Тулмін Ст. Людське розуміння / Ст. Тулмін. - М. : Прогрес, 1984. - 327 с.

Екологічні вимоги середовища визначають локальні вимоги до еволюційного «успіху»: термін «вимоги» зосереджує увагу на тих факторах, які впливають на здатність кожного нового варіанта дати потомство в наступних поколіннях.

Дарвінівський спосіб пояснення, якщо його розглядати як внесок в історіографію природи, мав деякі чудові риси. Він пояснював і сталість, і мінливість у розвитку видів у тих самих термінах уже відомого нам «тиску», або «вимог», того способу життя, який ведуть у природі живі популяції. Він показав, як в одних ситуаціях ці «вимоги» сприяють збереженню існуючих видів, а в інших - створенню нових. Він указував на те, які умови потрібно дотримувати в тому випадку, якби переважні екологічні вимоги й тиск повинні були привести до постійної мінливості.

І щодо цього він забезпечив теорії такий каркас, який зв’язав три групи до цього не зв’язаних понять в одне послідовне пояснення, а саме: (а) довгострокові історичні моделі органічних змін, (б) короткостроковий тиск, який виявляє на популяцію безпосереднє навколишнє середовище, і (в) стійкі умови середньої тривалості, які забезпечують необхідні «важелі», якщо цей безпосередній тиск повинний привести до довгострокових наслідків. Для тих цілей, які стоять перед нами в цей час, ці історіографічні риси методу Дарвіна більш важливі, ніж яке-небудь специфічно біологічне детальне дослідження, наприклад мутацій або природного відбору. Для того щоб побачити, як можна поширити популяційні категорії на інші історичні процеси, наприклад на процеси концептуальних змін, ми не повинні входити в обговорення генетики або хижаків, або водопоїв.

А тепер переформулюємо розглянуті вище чотири основні положення в термінах, застосовних до концептуального розвитку:

(1) У будь-якій специфічній культурі й епосі інтелектуальні ініціативи людей не утворюють неупорядкованого континуума. Напроти, вони розпадаються на більш-менш розділені, добре усталені «дисципліни», кожна з яких характеризується своєю власною сукупністю понять, методів і фундаментальних цілей. Інтелектуальний зміст такої дисципліни, якщо його обдивлятися за досить тривалий період часу, може змінюватися дуже радикально; те ж саме, хоча й набагато повільніше, може відбутися з її інтелектуальними методами й цілями. Однак, незважаючи на те, що кожна дисципліна може різко змінюватися, звичайно вона виявляє явну наступність, особливо у факторах відбору, які управляють змінами її змісту. Відповідно до цього еволюційне пояснення концептуального розвитку повинне пояснити дві різні риси: з одного боку, послідовність і безперервність, завдяки яким ми ідентифікуємо окремі дисципліни, а з іншого - глибокі тривалі зміни, завдяки яким вони трансформуються або переміняються іншими.

(2) І наступність, і зміни включають той самий двосторонній процес. У кожній живій дисципліні інтелектуальні нововведення завжди поповнюють загальноприйняту сукупність ідей і методик, уже готову для обговорення, але тільки деякі із цих нововведень завоюють міцне місце у відповідній дисципліні й переходять до наступного покоління працівників. Таким чином, безперервне виникнення інтелектуальних нововведень урівноважується безперервним процесом критичного відбору. Деякі концептуальні варіанти відбирають і включають, інші - видаляють або ігнорують; однак у відповідних умовах той самий процес може пояснювати або постійну стійкість певної дисципліни, або її швидку трансформацію в щось нове й інше.

(3) Цей двосторонній процес може робити помітні концептуальні зміни тільки при наявності деяких додаткових умов. Ми допускаємо, що в кожний даний період часу існує достатня кількість людей, що володіють природною винахідливістю й допитливістю, щоб підтримувати потік інтелектуальних новотворів, або «варіантів». У такому випадку слід задатися питанням - при яких умовах подібні нововведення можуть довести свої «переваги» і, таким чином, зайняти своє місце у відповідній сукупності ідей? Повторюю, повинні існувати підходящі «форуми конкуренції», у яких інтелектуальні нововведення можуть вижити протягом досить тривалого часу, щоб виявити свої переваги й недоліки; але саме в цей час їх досить суворо критикують і видаляють, щоб зберегти послідовний характер дисципліни. Таким чином, даний Карлом Поппером стислий опис наукового методу як діалектичної послідовності «гіпотез» і «спростувань» відразу ж можна знову інтерпретувати в еволюційних термінах: він встановлює, у якій екологічній ситуації тільки мінливість і відбір можуть привести до ефективних наукових змін.

