ОТОТОЖНЕННЯ НАУКОВИХ НАЗВ З ПОЗНАЧЕНИМИ РЕАЛІЯМИ
Зазначимо, що як у повсякденних, так і в наукових міркуваннях часто-густо відбувається автоматична взаємозаміна та інколи навіть ототожнення предметів та їх назв. Слова звичайної людської мови, які використовуються для позначення предметів, які оточують людину та пізнаються за допомогою органів почуттів, належним чином пристосовані для опису цих предметів, їх властивостей і взаємовідношень.
У мовах різних народів, за винятком суто міфологічних та релігійних фрагментів, майже відсутні назви, позбавлені сенсорного змісту, тобто назви, які не позначають безпосередньо конкретний предмет із довкілля. Але системи наукового знання за потреби містять багато назв, які прямо не позначають реалії або інгредієнти реалій з їхніх предметних галузей. Інакше кажучи, природничі науки, спираючись на своє математичне підґрунтя, широко використовують абстрактні поняття, які, утім, є необхідними засобами наукового мислення81.Парадоксальним чином гуманітарним наукам абстрактність мислення ще більш притаманна, але наявна в цих науках незни- щена в процесі розвитку суб’єктивність звільняє науковців від надання аж занадто точного сенсу своїм твердженням. Тому різні мислителі співвідносять ті самі слова з різними речами, працюючи в просторі абстрактних понять. Це робить гуманітарні тексти дуже привабливими та розмаїтими, але позбавляє нас можливості вилучати з них однозначні зіставлення термінів з предметами реального світу. В справжнього натхненного гуманітарія не тільки слова «справедливість» або «впевненість» означають у кожного щось своє, але навіть слово «Місяць» описує дещо інше, ніж небесне тіло астронома. Натомість астрономи з різних лабораторій завжди мають на увазі той самий «Місяць», який обертається навколо Землі.
Щодо науковців-природознавців та філософів науки, то вони іноді та почасти несвідомо вдаються до протилежних крайнощів.
А саме, деякі з них вважають, що система наукового знання має містити лише предметно (онтично) непусті назви, а тому піддаються спокусі трактувати абстрактне як конкретне, ототожнюючи ту чи іншу назву предмета з самим предметом. Яскравим прикладом цього хибного тренду є намагання деяких фізиків та філософів приписати елементам квантової теорії, які позначаються як «хвильова функція» або «у», реальне існування в її предметній галузі82.Для уникнення подібних ототожнень іменуватимемо позначення елементів та предметів «назвами» (або «термінами», коли йдеться саме про наукові назви) і намагатимемось послідовно відрізняти реалії та їх складники від відповідних їм назв. Оскільки вважаємо назви реалій також елементами певної системи знання, а саме, її називної підсистеми, то прискіпливий читач може закинути авторам, що виникає регрес у нескінченність, коли для оперування з будь-якою назвою потрібно залучати для обговорення назву цієї назви83.
Розв’язати цей парадокс можна, якщо звернутися до реальних систем наукового знання, які виконують функцію отримання нового знання без занурення у згаданий регрес. Аналогічним чином для пояснення поведінки окремої особи у більшості випадків не потрібно звертатися до поведінки кожного з її пращурів із відповідного практично нескінченного ланцюга. В реальних системах наукового знання доцільно виокремити у першому наближенні два типи назв.
4.13.