Лекція 9 Тема: Свідомість

План

1. Проблема походження та природа свідомості у філософії.

2. Структура свідомості, її властивості та функції.

3. Свідомість і внутрішній світ людини.

І.

Проблема дослідження свідомості є надзвичайно складною, тому що свідомість досліджується за допомогою людської свідомості і не існує якихось технічних приладів, щоб визначити прояви функціонування та змісту свідомості.

Існує багато визначень свідомості, але всі вони є неповні. Навіть Арістотель давав метафоричний опис природи цього явища, а не його дефініцію (визначення).

В історії філософії склалися три основні підходи щодо походження і природи людської свідомості:

Перший підхід: свідомість кожної окремої людини є модифікацією, породженням або маленького частиною універсальної (космічної, Божественної) духовної першооснови, тобто питання про походження свідомості і не ставиться, тому що вона розглядається, як отримана людиною від вічного духовного первоначало світу. В християнській думці, спираючись на вчення Платона, Августин Блаженний започаткував погляд, який пояснює, що людина отримала від Бога свідомість для того, щоб та постійно нагадувала їй про трагізм існування людини відокремленої від Бога - її творця.

Другий підхід', свідомість є невід’ємним атрибутом матерії, вона властива всій матерії і будь якому матеріальному об’єкту. Це означає, що усі тіла природи мають свідомість, але не однаковою мірою. Пояснення цього знаходимо у двох філософських ученнях:

1) гілозоїзм - приписування неживій природі здатності відчувати, мислити;

2) пантеїзм - ототожнення природи і Бога. Представником пантеїзму був Б. Спіноза (1632-1677), який висунув такий погляд: «У світі є лише одна субстанція, яка має дві ознаки: протяжність і мислення». З цього випливають висновки, що природа (жива і нежива) має свідомість, може мислити.

Третій підхід: матеріалізм завжди пояснював походження і природу свідомості у нерозривному зв’язку із розвитком матерії.

Отже, відображення - це реакція матеріального об’єкта на зовнішній вплив, що несе в собі інформацію про цей вплив. У процесі розвитку і ускладнення матеріальних систем, розвиваються й ускладнюються властивості відображення. В неживій природі відображення відбувається на основі механічних, хімічних, фізичних взаємодій, а в живій природі виникають біологічні форми відображення.

Біологічне відображення для існування живої істоти є життєво важливою необхідністю, тому що лише за умови взаємодії з навколишнім середовищем живий організм може існувати. Примітивною формою біологічного відображення є подразнення.

З ускладненням живого організму з’являється нервова система, завдяки якій здійснюється сигнальне відображення дійсності у формі відчуттів, сприймань і уявлень. Таке відображення дає змогу організму оцінити явище оточуючого світу крізь призму їхньої шкідливості або корисності для життєдіяльності організму.

У розвинутих живих істот формується суб’єктивне сприйняття переживання дійсності, що свідчіть про появу психіки як найбільш досконалої форми біологічного відображення. Розвиток психіки супроводжується удосконаленням нервової системи, і найбільш повно психіка представлена у людини.

Для появи свідомості у людини повинні бути дві групи передумов:

1) біологічні - унікальний мозок, прямоходіння, особлива будова гортані, яка є здатною для членороздільного мовлення;

2) соціальні - включенність з народження людини до суспільного життя через спілкування, мову, культуру, колективну працю, через різноманітні суспільні стосунки.

Роль соціального фактору у виникненні свідомості полягає у тому, що сам по собі людський мозок, яким він виходить із лона природи, не є органом свідомості, а стає таким лише тоді, коли людина перебуває в суспільному оточенні і взаємодіє з іншими людьми.

II.

Структура свідомості включає такі сфери:

1) когнітивна — це знання, які є ядром та способом існування свідомості. Тут є також пам’ять, увага, мислення;

2) емоційна - почуття, емоції пристрасті, афекти;

3) мотиваційно-вольова - потреби, інтереси, мотиви людини у поєднанні із здатністю до їхньої реалізації.

За критеріями «носій свідомості» виділяють: індивідуальну, групову, суспільну свідомість.

Індивідуальна свідомість є ініціатором змін у суспільній свідомості, і за багатством неповторних рис переважає її.

Суспільна свідомість охоплює типове, найбільш важливе у сукупності індивідуальних свідомостей і тому за своїм змістом вона є ширшою, ніж індивідуальна. Прийнято виділяти такі форми суспільної свідомості’, наукова, релігійна, правова, філософська, моральна, політична, естетична. Ці форми відрізняються за змістом, за глибиною та характером відображення явищ оточуючого світу.

Виділяють два рівні у суспільній свідомості’.

1) стихійний - представлений у масовій соціальній психології, віруваннях, стереотипах, звичках;

2) теоретичний - до нього належить ідеологія, під чим розуміють сукупність поглядів, в яких теоретично обґрунтовується та захищається певний інтерес великої соціальної групи. Тому виділяють політичну, національну, релігійну, інші ідеології, а у складі кожної з них різні її типи. Наприклад, стосовно сучасної соціально- політичної сфери прийнято виділяти ідеології анархізму, консерватизму, лібералізму, фашизму, глобалізму й антиглобалізму тощо.

Властивості свідомості'.

1) суб’єктивність - по суті вона являє собою суб’єктивну реальність і за своїм змістом свідомість завжди є неповторна, тому що належить конкретному суб’єкту;

2) предметність - свідомість завжди наповнена якимось певним змістом;

3) спрямованість - у свідомості виражається активне людське відображення світу, а не пасивне віддзеркалення його;

4) рефлексивність - свідомість не лише відображує зовнішній світ, але і свій власний зміст;

5) цілісність - у свідомості поєднуються воєдино всі її складові та функції, узгоджена взаємодія котрих між собою постає як цілісність самої свідомості.

Функції свідомості:

1) пізнавальна, адже саме свідомість організує пізнавальні процеси (сприймання, уявлення, мислення), а також організує пам’ять;

2) оцінювання навколишнього світу і орієнтація в ньому;

3) творчо-конструктивна, яка поєднується із цілепокладанням людських дій, вчинків;

4) регуляції поведінки та діяльності людини.

III.

Поняття «свідомість» є близьким до поняття «внутрішній світ людини».

В ньому виділяють такі рівні:

1) свідомості',

2) несвідомого - сукупність психічних процесів, які відбуваються поза контролю з боку свідомості, на які людина не може цілеспрямовано впливати. До них належать природні біологічні інстинкти, сновидіння, інтуїтивні творчі осяяння тощо;

3) підсвідомого - дії, які на даний час не є центром мисленнєвої уваги з боку свідомості, тобто ті буденні дії, які людина виконує автоматично;

4) самосвідомості, коли людина оцінює, критично ставиться до себе, до своїх поглядів, вчинків, дій, оцінює стани своєї свідомості. Самосвідомість є лише в людини. Це найбільш високоорганізований психічний процес, що забезпечує єдність, цілісність і сталість особистості і що проявляється в формуванні в неї відчуття унікальності поміж інших, що фіксує наявність несхожих з ними прикметних рис і ознак, що інтегрує досвід переживання минулого, поточного і надає їй своєрідного бачення майбутнього. Головна функція свідомості - зробити для людини доступними мотиви та результати її вчинків і уможливити розуміння нею її справжнього єства.