СТОЯЧИ НА ПЛЕЧАХ ПОПЕРЕДНИКІВ
На підставі викладеного вище маємо зробити висновок, що однією із принципових особливостей наукової діяльності є притаманна їй тяглість, через що учасники процесу пізнання не починають свої дослідження з чистого аркуша, хоча їх попередники можуть бути навіть просто майстерними ремісниками, спостережливими селянами або зацікавленими в (у збереженні існуючої панівної верхівки?) суспільному прогресі жрецями.
Науковці завжди спираються на вже перевірені та обґрунтовані системи знання й відповідні уявлення про їхню предметну галузь. Сучасні дослідники не починають свою пізнавальну діяльність із чистого аркуша або, як казали давні римляни, аЬ ого. Така діяльність полягає або в деталізації попередніх уявлень та в уточненні знань про відповідні реалії, або в спробах розширити межі предметної галузі за рахунок включення до неї нових реалій, частина яких була прихована від попередніх досліджень недостатнім розвитком системи знань. Уявлення про ці реалії створюється цими науковцями під час їх оригінальної пізнавальної діяльності. Бачимо також, що наука й винахідництво не відділені непорушною стіною, а плавно переходять одне в одне. Таким чином, фахова підготовка майбутнього науковця має включати як опанування наявних систем знання, так і формування певних поглядів на склад їхніх предметних галузей.Зауважимо, що прогрес науки полягає не лише у відкритті того, що існує, але не було відоме попередній науці. Окремою важливою задачею наукових досліджень є формулювання в системах наукового знання так званих принципів заборони, які є узагальненням дослідних даних, як і решта теоретичних принципів, і вказують на ті явища, існування яких є неможливими з точки зору цих систем. Загалом роль обмежувальних принципів у царині своєї застосовності виконують всі підтверджені практикою наукові закони. Наприклад, закони збереження енергії, імпульсу, моменту імпульсу, електричного заряду забороняють існування процесів, які могли би їх порушити.
Роль принципу заборони відіграє й постулат про неможливість будь-яких рухів матеріальних об’єктів (включно з елементарними частинками) та сигналів зі швидкістю, більшою за швидкість світла88. Часто формулюють і такі принципи заборони, які безпосередньо та однозначно вказують на неможливість існування певних явищ. До них можна віднести, скажімо, принцип заборони Вольфганга Паулі, який5.2. Стоячи на плечах попередників
стверджує неможливість існування двох ідентичних квантово- механічних об’єктів в одному стані, тобто з однаковими квантовими числами89.
Звернімо увагу на значну різницю в сприйнятті предметних галузей в межах буденного знання та систем наукового знання. З розвитком науки відкриті та досліджувані нею реалії стають все більш і більш віддаленими від реалій, які здатна сприймати в своєму довкіллі неозброєна сучасним складним науковим інструментарієм пересічна людина. При цьому буденні уявлення про кількісні ознаки спостережуваних реалій є менш чіткими, менш точними, ніж наукові уявлення про реалії, які знаходяться за межами почуттєвого сприйняття. Але це пов’язано не тільки з труднощами вимірювання й інтерпретації отриманих результатів, а ще й з тим, що об’єкти, які нас цікавлять, є складними з точки зору їх побудови, далекими від еталонних, елементарних об’єктів найбільш точних наук — фізики та хімії.
Наприклад, стосовно будь-якого дерева можемо лише приблизно визначити його вагу та висоту, тоді як заряд чи маса електрона відомі фізикам із великою точністю90. Останні достеменно знають, що електронна маса те = 9,1093826(16) х 10-31 кг, а електричний заряд е = 1,602 176 487(40) х 10-19 Кл, тобто вони відомі до сьомого та дев’ятого знаків після коми, відповідно. Для порівняння зазначимо, що вага більшості харчових продуктів у магазинах та на ринках вимірюється з точністю 1—2 %, тобто з точністю до третього знаку після коми. Але не варто й надмірно сумувати з цього приводу.
Для побутових цілей такої точності достатньо, тим більше, що харчі в процесі зберігання можуть висохнути або, навпаки, увібрати вологу. Натомість, коли людині треба достатньо точно визначити своє положення на земній поверхні (скажімо, для виконання військових завдань), використовуються побутові прилади глобальної системи навігації та позиціонування (6Р5)91, які для досягнення належної точності залучають навіть загальну теорію відносності92! Тому не слід не тільки ототожнювати, а й беззастережно протиставляти буденне й наукове знання.Ясна річ, що буденним знанням, навіть із залученням певних примітивних відомостей шкільного штибу про неорганічний та фізичний світ навколо нас, у сучасному житті обмежуватися не можна. Наприклад, вивчення так званої загальної фізики на молодших курсах фізичних та інших природничих факультетів університетів формує у майбутніх дослідників обґрунтовані з сучас-
ної наукової точки зору уявлення про будову елементарних частинок, конденсованих середовищ, ближнього Космосу та Всесвіту. Це не виключає необхідності постійного подальшого вдосконалення раніше розроблених науковою спільнотою уявлень, що, однак, не зумовлює сумнів стосовно об’єктивного існування реалій, які описуються цими уявленнями. Разом із тим визнання існування досліджуваної реалії є лише першим кроком на довгому тернистому шляху її справжнього пізнання. Дійсно, яку би реалію сучасної науки не взяти, її експериментальне та теоретичне дослідження неминуче породжує щодо неї купу поки ще не розв’язаних цікавих та складних проблем.
Отже, необхідною передумовою ефективної пізнавальної діяльності дослідників є засвоєння ними розроблених попередниками вірогідних (узгоджених із експериментом або спостереженнями) уявлень про досліджувані реалії. В цей спосіб формується переконання в об’єктивності та істинності зазначених уявлень. Наслідком усвідомленого таким чином фрагмента єдиної наукової картини світу93 є наявність у кожній із численних сучасних наук певних беззаперечних тверджень, відмова від яких означала б відмову в цілому від відповідних наук з усіма їх досягненнями, методами та засобами дослідження94.
Жоден науковець у царині природничих наук не сумнівається в тому, що молекула води складається з атому кисню та двох атомів водню, що складні багатоклітинні біологічні істоти мають розвинену систему спеціалізованих органів, що носієм спадкової інформації є геном, що Венера знаходиться ближче до Сонця, ніж Земля, що Чумацький шлях містить сотні мільярдів зірок тощо.Незважаючи на велику увагу, яку не тільки філософи загального профілю, а й деякі філософи науки та науковці, схильні до філософствування, надають питанню про проблематичність існування матеріальних реалій, які досліджує зокрема фізика, ми підтримуємо точку зору Луїса Волперта95 про некомпетентність втручання філософів в обговорення того, що існує чи існує з погляду сучасної фізики. Немає сумніву, що з часом вчені будуть уточнювати знання про досліджувані ними реалії, для сумнівів в матеріальне існування яких немає жодних наукових підстав. Проте припущення про їхнє залежне від людини та людства існування є досить фантастичним. Інша справа, що сучасна фізика оперує не лише дихотомією актуального та можливого (потенційного) існування, а й дихотомією дійсного та віртуального існування96.
Останнє є поки що малодослідженим внеском квантової теорії у філософську проблему існування. На нашу думку, для її науково обґрунтованого розгляду потрібно було спиратися на з’ясування ролі та функцій концепції віртуальності в сучасній фізиці, зокрема в космології. Це бажано було би робити в рамках детальних уявлень про будову теорій взагалі та квантових теорій зокрема.
5.3.