СИСТЕМИ ЯК МОДЕЛІ НАУКОВИХ ТЕОРІЙ

При розгляді наукових теорій як систем не обійтися без їх мо­делювання. Виправданість наголошення на такій, начебто триві­альній думці підтверджує те, що, використовуючи теорії, науков­ці майже ніколи не посилаються на концептуальний апарат опису систем.

Аналогією необхідності запровадженого нами розумового роз­тину систем, які моделюють теорії, може слугувати біологічний аналіз складної будови людського тіла. Знання пересічної люди­ни в цій царині є вельми поверховими. Звісно, що потреба у пов­нішому знанні виникає в лікарів, завданням яких є лікування лю­дини, щоб вона назавжди або бодай тимчасово позбулася хво­роб. Системи (краще було б назвати їх «підсистемами», зарезер­вувавши термін «система» за всім багатоклітинним організмом), наприклад імунна і респіраторна, які виокремлюються в сучас­ній медицині, на популярному рівні описані в англомовній се­рії «Your Body. How It Works»¹⁹. Відсутність будь-якої з них уне­можливлює існування людського організму взагалі, а неправильне функціонування є причиною характерних для цієї системи захво­рювань. Системи живої істоти не функціонують незалежно одна від одної, а тісно взаємопов’язані. Проте причини більшості хво­роб спочатку виникають і діагностуються в якійсь одній системі. Під час сучасної ковідної пандемії головну увагу лікарі надають саме двом згаданим системам та методам приведення їх до нор­мального стану.

Не буде перебільшенням стверджувати, що без наявності й на­лежного рівня розвитку аналогічних підсистем не може функці­онувати практична наукова теорія. В метафоричному сенсі, коли теорія стикається із труднощами її застосування, ефективне по­долання відповідної хвороби потребує ґрунтовного знання анатомії теорії, її структури на різних рівнях організації компонентів, їх функцій та зв’язків.

Якщо не зводити філософсько-науковий, тобто в межах філо­софії науки, аналіз наукових теорій до перекладання їхнього зміс­ту філософськими мовами або до спрощеного їх викладу задля популяризації науки і вважати наукою філософію науки⁸⁰, то за прикладом конкретних наук та їх теорій при дослідженні останніх необхідно використовувати вже розроблені моделі та/або рекон­струкції. Автори не відкривають Америки, коли стверджують, що майже універсальним загальним реконструюванням наукових тео­рій є моделювання їх як систем^[1]. Але якщо перейти до конкре­тизації систем, то з’ясовується, що наявні системні реконструкції теорій розрізняються передусім за виокремлюваними в них еле­ментами та їхніми відношеннями.

Перерахуємо найпоширеніші системні реконструкції науко­вих теорій. Зокрема, маємо концептуальну, стандартну, структу­ралістську, семантичну, інструменталістську та проблемну/ероте- тичну реконструкції. Підкреслимо, що всім цим реконструкціям притаманне вищезгадане «тунельне» бачення, коли все, що вони стверджують про наукові теорії, їх взаємозв’язки та зміни, вони намагаються висловити в термінах виокремлюваних складників та їхніх зв’язків.

Згідно з концептуальною реконструкцією⁸¹ теорію розглядають як систему понять та відношень між ними.

Стандартна реконструкція (received view/standard conception/ propositional or sentential view) існує у багатьох варіантах⁸². Після її формулювання в 1930-х роках представниками Віденського гурт­ка вона зазнала багатьох змін через активну критику опонентів. Ця реконструкція моделює теорію як систему дедуктивно упоряд­кованих тверджень, що їх з допомогою інтерпретації (правил ко­респонденції) зіставляють із твердженнями про результати емпі­ричних досліджень реалій з предметної галузі теорії^[2]. Наразі стан-

дартна реконструкція вже не перебуває в центрі розмірковувань над науковими теоріями філософів науки. Її місце зайняли де­кілька конкуруючих реконструкцій.

Відповідно до структуралістської реконструкції⁸³ теорію роз­глядають як систему взаємопов’язаних множин моделей різного типу (включно з потенційними, частковими потенційними і по­вними моделями або законами) та множин застосувань (апліка­цій) теорії до опису й пояснення експериментальних дій з реалі­ями з її предметної галузі. Між цими множинами існують певні відношення, прикладом яких є редукція потенційних моделей до часткових потенційних моделей.

Згідно з семантичною реконструкцією⁸⁴ наукова теорія як сис­тема аналізується в нерозривному зв’язку з її мовним представ­ленням, але не редукується до нього. Головними її складниками є моделі досліджуваних явищ у формі конфігураційних просторів їх станів⁸⁵.

Інструменталістська реконструкція тлумачить теорію як су­купність виконуваних у ній операцій. Її лаконічним формулю­ванням є відомий вислів одного з її фундаторів американського фізика-експериментатора і філософа Персі Бриджмена⁸⁶: «будь- яка теорія є те, що вона насправді робить, а не те, що, як вона стверджує (промовляє), треба робити, або те, що приписує їй ав­тор, оскільки ці речі насправді є дуже різними»⁸⁷. Зрозуміло, що цей вислів є метафорою, оскільки сама теорія нічого з собою не робить і нічого не говорить, а дії з нею виконують науковці, які її застосовують.

Згідно з проблемною/еротетичною реконструкцією теорія мо­делюється як система проблем (питань), які формулюються та розв’язуються за її допомогою⁸⁸.

Ці реконструкції також розрізняються за характером мовних засобів, які використовуються при створенні, описі та аналізі ре­конструкцій. Спектр засобів є надзвичайно широким — від суто описово вербальних до формально математичних. З точки зору полісистемної реконструкції перелічені вище реконструкції над­мірно спрощують системи, за допомогою яких вони моделюють теорії, і не звертають увагу на ті складники теорії, які не покладе­ні в основу реконструкції.

Як слушно зауважив італійський філософ Джамбатіста Віко, «кожен, хто критикує чужі системи, зобов’язаний замінити їх

власного альтернативою, яка містить принципи, що забезпечують краще пояснення всієї сукупності ефектів»⁸⁹.

Щоб виконати цей «обов’язок», продовжимо міркування про системи як моделі теорій. Для цього розглянемо деякі наявні в су­часній літературі уявлення про системи та системність, зважаючи на складність, притаманну науковим теоріям, та відповідно про­понуючи моделювання їх як складних та змінюваних систем.

2.5.