Раціоналістичний метод і картезіанська концепція науки
Рене Декарт (Картезій) (1596-1650) французький філософ, фізик, фізіолог, математик, основоположник аналітичної геометрії. У математиці Декарт запровадив Декартову систему координат, дав поняття змінної величини і функції, ввів багато алгебраїчних позначень.
У фізиці він сформулював закон збереження кількості руху, запровадив поняття імпульсу сили. Декарт - автор методу радикального сумніву в філософії, механіцизму у фізиці, предтеча рефлексології.Згідно Декарта «Уся філософія нагадує дерево, коренем якого є метафізика, стовбуром - фізика, а гілками решта наук, які можуть бути зведені до трьох основних: медицини, механіки та етики».
Мірою надійності для Декарта є ясність і чіткість:
Метод сумніву
4 правила методу сумніву:
1. Інтелектуальна інтуїція (безсумнівне): «Ціле є більшим за
частину»
2. Аналіз: «кожну складну річ потрібно ділити»
3. Необхідність дотримуватись певного порядку мислення:
«від простішого до складнішого» = раціональна дедукція
4. «Енумерація» - повнота знання, повний перелік усіх гіпотез
Єдине знання яке є ясним і чітким - це математика. Наука потребує методу, який виявляє прості складники думки. Це завдання може виконати лише аналітичний метод, який застосовується в арифметиці. Декарт використав його спочатку в геометрії і збудував аналітичну геометрію, він думав, що всі науки повинні ним скористатися і стати подібними у своїй точності до математики. Декарт розглядав усю природу як простір і рух, а тому геометрично і механічно. Він працював над створенням універсальної науки: раціональної, аналітичної, математичної.
Дуалізм душі і тіла
Три типи уявлень:
1. Вроджені (наприклад: Бог, Я, Субстанція) - загальні ідеї (Августиніанство: онтологічне доведення)).
2. Набуті (наприклад: Сонце).
3. Сконструйовані нами (наприклад: Дракон, Химера і т.д.).
Істина і помилка:
1. Пасивні переживання: (Уявлення, напр.
«Коза, Химера...») - є не істинними і не хибними.2. Активні переживання: (Судження стверджувальні та
заперечувальні) є істинними або хибними.
Причиною помилок є не розум, а воля. Ідеї це - функція розуму, а судження це - вольовий акт. Висновок: помилкові судження є наслідком необмеженості волі.
Два напрямки картезіанства:
1: Матеріалістичний (П’єр Кабаніс, Х.Гюйгенс, ДеРуа(Леруа), Фонтенель)
2: Ідеалістичний - оказіоналізм
Оказіоналізм (лат: occasion - випадок, привід) - представники: Арнольд Гейлінкс(1625-1669) і Ніколя Мальбранш(1638-1715)
«Вольові спонуки не можуть перейти у зовнішню дію, а дії матеріальних речей не можуть увійти до моєї свідомості. А тому зв’язки між душею і тілом є чудо. А тією інстанцією, що поєднує душу і тіло, є Бог». Душа і тіло - тільки приводи (occasio), а не причина одного щодо іншого. Насправді причиною існування руху як душі так і тіла є Бог. «Бог є загальною причиною «тисяч і тисяч наслідків», які мають місце у світі. Так звані природні причини, завдяки яким передається рух і відбувається взаємодія явищ природи, є лише оказіональними причинами, тобто суто випадковими і зовнішніми проявами істинної причини». (Мальбранш).
Висновок: Картезіанство - це явище, що поєднує як прихильників так і критиків Декарта. Межа між прихильниками і противниками є хиткою, бо перші модифікували Декарта, а другі використовували його ідеї. Тому є підстава виводити з нього не лише оказіоналізм Гейлінкса і Мальбранша, але й монізм Спінози, монадологію Лейбніца, сенсуалізм Дж.Локка, імматеріалізм Берклі, а Ламетрі сам називав себе картезіанцем і, навіть, критицизм Канта. За словами англійського вченого Т.Гекслі погляди Декарта живі і сьогодні, бо наука залишається механістичною, а філософія - ідеалістичною, як у Декарта.
4.