Лекція З Тема: Світогляд

План

1. Поняття світогляду та його структура.

2. Міфологія та релігія - дораціональні світоглядні форми.

3. Філософія як світогляд. Ідеалізм та матеріалізм як світоглядні філософські позиції.

І.

Впродовж життя людина формує своє розуміння світу, свій підхід до дійсності і до свого місця в ній, а також всебічну уяву про себе.

Система поглядів на світ, що включає знання, оцінки, ідеали, переконання, які визначають загальне розуміння світу, життєву позицію та поведінку людини називається світоглядом.

Це поняття відбиває відмінність від поняття, яке стосується картини світу, що дає нам наука. У людині її світогляд обов’язково пов’язаний із її власним сприйманням та переживанням світу, його оцінкою, відношенням до нього у зв’язку із визначенням свого місця в цьому світі. Якщо наука дає об’єктивне знання про світ, яке позбавлене людських емоцій, переживань, інтересів, прагнень, яке є ціннісно нейтральним, відстороненим відображенням об’єктивної дійсності, то світогляд завжди є суб’єктивним уявленням людини про закономірності світу, і потреба в ньому зумовлена нашою біологічною незапрограмованістю, неспеціалізованістю, відкритістю до світу і необхідністю самовизначитися в ньому, зорієнтуватися в ньому. Звідси випливає, що за своїми функціями світогляд постає такою формою духовно-практичного освоєння світу, яка покликана: інтегрувати людину у світ (природний, духовний, суспільний);

надати людині найперших життєвих орієнтирів;

надати дійсність у її людських вимірах та виявленнях.

Центральною проблемою світогляду виступає відношення «людина - світ», але формування його людиною здійснюється не лише інтелектуально, розумово, теоретично, а обов’язково включає емоційну компоненту, чуттєві уявлення. Цей факт відбивається на структурі світогляду, до якої належать:

світовідчуття - це рівень духовного розвитку людини, що проявляється у почуттях, настроях, емоціях;

світосприймання - це ідеали, норми, переконання, які формуються на основі оцінок дійсності і проявляються в ціннісних орієнтаціях людини;

світорозуміння - це знання людини про світ у формі понять, законів, що стало результатом узагальнення процесу пізнання природи, суспільства, мислення.

Зважаючи на глибину обгрунтованісті та міру адекватності світоглядних уявлень людини про світ, у світогляді виділяються такі два рівні:

життєво-практичний, який базується на здоровому глузді і буденному життєвому досвіді, який формується стихійно, має несистематизований, іноді навіть суперечливий вигляд;

теоретичний, до якого належать наука та філософія.

Теорія відрізняється від життєвої практики тим, що вона аналізує явища через поняття, через чітко визначені терміни, на підставі певних законів та необхідних внутрішніх зв’язків. Тому філософія як теоретична основа світогляду передбачає, що про світоглядні проблеми потрібно не просто думати, а:

усвідомлювати їхню необхідність;

усвідомлювати зв’язки, сторони, аспекти, стосунки між людиною, світом, Добром, Злом;

усвідомлювати їх характеристики, складові і робити це за допомогою абстрактно-логічних засобів мислення.

Оскільки світогляд є складною суб’єктивно сформованою системою поглядів, переживань, почуттів і відрізняється своїми особливостями у кожної людини, то можна виділити типи світоглядів:

за будовою виділяють цілісний або фрагментарний світогляд, внутрішньо злагоджений або суперечливий;

за ступенем адекватності сприймання дійсності світогляд може бути реалістичним, викривленим, фантастичним;

в залежності до існування вищих сутностей світогляд може бути релігійним або атеїстичним, тобто, таким, що заперечує існування Бога (богів);

за морально-ціннісними ознаками світогляд може бути егоїстичний, альтруїстський (жити для людей);

з морально-психологічної точки зору світогляд може бути оптимістичним чи песимістичним.

II.

