НАЗВИ ТА НАЗВАНІ СУТНОСТІ
У попередніх працях зі структурно-номінативного підходу та його полісистемної версії на низці прикладів реальних систем наукового знання з математичних, природничих та суспільних наук (евклідової геометрії, теорії чисел, класичної та небесної механік, квантової теорії поля, систем правового знання тощо) було продемонстровано, що ці системи містять однакові за типами універсальні елементи.
До подібних універсалій майже всі філософи науки переважно зараховують екзистенційні поняття. Тобто мають на увазі поняття про реалії, які досліджуються за допомогою системи знання та існування яких постулюється її онтичною підсистемою, а також твердження про розраховані в цій системі значення атрибутів цих реалій. Проте, як показує дослідження реальних систем знання, репрезентованих у відповідних текстах (наукових статтях, монографіях, доповідях на конференціях і лекціях, підручниках і посібниках), такими поняттями та твердженнями не вичерпується загально вживаний набір універсальних знарядь у межах вказаних систем. У кожній системі знання присутнє також розмаїття типів понять і тверджень, тобто інші типи універсалій. Це уможливлює виокремлення в будь-якій системі наукового знання її певних підсистем, центрованих навколо кожної окремої універсали. Як уже зазначалося, в процесі розвитку полісистемного підходу спочатку виокремлювались дві неоднорідні підсистеми14, потім п’ять неоднорідних систем15, а в його останній версії — аж шістнадцять однорідних підсистем16. Справжня теоретична скринька Пандори!Зауважимо, що самі предметні галузі систем наукового знання також доцільно розглядати як системні утворення, які складаються, як правило, з компонентів різних сортів. Наприклад, у предметній галузі тієї сукупності систем наукового знання, яка називається астрономією, варто виділяти планети, природні та штучні супутники, комети, астероїди, космічний пил, міжгалактичний газ, електромагнітне випромінювання різного частотного діапазону, потоки елементарних частинок, зорі, зоряні скупчення, галактики, скупчення галактик та Всесвіт.
Звісно, поділ є неоднозначним (згадаймо хоча б нескінченну та захоплюючу сагу зі зміною у часі атрибуції Плутона (планета або астероїд?)) внаслідок поглиблення наших астрономічних знань!17У предметну галузь квантової хромодинаміки входять особливий вакуум18 та низка різних кварків і глюонів, які є переносниками так званої «кольорової» взаємодії між кварками19. Предметна галузь елементарної геометрії утворена різними уявними (ідеальними) геометричними фігурами з певними властивостями, відношеннями, можливостями взаємних перетворень тощо. А за предметну галузь, яка складається з фізичних та споріднених хімічних властивостей різноманітних речовин, «змагаються» три формально різні науки: фізика твердого тіла, фізика конденсованих середовищ та матеріалознавство20.
Не заперечуючи можливості холістичного (цілісного) бачення предметної галузі системи наукового знання як специфічної унікальної та єдиної сутності, зазначимо, що досі найбільші успіхи науки пов’язані з так би мовити інгредієнтним (складниковим) підходом. Він реалізується через виокремлення в предметній галузі відносно самостійних і неподільних (лише в певному відношенні!) предметів (реалій)[10] та їхньому ретельному окремому вивченні. Зазначене не виключає, що на певному етапі розвитку окремих наук їхні предметні галузі можуть почати перетинатися та зливатися в одну, сприяючи об’єднанню наук. Так сталося, скажімо, з хімічною термодинамікою, яка певним чином об’єднала споріднені розділи фізики й хімії21. Іншим характерним прикладом можна вважати об’єднання низки наук в так звану синергетику22, де об’єднувальним чинником були однакові математичні методи та спільний погляд на самоорганізацію великих колективів «частинок» чи систем у природничих або соціальних сферах23.
Надалі, щоб не виникало плутанини із застосуванням багатозначного слова «елемент», вживатимемо його лише для характеристики складу систем наукового знання.
Натомість складники предметної галузі будемо позначати словом «предмети» (або «реалії»), а коли йтиметься про складену побудову окремого предмета, то вживатимемо термін «інгредієнт» для позначення його складників. Отже, предмет (реалія) за певних умов його дослідження вважається таким, що складається з інгредієнтів. Ситуація може бути іншою у випадку деяких математичних реалій, атрибути яких вивчають не декомпозицією на їх інгредієнти, а, навпаки, дослідженням як елементів відповідних множин.Зауважимо, що протиставлення предметів та їх інгредієнтів (які, як правило, теж є реаліями для наступного етапу розвитку відповідної науки чи для нової науки) не є абсолютним, а залежить від вибору системи наукового знання, мети та наявних засобів дослідження24. А саме, те, що тлумачиться як інгредієнт (або предмет) стосовно однієї сукупності зазначених чинників може вважатися предметом (інгредієнтом) відносно іншої сукупності. Так, атомне ядро є предметом із предметної галузі ядерної фізики та інгредієнтом із предметної галузі атомної фізики, тобто одним зі складників атомів. Органічні клітини є предметами для клітинної біології та інгредієнтами для біології органів багатоклітинних тварин.
Взагалі, як повсякденне, так і наукове мислення, яке ставить за мету описати та пояснити певний зовнішній матеріальний предмет25, його атрибути (властивості й взаємодію з оточенням) та закономірності його поведінки, оперує безпосередньо не з ним самим, а з його різноманітними назвами, позначеннями або образами. Однією з необхідних та принципових рис наукового мислення є те, що воно оперує також з назвами самих назв. У позитивному сенсі до подібної операції схильні й поети з їхньою метафоричною мовою, яка допомагає звернуту увагу на знайомі реалії з незвичного ракурсу. В негативному сенсі використанням цієї операції часто зловживають філософи. Наприклад, нічим не обґрунтована при описі, скажімо, процесів розвитку заміна діалектичної термінології на синергетичну.
4.4.