Структура біологічного знання в куп-Хут ст.
Беззаперечний лідер життєзнавства XVII ст. - організмова біологія, причому спрямована на аналіз і сприйняття світу крізь призму людського організму. Оглядаючи історичний досвід науки цього періоду, класик біології К.
Вольф писав про неї як про "теоретичну медицину", відмінну від практичного лікування.У XVIII ст. лідерство переймає систематика. Системи органічного світу будувалися ще з античних часів (Арістотель, Теофраст, Пліній Старший та ін.) й удосконалювалися в наступні епохи (А. Чезальпіно, Дж. Рей). Вони мали переважно тезаурусний або ілюстративний характер, оскільки або становили собою своєрідний звід знань про множину тварин і рослин, або ж розкривали певну загальну ідею.
Тим часом просторове та якісне розширення Ойкумени, усвідомлення внаслідок географічних відкриттів цілісності та масштабності нашої планети зумовили катастрофічне збільшення самого переліку
видів живих істот. Постала потреба в надійній системі організації знання про них, яка б, з одного боку, забезпечила надійне збереження, швидкий пошук і використання інформації (тобто опис нових і визначення відомих видів), а з іншого - відображала б реальні, передусім еколого-еволюційні відношення органічного світу.
Не випадково своєрідним кредо тогочасного життєзнавства було гасло: "називати, класифікувати, описувати".
Найбільшого успіху досяг шведський натураліст К. Лінней у роботі із систематизації органічного світу. Звісно, що із часом його система удосконалювалася та доповнювалася іншими варіантами класифікації, проте беззаперечним є той вплив, який вона справила не лише на біологію, а й на розвиток природознавства загалом й особливо на впорядкування знань у космології, фізиці, хімії.
Існував широкий спектр дефініцій життя. Такі видатні філософи, як І. Кант, Ф. Шеллінг, Г. Гегель здійснювали спроби виявити сутність життя.
Так, Кант визначав життя як здатність істоти діяти згідно зі своїми уявленнями. Шеллінг основною властивістю життя вважав її здатність зберігати власну самототожність на підставі деякого внутрішнього принципу, і головною функцією життя - невпинний рух, у якому воно примушує перебувати специфічні субстанції організму. На думку Гегеля, живе - то є індивідуальність, яка діяльна сама в собі і яка подолала в собі потяг до виокремлення субстанції. Філософські ідеї суттєво вплинули й на міркування натуралістів. Так, арістотелів- ські впливи простежуються в підході до життя Ж. Кюв'є, який вважав, що воно є вихором з постійним напрямом, у якому матерія менш істотна, ніж форма.І все ж таки принципові зрушення поступово виявляються досить виразно. І саме вони - орієнтовані на природне, каузальне пояснення - переважають у новому природознавстві. Так, для Ж.-Б. Ламарка життя - це такий стан речей, який дає імпульс органічному руху під впливом збудників. Нарешті Ч. Дарвін запропонував дефініцію життєвих явищ через закони, що лежать в їхній основі: Такими він вважав ріст, відтворення, спадковість, мінливість, яка залежить від прямої чи дотичної дії життєвих умов і від вправляння чи невправляння. Прогресія розмноження настільки висока, що призводить до боротьби за життя та її наслідку - природного добору.
3.3.7.