НАУКОВІ ТЕОРІЇ ТА ЇХ МОДЕЛЮВАННЯ
Наше розуміння науки і філософії науки ґрунтується на визнанні ключової ролі практично значущих теорій у першій та метамоделей (реконструкцій)1 цих теорій — у другій.
Важко зазначити краще важливість теорій та їх моделювання, ніж це зробили Ма- ріо Бунґе2 та Фредерик Саппе3. «Особливістю науки XX століття [і, безперечно, наступних століть — ОГ, ВК\ є те, що найважливіша наукова діяльність — найглибша і найбільш плідна — зосереджена навколо теорій, а не навколо невизначених питань, даних, класифікацій чи безглуздих домислів. Постають проблеми і збираються дані в світлі теорій і з надією на висунення нових гіпотез, які, своєю чергою, можуть бути розгорнуті чи синтезовані в теорії; спостереження, вимірювання та експерименти проводять не лише для збирання інформації та формування гіпотез, а й для перевірки теорій і встановлення їхньої сфери істинності; самі ж зусилля, залежно від ступеня продуманості, все більше здійснюються на підставі теорії — задля блага чи всупереч йому. Коротко кажучи, наголос на системі — фактично на теорії, яку можна емпірично перевірити, а не на необробленому досліді — це те, що характеризує сучасну науку. Наукову теорію можна вивчати або як діяльність, або як завершений, хоча й не остаточний, продукт цієї діяльності. Проте без знання, що таке власне теорія, безперспективно намагатися зрозуміти динаміку її побудови»4.Тому не дивно, що центральне місце у філософії науки XX століття належить різним концепціям наукових теорій. Півстоліття тому Ф. Саппе підкреслив: «Твердження, що філософія науки — це не що інше, як аналіз теорій та їх ролі в науковій діяльності, є лише невеликим перебільшенням. Отже, наріжним каменем філософії науки є аналіз структури теорій; і якщо цей аналіз виявиться неадекватним, то ця неадекватність, ймовірно, поширюватиметься на відповідне трактування решти наукової діяльності та знань, які вона продукує.
Принаймні, вона вимагає переоцінки всього розуміння наукових знань»5. Слід, проте, зазначити, що через 30 років після висування цієї тези він надав пріоритет у розвитку науки не теоріям, а моделям. Його слова: «Не вірте ані на мить! [процитованим вище його твердженням. — ОГ, ВК\ Сьогодні велика частина науки, як і тоді, є поза теорією. Експериментальна та спостережна наука — дедалі більше моделює дані, адже інтенсивність обчислень в науці зростає. Сьогодні моделі — це головний інструмент отримання наукових знань»6.Зауважимо, однак, що цей філософ усе ж вказує на засадничу роль наукових теорій, ототожнюючи їх із системами моделей: «теорії є сукупностями моделей». Згідно з його тогочасним (1999) варіантом семантичного розуміння, «наукові теорії — це причинно- можливі сукупності моделей, здатних до змін, для яких існує теорема репрезентації»7, тобто «доведена» можливість побудови, опису й аналізу моделей мовою теорії.
Визнаючи право дослідника змінювати наукові погляди під тиском незаперечних фактів і в жодному разі не бажаючи виглядати ретроградами, все ж таки залишаємося прихильниками первісної точки зору Саппе. Понад те, зауважуємо, що ототожнення теорії з певною сукупністю моделей все ж виходить з факту визнання значення теорій. Можна стверджувати, що якби певна окрема модель виконувала всі функції теорії як сукупності моделей, то, спираючись на так зване лезо Оккама, не було б і потреби в існуванні теорії. Проте теорії існують і їх застосування шириться. Там, де вони наявні, конкретна наука прогресує. Там, де їх немає або є лише профанація, яку видають за теорію8, там наука перебуває у стані стагнації або летаргії.
Однією з цілей цієї книги є саме демонстрація обмеженості навіть запропонованої Саппе «модельної» реконструкції теорій, яка редукує їх до однієї з їх підсистем. Уведення уявлень про ці підсистеми не суперечить згаданому принципу Оккама, тому що кожна з підсистем має специфічні риси і функції.
Лише поєднання підсистем забезпечує виконання теорією належних функцій.Після оприлюднення поглядів М. Бунґе та Ф. Саппе було запропоновано багато нових філософських аналітичних підходів до наукових теорій. Однак жоден з них не отримав загального визнання. Несподіваним підсумком багаторічних суперечок стала ради-
кальна позиція, яка взагалі ставить під сумнів існування наукових теорій9. Епатажну безглуздість такого підходу можна легко побачити, звернувшись до історії космології. Адже в силу специфіки цієї науки експеримент у ній неможливий, а спостереження завжди обмежені. Однак були розроблені ґрунтовні космологічні теорії, які зробили цю науку не тільки математично і естетично досконалою, але й здатною на блискучі передбачення10.
Окрім того, виникає закономірне запитання: чому багаторічний філософський аналіз сутності й будови наукових теорій не вплинув на праці сучасних науковців. Так, у лексиконі фізиків одним з найуживаніших є термін «теорія». Проте у фізичних енциклопедіях взагалі відсутні спеціальні статті про нього й немає жодних посилань на результати аналізу наукових теорій філосо- фами11.
За іронією долі численні педагогічно-дидактичні праці про природу науки (nature of science — NOS)12 також практично не пов’язують NOS з природою наукових теорій (nature of scientific theories — NOST). Те саме можна сказати і про дослідження викладання наукових дисциплін, які принаймні не дуже часто використовують філософський аналіз теорій філософією науки13. Своєю чергою, автори праць із філософсько-наукового аналізу взагалі не посилаються на дослідження того, як розуміють NOS та NOST учні, студенти, науковці та й самі філософи науки14.
Тому багато філософів науки шукають нові арґументи на користь філософії для науки15. На жаль, ці арґументи стосуються здебільшого поодиноких епізодів з історії науки, в яких видатні вчені засвідчують важливість того, що вони вважають філософією, у просуванні наукових ідей, які їх прославили.
Наскільки відомо авторам, у літературі не наведено переконливих арґумен- тів щодо виявлення та аналізу сукупності універсальних властивостей будь-яких наукових теорій незалежно від їхньої предметної галузі. Йдеться не стільки про їх очевидні тривіальні ознаки типу системності, знакової природи, впорядкованості та текстового подання, скільки про суттєвіші ознаки, пов’язані зі складом та функціями наукових теорій.На наше переконання, філософія науки як частина філософії має спрямовувати зусилля на вивчення того, як саме сучасна наука отримує знання про світ. Для розв’язання цієї задачі треба з’ясувати будову та функції, що їх виконують наукові теорії. Як наука філософія науки має використовувати для дослідження
своєї предметної галузі, тобто наукового знання та процесів його отримання, певні моделі цієї галузі та відповідних процесів. Щоб не плутати розуміння моделей як моделей реалій з предметних галузей конкретних наук з моделями реалій з предметної галузі філософії науки, будемо називати останні реконструкціями або метамоделями.
2.2.