(4) Нарешті, еволюційний аналіз інтелектуального розвитку знову торкається набору взаємозалежних понять, яким визначається «інтелектуальна екологія» будь-який приватної історичної й культурної ситуації. У будь-якій проблемній ситуації дисциплінарний відбір «визнає» ті з «конкуруючих» нововведень, які найкраще відповідають «вимогам» місцевого «інтелектуального середовища». Ці «вимоги» охоплюють як ті проблеми, які кожен концептуальний варіант безпосередньо призначений вирішувати, так і інші зміцнілі поняття, з якими він повинен співіснувати.

Повторюю, такі терміни, як «конкуренція» і «гідність», «вимоги» і «успіх», виражають таке співвідношення уявлень, яке можна правильно зрозуміти тільки в тому випадку, якщо розглядати їх як численні аспекти цілісного історичного процесу концептуальної мінливості й дисциплінарного відбору. Відповідно до цього й у випадку зоології, й у випадку інтелекту історичну наступність та зміни можна розглядати як альтернативні результати мінливості й збереження в процесі відбору, у яких відбивається, наскільки успішно різні варіанти відповідають пропонованим їм вимогам.

Якщо інтелектуальні дисципліни містять популяції понять, що історично розвиваються, подібно тому як органічні види містять популяції організмів, то в такому випадку ми можемо розглянути, як взаємодія факторів новотвору й відбору підтримує характерну для них єдність і наступність. Точно так само як органічні популяції утворюють певні види, а не безструктурну сукупність окремих організмів саме тому, що придатні для них «екологічні ніші» у достатній мері імпонують популяції своєю єдністю й цілісністю, незважаючи на постійну різноманітність особин, так і в цьому випадку рівновага між інтелектуальним нововведенням і критичним відбором підрозділяє всю сукупність понять на добре розрізнені «набори», характерні для окремих дисциплін, незважаючи на постійну появу інтелектуальних нововведень у кожному окремому наборі.

Однак популяційний підхід позбавляє нас права давати постійні визначення дисциплінам, що утворюються в результаті, що розділяють різні області дослідження стаціонарними границями, у термінах гіпотетично незмінних «істотних ознак», будь то методи або проблеми, теорії або поняття, методики або предмети дослідження. «Фізика» або «біохімія» на кожній стадії свого розвитку не складаються - абсолютно й вічно - з тих самих властивостей; наукові дисципліни, як і органічні види, еволюціонують «історичні сутності», а не «вічні істоти». В інтелектуальній історії, як і в історії природи, прадавній філософський ідеал «незмінних сутностей», які, по суті, залишаються ідентичними на всіьому протязі, міняючих один одного «випадкових» історичних змін, нині може бути замінений більш життєвою та менш таємничою виставою, а саме поняттям «історичні сутності», яке хоча і не має абсолютно незмінні властивості, проте в достатньому ступені зберігає свою єдність і наступність, щоб його можна було розрізняти й розуміти при переході від однієї епохи до іншої.

Ми викладемо своє пояснення концептуальної еволюції у двох аспектах. Усяка добре структурована раціональна ініціатива, якщо її розглядати як людську діяльність, що історично розвивається, має два плани. Ми можемо вважати її дисципліною, що охоплює загальне коло традиційних процедур і методик для розв’язку теоретичних або практичних проблем; або ж ми можемо розглядати її як професію, що охоплює організовану систему інститутів, ролей і людей, чия справа полягає в тому, щоб застосовувати або поліпшувати ці процедури й методики. Ці дві особи являють собою альтернативні аспекти тих самих історичних змін, як вони видні з різних точок зору. Якщо ми будемо розглядати раціональні ініціативи в дисциплінарних термінах, їх розвиток у часі складе предмет історії ідей. У такому випадку завдання історика полягає в тому, щоб досліджувати, наприклад, як поняття природничих наук роблять свій життєвий шлях, як через недостатню базу дослідного дослідження природи вони спочатку були зовсім спекулятивними, потім поступово придбали таку базу й стали, таким чином, добре обґрунтованими, а зрештою втратили весь свій інтелектуальний авторитет і були віднесені до категорії простих наближень і навіть забобонів.

