу не є сукупністю всіх знань людини про об’єктивний світ, а являє собою цілісну систему уявлень про загальні властивості, сфери, рівні та закономірності реальної дійсності. Вона є динамічною, суперечливою, в ній більше запитань, аніж відповідей.
Виділяють класичну наукову картину світу, і некласичну (сучасну) наукову картину світу. Класична формувалась на основі вчень Евкліда, Ньютона і Декарта. Іноді її називають механістичною, адже базою для неї послужили закони фізики
І. Ньютона. Згідно з нею світ є єдиним світом твердої матерії, який підкорюється жорстким законам природи. Такий світ не містить в собі ніякої потреби, причин для появи життя і людини, тому що така поява суперечить одному з фундаментальних законів такої науки, як термодинаміка. Будь-яка система прагне стати простою. Механістична картина світу довгий час ототожнювалась з науковою і вважалась єдино істинною.
Сучасна некласична базується на ідеях Лобачевського, Ейнштейна, Резерфорда, Пригожина. В ній зазначається, що всі існуючі системи мають природну здатність до мутації у напрямку більшої складності. Одна і та ж енергія, принципи забезпечують еволюцію як фізико-хімічних процесів, так і біологічних, і соціокультурних. Тому людина постає не як випадковий результат фізико-хімічних реакцій, а як закономірний прояв внутрішніх можливостей самої дійсності;
3) релігійна - центральним елементом якої є образ Бога (богів) як творця, упорядника, управителя світу. В ній світ ділиться на поцейбічний і потойбічний.
Для останнього фіксуються зовсім інші властивості і характеристики, а реальний світ сприймається як несамодостатній, вторинний. Сенс і мета людського життя пов’язується з потойбічним світом;4) філософські картини світу, що концентруються на проблемі співвідношення «людина - світ». Вони не схожі між собою, тому що по-різному вирішують проблему «людина - світ», наголошуючи на пізнавальному, онтологічному, аксіологічному та інших ракурсах. Але всі філософські картини схожі в тому, що вони є результатом інтелектуального розгляду, їм властиві сумнів і критичність.
Поняття «світ» разом з іншими утворює смислове ядро світогляду незалежно від історичної доби життя людини. Це поняття включає в себе поняття про граничні для людини основи сущого. Значення його у тих функціях, які вона відіграє при характеристиці універсуму:
забезпечує цілісність світу;
надає уявлення про його саморозвиток.
II.
Світ є безкінечним у своїх якісних та кількісних станах. Світ є вічним, як безкінечне ціле, і водночас він є мінливим і кінцевим у своїх окремих частинах і проявах. Світ утворює нерозривну єдність всіх своїх складових. З давніх-давен філософи прагнули визначити першооснову всього світу, тобто прагнули пояснити його єдність (єдність багатоманітності, виходячи з його єдиного начала). Таким поняттям, яке позначає першооснову світу, яка не потребує для свого існування нічого іншого, тобто виступає причиною сама для себе, є субстанція.
Всезагальні невід’ємні властивості речей світу, які обумовлені їхнім походженням із єдиної субстанції, назвали атрибутами.
Різні філософські напрями пояснюють єдність світу по-різному. Ідеалізм вбачає єдність світу в його духовній субстанції - у Гегеля це Абсолютна ідея, а в релігійній філософії - це Бог.
Матеріалізм намагається пояснити єдність світу, виходячи з нього самого, і підкреслює, що для власного існування світ не потребує якоїсь зовнішньої надприродної сили. Він сам із себе породжує всю багатоманітність існуючого.
Субстанційною першоосновою світу є матерія - поняття для позначення безлічі об’єктивної реальності у її різноманітних станах і проявах. При цьому сучасна матеріалістична філософія спирається на різні наукові теорії для обґрунтування єдності багатоманітного світу, в тому числі на закон збереження і перетворення енергії; періодичний закон Менделєєва (поєднав усі хімічні елементи); теорію корпускулярно- хвильових матеріальних об’єктів (обґрунтувала нерозривну єдність матерії, руху, простору і часу); теорію клітинної побудови живих організмів тощо.Сучасна фізика розглядає світ єдиним, тому що на найбільш елементарному рівні його організації світ виступає множиною елементарних частинок.
III.
Важливою характеристикою світу є поняття «рух». У філософії під цим поняттям розуміють будь-яку зміну. Рух - це загальний спосіб існування світу. Він має абсолютний характер і в той же час, рух є суперечливим, тому що зміни відбуваються зі збереженням елементів старого. Рух включає два протилежні моменти: змінюваність і сталість. У фізиці ці моменти виражають поняттями енергії і маси.
Енергія - міра змінюваності, здатності об’єкта до змін.
Маса - міра сталості, здатності об’єкта зберігати свій стан.
Уявлення про рух, зміну, як сутність буття, про суперечливість внутрішніх процесів, як джерело саморозвитку було сформовано ще в античні часи, починаючи з Геракліта.
Рух має такі ознаки:
всезагальність; універсальність; суперечливість; атрибутивність; абсолютність.
Розвиток - це процеси, пов’язані з перетворенням якості предмета, з появою нових станів. Виділяють різновиди розвитку:
1) прогрес - характеризується ускладненням структури, підвищенням рівня організації предмета чи явища;
2) регрес - рух відбувається від більш досконалих і розвинених форм до менш досконалих і розвинених форм.
Дискусійним залишається питання про критерії суспільного прогресу. Кондорсе (як й інші французькі просвітителі) вважав критерієм прогресу розвиток розуму. Соціалісти-утопісти висували моральний критерій прогресу. Сен-Сімон вважав, наприклад, що суспільство повинно прийняти таку форму організації, яка б привела до здійснення морального принципу: всі люди повинні ставитися одне до одного, як брати. Шеллінг писав, що критерієм у встановленні історичного прогресу людського роду може служити тільки поступове наближення до правового устрою. Ще одна точка зору на суспільний прогрес належить Г. Гегелю, який критерій вбачав в усвідомленні свободи. Представники марксизму і сцієнтизму вважають критерієм рівень розвитку продуктивних сил, техніки і науки загалом.