Методологічні парадигми в осмисленні сутності ТА ВИНИКНЕННЯ ЖИВОГО В ІСТОРІЇ БІОЛОПЇ
Для того, щоб методологічне осмислення історії пізнання живого було більш узагальненим, скористаємося поняттям "парадигма".
Що таке парадигма? Парадигма - це така структура організації наукового знання, яка визнана науковою спільнотою на певному етапі історичного існування науки.
Парадигма - це ті наукові надбання, відповідно до яких формується розуміння проблем і методів їх розв'язання. В основі парадигми завжди є певна фундаментальна теорія.Загалом у формуванні узагальненого теоретичного образу живого починаючи з Античності й до другої половини XIX ст. з'явилися дві методологічні парадигми:
есенціалізм, ідеї якого укорінені в неоплатонізмі (Плотін, Пор- фирій, Прокл (III—V ст.);
механістичний детермінізм, витоки якого пов'язані з розвитком науки за доби Відродження.
Есенціаалізм отримав від неоплатонізму такі ідеї:
наявність ідеального прототипу (прообразу) будь-яких предметів;
причинно-наслідковий зв'язок між сутностями різного гатунку.
Самі ж сутності породжуються першоосновою, творячи розмаїття неживої та живої природи.
У біології ці погляди оформилися методологічно як: уявлення про існування архетипів живих істот, за якими вони організовані;
розуміння багатоманітності живих форм як результату розгортання ідеальних архетипів у реальні предмети.
Наприклад, у межах концепції преформізму, яку поділяли Ш. Бонне, А. Галлер, підходи до розв'язання проблеми ембріонального розвитку ґрунтувались на визнанні існування всезагальних принципів буття, які потрібно було розкрити раціональним чином, осмислити розумом. Ж. Кюв'є та Е. Сент-Ілер запропонували вчення про плани будови організмів. Есенціалістські міркування підтримувалися раціоналістичними філософськими системами Ф. Шеллінга та Г. Гегеля.
Механістичний детермінізм утвердився на підвалинах успіхів науки Відродження та Нового часу. У цей період бурхливого розвитку набули механіка, техніка, астрономія, гідрологія, друкування книжок.
Науково-технічні успіхи стали основою промислових та економічних революцій ХІУ-ХУІІІ ст.У результаті та на основі переважного розвитку механіки, геометрії сформувався певний стиль мислення. Його суттєвими методологічними засадами були такі:
X зведення складного до більш простого. Як наслідок, робився висновок про тотожність неорганічної та органічної природи;
уявлення про ідеал науки та спосіб організації знання формувалося виходячи з особливостей математичної теорії (геометри). Правильним методом наукового пізнання вважалася математична дедукція (Р. Декарт).
З позицій механістичного стилю мислення живе розглядалося як досконалий механізм. Так, Ж. Ааметрі, пояснюючи сутність живого, вводить поняття "людина-машина".
Виникли такі галузі, як "ятромеханіка", "ятрофізика", "ятрохімія" - використання методів фізики, математики, хімії в біології. У першій половині XVII ст. в цих галузях працювали видатні вчені: Дж. Бореллі, В. Гарвей та ін. Так, Бореллі встановив важливу роль нервів у здійсненні рухів. Англійський хімік і лікар Дж. Майов був один з перших, хто виявив аналогію між диханням та горінням. У цій самій традиції іспанським лікарем М. Серветом та англійським натуралістом, лікарем В. Гарвеєм обґрунтовано концепцію замкненої системи кровообігу. Дуже важливим для наукового розуміння живого було відкриття "тваринної електрики" А. Гальвані.
Отже, власне наукове біологічне пізнання завдяки методології механіцизму орієнтувалося на пошук природних причин існування живого та його особливостей. Такий підхід дозволив істотно відтіснити есенціалізм і телеологію з науки про живе.
3.3.6.