У своєму формуванні людський світогляд пройшов такі історичні типи:

міфологічний - характерний для докласових і ранньокласових суспільств. У міфах, казках, переказах ішлося про походження світу та людини (пояснювалось за допомогою генетичного принципу: хто кого породив), про життя і смерть, про минуле і майбутнє. Міфи намагались також дати відповіді на питання про спостережувані природні явища, торкались питання честі, обов’язку, етики та моралі.

Міфологічний світогляд був синкретичним, тобто в ньому усе було перемішане з усім: реальне з фантастичним, бажане і дійсне, людина і світ, слово і діло тощо. Міфи в той же час були необхідні, тому що вони, пояснюючи світ по-своєму, давали людині норми, традиції, звички, і тим самим сприяли гармонізації стосунків у системі «людина - природа», «людина - суспільство», «людина-світ».

З розвитком суспільства та самої людини формується більш складний історичний тип світогляду - релігійний. В ньому відбувається чітке розмежування між світом поцейбічним (релігійним) і світом потойбічним (уявним), що є невидимим, існує в уяві людини, але стосовно цього світу і самої людини який є вищим, вирішальним.

Як і міфологічний, релігійний світогляд звертається до людських почуттів, вимагає повної віри від людини у своїх положеннях. Релігійна, так само як і міфологічна світоглядна форма, є дораціональним історичним типом світогляду, закритим для сумнівів, для критичного переосмислення та доповнення з боку людини. Релігія ближче до філософії, тому що вона спрямовує погляд людини у вічність і тим самим допомагає людині сформувати сенс і мету власного життя, озброює її абсолютним критерієм (релігійні заповіді), за допомогою якого людина сама може оцінювати себе, інших, світ в цілому. Релігійний світогляд виконує низку важливих соціальних функцій - консолідує суспільство, його різні верстви і складові навколо певної високої ідеї та мобілізує їх для її досягнення, закладає підвалини культури і сприяє її поширенню, культивує ідеали любові до ближнього, виховує в людини чесність, здатність співчувати і допомагати.

III.

Міфологія та релігія як світоглядні форми не протистоять філософії, а навпаки, виступають для неї необхідними попередніми типами, від яких вона успадковує сукупність світоглядних питань.

Виникнення філософії означало, що людина уперше побачила в своєму розумі могутнє знаряддя, за допомогою якого вона набула здатності самостійно отримувати надійне обґрунтоване знання про світ і про себе.

Рисами філософського мислення є:

- сутнісність, тобто філософія прагне визначити сутність світу та явищ в ньому через визначення першоначала світу. В якості першоначала в історії філософії вважали духовне, яке створило природний матеріальний світ, включаючи людину. Така світоглядна позиція - ідеалізм. Він визнає первинність духовного (в релігії - Бог) і вторинність матеріального світу (природи, включаючи людину);

Протилежною світоглядною позицією є матеріалізм, який наголошує на первинності, несотворимості матерії, природи, яка є причиною для самої себе і вторинності духовних явищ (явищ свідомості), які розглядаються як продукт високоорганізованої матерії;

універсалізм - пізнання всезагальних основ буття і прагнення філософії до отримання такого універсального знання, яке мало б всезагальне значення для духовно-морального життя людей. Філософія носить абстрактно-теоретичний характер, містить базові, засадничі ідеї та поняття, які лежать в основі інших наук;

наявність сумніву щодо існуючих поглядів і критична налаштованість щодо них;

творче, авторське мислення, відкритість до всього нового;

рефлексивність - тобто, спрямованість думки на саму себе, коли отримуване знання звернено як на світ предметів, так і саме на себе;

сильний вплив на свій розвиток доктрин, що вироблялись попередніми філософами, а також з боку літераторів, релігійних мислителів, вчених, громадських ініціатив тощо.

Філософія є сукупністю об'єктивного знання і цінностей, моральних ідеалів свого часу, відчуває на собі культурний вплив конкретної історичної епохи. Вивчає не тільки предмет пізнання, але і механізм самого пізнання.

Отже, філософія є таким історичним типом світогляду, який відрізняється раціональністю, системністю, логікою і теоретичної оформленістю.