Альтернативно, якщо ми розглянемо ту ж саму ініціативу в термінах професії, її розвиток у часі стане предметом історії наукових організацій, інститутів і процедур. У такому випадку завдання історика буде полягати в тому, щоб продемонструвати, як змінювалася діяльність окремих учених і наукових груп, як деякі професійні групи або методичні процедури, які спочатку не мали стійкості або авторитету, згодом придбали авторитет і вкоренилися серед членів даної професії, але тільки для того, щоб на більш пізніх стадіях бути відсунутими на другі ролі й навіть втратити всяку довіру.

Доти поки інтелектуальний зміст науки, наприклад, конструювався у вигляді «логічної системи», історію наукових ідей ще можна було відокремлювати від історії наукових інститутів і діяльності, а їх підсумки - описувати незалежно друг від друга. Тому що в такому випадку, очевидно, не існує загального елемента, що пов’язує послідовність концептуальних або пропозиціональних «систем», які утворюють «внутрішню» субстанцію наукової дисципліни, і соціальних, економічних і політичних структур, які забезпечують ним «зовнішній» професійний каркас. Успіх нових ідей у більшості випадків, можливо, бував приводом для створення нових інститутів, тоді як наукові організації служили людським вираженням наукових ідей.

Розвиток наукових понять, таким чином, привів до виникнення незалежного самокерованого процесу, якому в більшості випадків могли сприяти або заважати інституціональні й соціополітичні фактори. Але як тільки ми починаємо розглядати розвиток дисциплін і професій як альтернативних аспектів того самого популяційного процесу, ця автономія повинна бути піддана сумніву, а дві паралельні історії цієї ініціативи вже не можуть бути зовсім незалежними одна від одної. Наприклад, продемонструвавши, що яке-небудь нове поняття зайняло міцне місце в науковій дисципліні, ми повинні звернути увагу на ті процедури відбору, які застосовувалися при оцінці інтелектуальних гідностей кожного нового поняття, а самі ці процедури повинні бути пов’язані з діяльністю людей, які тепер утворюють авторитетну «референтну групу» тієї професії, про яку йде мова. Ми виявимо, що дисциплінарна або інтелектуальна історія цієї ініціативи значною мірою взаємодіє з її професійною або соціологічною історією, і ми можемо відокремити «внутрішній» життєпис ідей від «зовнішніх» біографій людей, яким належать ці ідеї, тільки за рахунок великих спрощень.

Підходячи до наших проблем із цієї популяціоністської точки зору, ми можемо виділити шість основних груп питань:

(1) Чому визначаються межі інтелектуальної дисципліни й чому взагалі існують різні дисципліни?

(2) Яка природа концептуальної мінливості і яким образом загальноприйнята сукупність концептуальних варіантів забезпечує матеріал для дисциплінарних змін?

(3) Яким процесам і процедурам інтелектуального відбору відповідає така сукупність?

(4) За якими каналами передачі й збереження відібрані варіанти включаються в яку-небудь дисципліну для того, щоб модифікувати її устояний зміст?

(5) Яким чином відмінності в ступені ізоляції й конкуренції впливають на вплив інтелектуального відбору, а отже, і на єдність, характер і розвиток самих інтелектуальних дисциплін?

(6) У яких умовах середовища діють інтелектуальні дисципліни, як стійкі вимоги цього середовища впливають на ті процеси й процедури, за якими судять про концептуальні варіанти?

У будь-якому випадку наше завдання буде полягати в тому, щоб зрозуміти, якою подобою людська діяльність, властива який-небудь раціональній ініціативі, визначає «інтелектуальні ніші», у яких виникають проблеми як дисциплінарного, так і професійного характеру, а також у тому, щоб продемонструвати, як обоє ці види проблем можуть співвідноситися з «екологічними вимогами» відповідних «ніш».

Контрольні запитання до тексту

1. Які вимоги необхідні для еволюційного успіху?

2. Які чотири головні положення концептуального успіху виділяє С. Тулмін?

3. Як можна застосовувати популяційний підхвд до інтелектуальних дисциплін?

4. Як людська діяльність може бути проаналізована та структурована за допомогою традиційних дисциплін та методик?

5. Як відбувається розвиток та становлення наукових понять?