Предмет філософії техніки та проблема сутності техніки

Отже, філософія техніки - галузь філософського знання, предметом дослідження якої є феномен самої техніки і її вплив на процеси життєдіяльності індивіда та суспільства загалом. Предмет філософії техніки є багатовимірним і можна перелічити такі ракурси (контексти) його дослідження: історико-цивілізаційний, культурологічний,

методологічний, антропологічний, морально-естетичний, аксіологічний.

Комплексне вивчення техніки в системі культури - завдання та прерогатива саме філософії техніки, яка має за мету всебічне дослідження техніки, що, у свою чергу, передбачає:

а) з’ясування сутності феномена техніки;

б) вивчення логіки становлення та історичного розвитку основних видів техніки та виявлення подальшої історичної перспективи технічного прогресу;

в) дослідження впливу техніки на суспільство в минулому і в умовах сьогодення.

Ми не зробимо помилки, якщо визнаємо: від того, як тлумачити сутність техніки, залежить і підхід до історії техніки, і оцінка подальшої перспективи її розвитку та впливу на соціум та людину. Треба враховувати, що поряд із класичними інструменталістським та «антропологічним» підходами до визначення техніки, що історично протистоять один одному (але вже намічається тенденція не протиставляти ці два підходи, а шукати їхню взаємодоповнюваність: «У вдосконаленні знаряддєвого виражається спрямованість і характер вдосконалення сутнісних сил людини, спосіб їх уречевлювання, конституювання людських суб'єктних якостей. Розвиток техніки як засобу діяльності відображає етапи становлення людини як суб'єкта діяльності», - пише А.Б. Глозман) та «субстанціалістським» поясненням її сутності було запропоновано низку й інших - авторських - тлумачень, які ми теж маємо раціонально-критично засвоїти.

Іспанський мислитель Хосе Ортега-і-Гассет (1883-1955) дотримується, у цілому, антропологічного підходу. У своїх «Роздумах про техніку» (1935) він дав «узагальнену картину еволюції техніки, розділяючи її історію на три головні періоди: 1) техніка, пов'язана з окремими випадками; 2) техніка ремісника; 3) техніка, створювана техніками та інженерами. Різниця між цими трьома видами техніки полягає в способі, що його відкриває та обирає людина для реалізації створеного нею самою проекту того, ким би вона хотіла стати, ким «зробити себе»» [64]. Ортега-і-Ґассет вказував, що людській природі від початку властива потреба створювати те, що є надлишковим, зайвим. Техніка, на його думку, і є виробництво надлишкового, а людина є технічним творцем цього надлишку. У цьому, власне, і полягає проблема, що стала стрижневою для філософії техніки межі ХХ-ХХІ століть: людина і техніка єдині у своїх витоках, і ключовий момент в їх взаєминах - забезпечення людиноспіврозмірності технічного надлишку, утримання техніки і технології в межах людського світу, їхня обов'язкова і безперервна гуманізація [86].

Один з «філософських зубрів» ХХ ст., класик німецького екзистенціалізму Мартін Гайдеґґер (1889-1976) не ігнорує той факт, що техніка є предметно-речовою структурою, інструментом, який виконує функції засобу. Поза врахуванням цих субстанціальних характеристик техніки будь-яке «сутнісне» її визначення було б не просто неповним, а недолугим. Тому Гайдеґґер не відкидає їх, а, навпаки, розглядає як умову розкриття справжньої сутності техніки: «Крок за кроком запитуючи, що таке, власне, техніка як засіб, ми прийдемо до розкриття потаємного» [85], - пише він у відомій статті «Питання про техніку» (1929). Він виступає лише проти розуміння техніки як нейтрального засобу, тобто утверджує думку про небезпеку, яка підстерігає людину в разі недооцінки нею істинної сутності техніки. За Г айдеґґером, не техніка є слухняним знаряддям в руках людини, а, навпаки, сама людина підвладна техніці, «належить» їй, «затребувана» нею.

М. Гайдеґґер вважав, що сучасна техніка поставила собі на службу природу і людину, перетворила їх на «постав», зробила людину одним із видів сировини, що підлягає обробці. Природа руйнується, а людина

деградує, оскільки вони стають простими функціональними елементами і матеріалом бездушної машини (людина «поставляється виробництву»). «У цьому - джерело тієї загрози, яку несе з собою техніка. Вона формує суто технічний спосіб конструювання світу, якому притаманні такі особливості, як

- уніфікація і функціоналізація буття і людини,

- підпорядкування всього розрахунку, який планується і проектується,

- вкрай утилітарний підхід до світу і заміщення природних речей ерзацами,

- технізація природознавства та всієї науки та ін. [78].

Даний спосіб ставлення людини до світу, на думку Гайдеґґера, веде до панування утилітарно-видобувного виробництва і праці, до перетворення буття в суще, творчості - у видобувне виробництво. Своєрідна критика інструменталістського підходу дана Л. Мамфордом у роботі «Техніка і природа людини».

Один з найвідоміших представників філософії техніки, засновник і керівник першого у Німеччині Інституту біофізики Фрідріх Дессауер (1881-1963) сповідував ідеї кантіанства та неотомізму, у дусі яких і тлумачить питання щодо походження і сутності техніки. Ось він як раз заперечує звичне «інструменталістське» розуміння техніки, підкреслюючи зв’язок філософської її інтерпретації з пізнанням/розумінням світу, буття, екзистенції. За Дессауером, сутність техніки, яка, на його думку, є трансцендентною, можна осмислити лише шляхом осягнення процесу винахідництва. І тут ми мали б перейти до гносеологічних проблем філософії техніки, які у її структурі складають значний та значущий розділ, але цьому має передувати знайомство зі структурою філософії техніки як такої філософської дисципліни, котра вже набула певної автономії і претендує на гідне місце у системі світоглядного знання.

В. М. Розін вважає, що «осмислення сутності техніки - це відповідь на такі фундаментальні питання, як: в чому природа техніки? як техніка відноситься до інших сфер людської діяльності - науки, мистецтва, інженерії, проектування, практичної діяльності? коли техніка виникає і які етапи проходить в своєму розвитку? чи дійсно техніка загрожує нашій цивілізації, як це стверджують багато філософів, який вплив техніки на людину і природу, нарешті, які перспективи розвитку і зміни техніки» [цит. за 46].

2.3.