Система середньовічної освіти та організація науки в університетах.

Періодизація середньовічної філософії: апологетика і патристика. «Вірую бо абсурдно» (К. Тертуліан). Основне гносеологічне питання. Апофатизм і гностицизм. Критерій істини - несуперечність корпусу священних текстів.

Система середньовічної освіти. Існувало три види шкіл:

1. Монастирські школи, де зберігались книги і виготовлялись їх копії.

2. Кафедральні школи, де отримували початкову освіту.

3. Придворні школи, де навчали світським манерам, музиці та мистецтвам.

Триріум і квадріум. Схоластика. Людина як повелитель природи, що використовує її для себе. Роджер Бекон: орієнтація на досвід. Математика це ворота і ключ для природознавства і алфавіт для філософії. Астрологія і алхімія. Заперечення об’єктивних законів природи.

Розвиток логічних норм наукового мислення і організація науки в середньовічних університетах. Перші університети виникли в містах: Неаполь, Монпельє, Саламанка, Падуя, Тулуза, Толедо, Палермо, Болонья - 1158 р., Кембрідж - 1168 р., Париж - 1200 р., Оксфорд - 1209 р. Структура університетів (учень - підмайстер - майстер = цех; школяр, бакалавр, магістр (доктор) = університет. Чотири факультети: артистичний (філософський) - 6 років, медичний - 20 років, юридичний - 25 років, теологічний - 15-16 років. В університетах було чотири факультети:

1. Філософський (артистичний), де вивчались сім «божественних мистецтв» (від лат. Art - мистецтво).

2. Медичний.

3. Юридичний.

4. Теологічний.

Заняття включали дві частини: лекції і семінари (диспути).

Лекції були двох типів:

1. Ординаторні, на яких не можна було задавати питання. Вони відбувались в першій половині дня.

2. Екстраординарні, із запитаннями. Вони відбувались в другій половині дня.

Диспути також ділились на два типи:

1. Відкриті, куди могли приходити всі бажаючі.

2. Закриті - лише для постійних учнів.

Схоласти займались побудовою схол - коментарів до священних текстів.

1. Висхідні - від світу до слова Божого.

2. Нисхідні - від слова Божого до світу.

Схоластичні проблеми: доведення буття Бога, двоїста істина, універсалії. Реалізм, номіналізм, концептуалізм. Августиніанство і Томізм. Томізм і Аверроїзм.

Найбільшими університетами були Паризький та Оксфордський.

В Паризькому наголос робився на діалектику Арістотеля, а в Оксфорді - на емпіричному змісті арістотелізму (особливо на математику та астрономію). В цей час в університетах Толедо і Палермо, а згодом і в Оксфорді йде робота з перекладу праць Арістотеля і арабських середньовічних вчених. Найбільш значна роль у розвитку та розповсюдженні природничого знання належить магістру, а згодом канцлеру Оксфордського університету Роберту Гроссетесту (1175-1253), який склав коментарі до «Фізики» і «Другої аналітики» Арістотеля та написав власний трактат «Про світло, або начало форм».

В XIV ст.. вивчення природи в Оксфорді і Парижі найближче підійшло до методів нової науки, «відчувався дух теоретичної фізики». Томас Бравардін (1295-1349) та його послідовники: Річард Кілінгтон, Річард Суісет, Джон Дамблтон названі «калькуляторами», бо робили наголос на алгебраїчних методах тлумачення фізики руху, а не на геометричних як це робили в Паризькому університеті: Ніколя Орем, Жан Бурідан, Альберт Саксонський та Марсілій Інгенський.

Учень великого Гроссетеста, член ордена Францисканців, викладач Оксфорда, а згодом і в Паризькому університеті, автор «Великого твору» - Роджер Бекон розрізняв два способи пізнання: за допомогою доказів і через досвід. Він наголошував на другому та піддавав критиці перший. Він говорив, що «...людина не боялась би вогню, скільки б їй про нього не казали, поки сама не обпеклась» і, далі: «без досвіду нічого не можна пізнати повністю»; «досвідна наука є справжнім критерієм пізнання тих чи інших явищ», «.вона вчить розбиратись в усіх нісенітницях магії не для того, щоб підтверджувати їх, а щоб їх уникати». Р.Бекон говорить про три великі переваги досвідної науки над іншими: 1) вона досліджує висновки всіх наук на досвіді, а власному досвіду неможливо суперечити; 2) досвідна наука може доставляти істини в область інших наук, тобто істини, до яких самі ці науки не можуть дійти; 3) вона пізнає тайни природи окрім інших наук ще й власними силами (посилаючись на «Альмагест» Птолемея, Р.Бекон говорить, що в астрономії є більш правильний шлях, аніж загально розповсюджений (астрологія) - це шлях досвідний).

Значення середньовічної науки для подальшого розвитку західноєвропейського наукового мислення: амбівалентність.

Амбівалентність культури Середньовіччя полягає в суперечливості та неоднорідності. З одного боку Середньовіччя продовжує традиції Античності (споглядальність, орієнтація на загальне, схильність до абстрактного теоретизування, принципова відмова від досвідного пізнання, примат надособистісного над особистісним), а з іншого - Середньовіччя готовить перехід до культури іншого типу - культури Відродження. Також невірно вважати Середні віки цвинтаром науки. Оскільки, все ж таки розвивались такі специфічні галузі знань: астрологія, алхімія, ятрохімія, натуральна магія, які підготували можливість науки в майбутньому. Середньовічна наука з одного боку зберігає теоретичність античності, а з іншого - в ній з’являються передумови експериментального природознавства, що стало основою для класичної раціональності.

3.