Технологічний детермінізм та основні дискурси техніки
Загальне визначення технологічного детермінізму наголошує на визнанні визначального й однозначного впливу техніки і технології на суспільство, на все його сфери і процеси: згідно з принципом технологічного детермінізму, технічна раціональність набуває такої автономності, що від неї залежить життя соціуму - економічне, політичне, культурне і, звичайно ж, буденне.
Технологічний детермінізм, або концепція автономної технології, розглядає технологію як самоврядну силу. Це означає безумовне визнання того, що технологія розвивається відповідно до своєї власної логіки і більшою мірою, ніж служить людським цілям, вона формує суспільний розвиток, виходячи з власних законів.Концепція «автономної технології» ґрунтується на природничо - науковому підході, який обіцяє (!) виявлення законів технологічного функціонування або еволюції. Ті, хто підтримує цю точку зору - науковці, інженери, винахідники, яким властиве й «вільне філософування», - думають про можливість виявити такі об’єктивні закони технології, які є умовою ефективного впливу на саму технологію. Навіть, визнаючи наявність зовнішніх соціальних факторів, що впливають на технологію, прихильники цього підходу приписують технологічної еволюції іманентні закони. - Цей підхід в обговорюванні проблем техніко-технологічного розвитку називається природничим дискурсом техніки, або інженерною ідеологією.
«На основі технологічного детермінізму, техніцизму і сцієнтизму склалася технократична концепція (теорія), яка заявляє про провідну роль технічних фахівців, інженерів, експертів у житті суспільства аж до визнання необхідності зосередження політичної влади в їх руках з метою компетентного управління суспільством на основі наукового знання, з можливою заміною соціально-політичних рішень технологічними, раціонально-організаційними» [78].
Етимологічно «технократія» - влада техніки. Технократичне мислення - це особливий вид метафізичного, утилітарного і дегуманізованого мислення, яке абсолютизує (фетишизує) образ техніки, машини, формально-логічних схем і їх роль у суспільному житті.
Людина ж розглядається лише як засіб, чинник, елемент (учасник) будь-якого технологічного і соціального процесу; «домінує орієнтація на засоби і методи технічної раціоналізації соціальної дійсності, тобто вважається, що рішення складних соціально-економічних, морально-психологічних та інших проблем можливе лише технічним, раціонально-організаційним шляхом» [42]. Отже, дослідники виділяють окремий, так званий «технократичний» дискурс техніки - в якості одного з головних дискурсів, який суттєво відрізняється від інших двох - вже розглянутого природознавчого (в якому створюється та «живе» - відтворюється та «працює» - парадигма «інженерної» філософії техніки) і соціокультурного (або соціогуманітарного, який є «домівкою» для так званої «гуманітарної» філософії техніки, до якої належать, на думку К. Мітчема, праці Льюїса Мамфорда (1895-1990), Хосе Ортегі-і- Гассета (1883-1955), Мартіна Гайдеггера (1889-1976) і ЖакаЕллюля (1912-1994). «Соціокультурне розуміння техніки зводить її до різних нетехнічних онтологій: діяльності, форм раціональності, цінностей. Техніка розглядається як засіб досягнення цілей або як особливий вид людської діяльності. В подібних визначеннях техніка як специфічна реальність мовби зникає. Вона підміняється різними формами знання, цінностей, діяльності і т. п. На думку представників цього підходу, техніка не є щось самостійне, а виступає як аспект або інобуття інших реальностей. Тому на розвиток техніки практично немає можливості впливати» [16].
Вихідною ж посилкою технократичного дискурсу є переконання в тому, що сучасний світ - це світ технічний (техногенний), а техніка являє собою систему засобів, яка зумовлює головні цивілізаційні проблеми та задачі, зокрема і породжені самою технікою. Сутнісною рисою цього дискурсу є саме технократичне мислення, яке спирається на принципи техніцизму та сцієнтизму. Не важко розгледіти тут (знайти, відчути, згадати) знайому, сподіваємося, методологічну основу, якою є поєднання позитивістського «закону трьох стадій» і класичного загальнокультурного принципу Нового часу (проекту Modern) «Knowledge is Power» - знання є силою, а також і владою.
На думку деяких дослідників, «технократичний дискурс підтримує і прискорює процес, який веде нашу цивілізацію прямо до катастрофи. Розвиток сучасної техніки породжує лавиноподібні неконтрольовані негативні наслідки, занурює людину у світ ілюзій і абсурду, робить цивілізацію крихкою та незахищеною. Поширення технократичного мислення одночасно є тиранією й тероризмом або насильством, яке ефективно доповнює зачарованість людини індустріального суспільства і яке ставить її в абсолютну залежність від науково-технічного прогресу» [16].
Шанувальники і ентузіасти техніки нерідко вибудовують і такий дискурс: виділяють одну або дві ознаки техніки, тлумачать ці ознаки в якості техніки як такої і потім виявляють «техніку» буквально всюди - у природі, у космосі, у людині. Більш того, цей хід дозволяє їм стверджувати, що «все є штучним», «космос - живий», «всесвіт побудований для людини», яка, еволюціонуючи, рано чи пізно перетвориться на чудовий технічний пристрій, що перевершить за своїми можливостями все, що сьогодні можна помислити. Власне, саме це можна визнати за основну складову концепції постгуманізму, котру ми також розглянемо наприкінці курсу.
2.7