Онтологічні аспекти техніки у соціогуманітарному дискурсі
Американський культуролог та філософ техніки Льюїс Мамфорд (1895-1990), який у своїй книзі «Техніка і цивілізація» (а потім у книзі «Міф про машини») розробляв ідею про те, що різні види техніки можуть бути зведені до соціокультурних винаходів, що техніка в своєму розвитку відображає соціальні механізми, культурні уявлення та організаційні засади.
Основну причину всіх соціальних потрясінь та негараздів сучасної епохи він вбачав у розриві, який зростає, між рівнями технології та моральності та, на його думку, вже в недалекому майбутньому загрожує людству поневоленням з боку безособової мегамашини, тобто у гранично раціоналізованій, технократичній організації суспільства. У вказаних роботах Мамфорд справедливо характеризував техніку як соціокультурне явище, критикуючи утилітаризм і техніцизм, розкриваючи важливі антропологічні аспекти техніки.Зрозуміти, що таке техніка, яка є своєрідним атрибутом культури як суто людської форми життя та яку справедливо вважають за наймогутню силу сучасної епохи, можна лише з урахуванням найважливіших граней її буття, дослідження яких складає її відповідні онтологічні аспекти.
По-перше, сучасна техніка є вже самостійним середовищем, організованим за своєю внутрішньою логікою. Це середовище - техносфера - не є органічною частиною природи (хоча у так званому природознавчому дискурсі, що ми розглянемо його наступної лекції, саме це й заперечується) і, разом з тим, воно вже відділяється від світу людини. Це - той світ, в який входить новонароджена людина. Можна ввести поняття центральної топологічної характеристики техніки як якоїсь самостійної реальності - її серединне положення між світом людини і світом оточуючих її природних стихій. З обох напрямків ця реальність пронизується, і ця її «мембранність» перетворюється на предмет занепокоєності. Ми фіксуємо наявність двох сучасних криз: зростаюче погіршення навколишнього середовища (екологічна криза), і не менш небезпечна антропологічна криза, витоки якої вбачаються в тому, що інструментальне середовище неминуче впливає на свідомість людини, яка, почуваючись тріумфатором, обрала для спілкування з природою мову сили.
По-друге, слід відзначити присутність на елементарному рівні цієї множини об'єктів, у кожній «технічній» клітинці обов'язкового ефекту штучності, зробленості, що не є біологічною, організованості відповідно до людських стандартів. Спробу послабити гостроту питання про «неприродність» технічного можна знайти ще в Античності (Демокріт, наприклад, вважав, що ткацтву і будівництву люди «навчилися» у павуків і ластівок); можна згадати про колишню популярність біоніки, яка досліджувала можливість запозичення природних «винаходів» для інженерних розробок, однак скоро стало ясно, що надскладна природна гармонія ще довго буде недоступною для систематичного відтворення. І знову постало питання про техніку як про матеріальне втілення, актуалізацію такого, що «ще-ніколи-не-існувало». У філософській і культурологічній літературі цей аспект фіксується за допомогою поняття «артефакту». Поряд із матеріальними артефактами існують й ідеальні (продукти свідомості); можна включити в сферу артефактних також і соціальні феномени. Клас технічних артефактів є більш вузьким: це матеріальні артефакти, які виступають засобами перетворювальної діяльності і несуть інформацію, необхідну для створення інших артефактів.
Ще однією найважливішою особливістю техніки є її принципова орудійність, підпорядкованість завданням, зовнішнім по відношенню до конкретного технічного акту. Техніка постає як сукупність методів. При цьому підході з'являється можливість інструментального трактування наукових теорій; крім того, виникає плідне поле для дослідження морального аспекту в тріаді «мета - засіб - результат». Цим пояснюється гносеологічна інтерпретація техніки як засобу пізнання світу (по суті, близька до марксистської оцінки практики як вищого принципу розпізнання реальних властивостей предметів).
Нарешті, розуміння техніки буде неповним без спеціального звернення до проблеми людського панування завдяки техніці над природними стихіями. Ця тема дозволяє говорити про реалізацію в техніці одного з найважливіших психологічних мотивів, що йдуть з часів архаїчного магізму.
Чітко помітне прагнення «накласти закляття» на природу, змінити її відповідно до людських бажань дозволило М.О. Бердяєву (1874-1948) говорити про магічне коріння техніки. У роботі «Людина і машина» (1933) великий персоналіст міркує про техніку й технічну цивілізацію як проблему філософської антропології, намагаючись висвітлити її «духовний смисл» з християнської і, ширше, загальнолюдської точки зору. Він наполягає на тому, що технічна цивілізація по суті своїй є імперсоналістічною: «вона не знає і не хоче знати особистості. Вона вимагає активності людини, але не хоче, щоб людина була особистістю. І особистості надзвичайно важко втриматися в цій цивілізації.... І має бути страшна боротьба між особистістю і технічною цивілізацією, технізованим суспільством, боротьба людини і машини. Техніка завжди безжальна до всього живого та існуючого. І жалість до живого та існуючому має обмежити владу техніки в житті» [6]. Філософ протиставляє магічному світовідношенню релігійне, при якому людина прагне змінити у першу чергу свою внутрішню сутність; магія ж принципово є поза етикою. Погляд на світ як на арену дії «залізних закономірностей» неминуче призводить до того, що вищою метою вчинків мага стає підпорядкування (природи, оточуючих людей, власного тіла). Але технічна влада над природою відрізняється від примітивних форм магізму тим, що вона проявляється через смиренне «учнівство», що вимагає залучення людини до власної логіки існування предмета і заволодіння ним саме через пізнання цієї логіки.Сучасна техніка вже не обмежується використанням природних енергій вітру, води і вогню. Вона рухається за принципом вилучення енергій з «надр» - використання рідкісних елементів і створення для протікання технологічних процесів екстремальних умов, у безпосередньому спостереженні даних. Однак незмінним залишається владний, завойовницький момент, сформульований ще Френсісом Беконом: «два людських прагнення - до знання і до могутності збігаються» (і далеко не випадковою виглядає та обставина, що сам Ф. Бекон, творець нової, спрямованої практичним інтересом науки, аж ніяк не нехтував магією).
2.8.