Поняття і сутність наукової революції

Про революції у способі мислення писав ще І. Кант. До них німецький філософ відносить, зокрема, революцію в математиці доби античності, революцію у природознавстві в період Нового часу, а також революцію в метафізиці, яку має здійснити його праця „Критика чистого розуму”.

Актуальності поняття „наукова революція” набуває наприкінці ХІХ ст. у зв’язку з численними відкриттями у сфері природничих наук. У ХХ ст. воно остаточно утверджується у філософсько-науковому дискурсі після публікації книги Т. Куна „Структура наукових революцій”.

На думку Т. Куна, нова наукова теорія змінює основні правила, вимагає рішучого перегляду або переформулювання фундаментальних положень попередньої теорії, здійснює переоцінку існуючих фактів. У такому випадку ми спостерігаємо наукову революцію. Вона може відбутися як в окремих галузях наукового знання, так і радикально вплинути на цілу низку дисциплін. Перехід від аристотелівської до ньютонівської фізики, від геоцентричної системи Птолемея до астрономії Н. Коперника і Г. Галі лея - приклади таких революційних змін у науці. У кожному з цих випадків дослідникам довелося відмовитися від поширеної, визнаної наукової теорії на користь іншої, сутнісно з нею несумісної. Водночас із цим відбувалося переформулювання самої сутності наукових проблем і стандартів їх вирішення.

Момент зміни парадигм, перетворення науки з нормальної на „ екстраординарну” Т. Кун трактує як революційний переворот у науці. Дослідник поширює поняття „революція” не тільки на трансформації змісту наукового знання, а й на зміни в певному науковому співтоваристві, зумовлені „реконструкцією розпоряджень”, якими воно керується. Для учених, які представляють інше співтовариство, подібні зміни можуть не бути революційними, оскільки вони об’єднані навколо іншої парадигми.

Отже, Т. Кун доводить, що кумулятивні, накопичувальні процеси в науці досить часто перериваються революційними перетвореннями різних масштабів. Позитивні моменти цієї концепції полягають в тому, що вона пропонує пояснення науки як цілісності, розглядає не абстрактні структури наукового знання, але механізми його руху і трансформації, звертається до реальної історії науки. Т. Кун уводить у концепцію розвитку науки людину, певною мірою долаючи абстрактно-гносеологічний підхід, трактування науки як історії ідей. Автор прагне відобразити еволюційні та революційні моменти розвитку науки на основі синтезу логіко - методологічного, історико-наукового й соціологічного підходів до пізнання.

Варто зазначити, однак, що концепція Т. Куна, розкриваючи якісний характер наукових революцій, не визначає поняття наукового прогресу. Мету науки мислитель убачає не в пізнанні світу, а у вирішенні складних завдань. Таким чином, критерій наукового прогресу залишається невизначеним: адже, щоб віра в науковий прогрес (згадана Т. Куном як складова його поглядів) стала знанням про науковий прогрес, передусім слід визнати, що наука пізнає світ. Т. Кун не вирішує питання рушійних сил розвитку науки, не аналізує регулятивну й евристичну роль філософсько- світоглядних передумов в еволюції і революції науки.

Однак, внесок Т. Куна в характеристику наукової революції є незаперечним. Наслідком революційних змін у науці стає формування принципово нової наукової картини світу. Глобальні наукові революції змінюють сам тип наукової раціональності, що зумовлює звернення до розгляду означеного поняття.

3.