Сцієнтизм.

З елементів позитивізму, емпіризму, матеріалізму, еволюціонізму витворився погляд типовий для людей тієї епохи. Найчастіше його називають «позитивізмом» у широкому та популярному розумінні цього слова, хоча від Конта в ньому було відносно менше, ніж від інших.

Найтиповішим представником сцієнтизму був Карл Пірсон (1857-1936) проф. Кафедри євгеніки в лондонському університеті, а також проф. математики, статистики, антропології, соціології, історії. Основна робота «Граматика науки» (1892 р.).

Погляд на науку

1. Чи ми маємо достовірне знання? Маємо в науці і тільки в науці.

2. В якій науці? У природничій. Математика має тільки допоміжну цінність, а гуманітарні науки тільки тоді коли уподібнюються до природознавства.

3. У чому полягає функція науки? У стверджуванні фактів. Тільки в їх описі, не у поясненні. Наука тільки ставить питання «як», а не «чому», бо на питання «чому» відповісти не здатна.

4. Якою є сфера її дії? Все що існує, належить до сфери її дії. Немає ділянки котра не була б законною темою наукових досліджень.

5. Якими засобами вона володіє для виконання свого завдання? Загальними поняттями і загальними твердженнями, тобто законами, без яких не змогла б виконати своєї описової функції. Вони є скороченими описами, видом стенографії, потрібної для економії мислення. Наукові поняття, особливо такі загальні як атом чи електрон, не є копіями дійсності, а витворами уяви фізика. Не є вони також незмінними та усталеними раз і назавжди: кожної миті їх можуть відкинути, якщо б вони перестали бути придатними для опису фактів або якщо замість них утворились би інші, відповідніші.

6. Яким є завдання науки? Ним не є лише чиста теорія, не йдеться про «науку задля науки», а про значущі практичні завдання, що стоять перед нею.

7. Яким є відношення науки до теології? Негативним. Однією з її цілей є усунення будь-яких необгрунтованих суджень, що посилаються не на знання, а на віру. Подібним є відношення до метафізики і навіть філософії взагалі. Якщо існування філософії і має сенс, то лише в межах науки, де вона була б позбавлена самостійного статусу: у класифікації наук проведеній Пірсоном, філософії немає взагалі. Якщо вона має наукове значення, то лише у вигляді історії філософії.

8. Чи наука уже досягла стану досконалості? Ні: вона потребує

упорядкування, очищення від багатьох зайвих понять, що не

відповідають її характеру й завданням. До таких понять належать навіть: причинність, матерія, сила. Досвід не дає підстав для їх формування. А фізика не знає і не потребує знати, що таке причинність, сила, чи матерія.

9. Яку дійсність описує наука? Не трансцендентну, абсолютну таємничу дійсність, а ту, що нам безпосередньо дана, нами сприймана. Ця дійсність складається не з речей у собі, а з відчуттів. Поза відчуттями немає нічого, а те, що ми називаємо речами, є тільки конструкціями із відчуттів.

10. Як визначити цінність науки? Пірсон приписував їй найбільшу із усіх людських витворів цінність: «Закон моєї думки є для мене більшою істиною і більшою необхідністю, ніж Бог для теолога». Його погляд був апофеозом науки, актом віри у її месіанство. Чим для середніх віків була християнська ідея, для відродження ідея мистецтва, для XVII ст. ідея незмінного природного закону, для XVIII ст. ідея розуму, тим для XIX ст. стала ідея науки.

11. Чи наука має релігійну місію? Так: слугувати людському духові, над яким немає нічого вищого. Вчені є справжніми священнослужителями. Людство і наука - як у Конта - були піднесені до рангу релігії. «Наука -це релігія», -- виразно сформулював Ренан.

12. Чи має наука суспільну, моральну та політичну місію? Так: повинна слугувати вільній думці. Політичним наслідком такої позиції Пірсон вважав соціалізм, котрий, проте, вів не до революції як у Маркса, а до поступової еволюції, поступового прогресу. В ім’я прогресу Пірсон проповідував нові для свого часу ідеї: євгеніки, емансипації жінок, вільного кохання, свободи працевлаштування, свободи думки.

Таким було кредо не лише більшості тогочасних учених, але й більшості інтелігенції. Більшість ця не вникала у подробиці, не переймалася критикою понять, не була переконана щодо обмеженості науки відчуттями та описами, але любила природознавство, засуджувала не дуже їх знаючи, богослів’я та метафізику, вірила у месіанство науки. Майже кожна освічена людина тих часів була сцієнтистом.

Причинами цього були винаходи. Iндустріалізація: розвиток парових машин, переробної та видобувної промисловості, все це породило переконаність у значущості матеріального розвитку. А політична економія - нова точна наука - вчила, що людьми керують незмінні закони та мотиви. І вчила, що закони ці відмінні від моральних, а мотиви не є ідеальними. «Закон попиту та пропозиції став євангелієм, локомотив - фетишем, а Манчестер - святим містом». Конт, Спенсер і Мілль були пророками цієї віри.

Погляд на світ

1. Все на світі є зрозумілим і доступним для наукового пояснення. Не є загадкою не тільки природа а й людина. Вона є, як тоді казали, плодом своїх батьків і предків, місця і часу, повітря й клімату, світла, котре бачить, і звуків, котрі чує, харчування та одягу.

2. Все на світі має одну природу, належить до одного всесвіту, підлягає спільним законам. Світ є комплексом фактів і нічим більше, як казали чисті позитивісти. Вони приймали результати науки без філософствування, і навіть схильні були вважати філософствування реакційним з точки зору науковості.

Наслідки для філософії

У мінімалістській філософії, яка запанувала в другій пол. ХІХ ст. і, яка складалась з елементів позитивізму, емпіризму, еволюціонізму, сцієнтизму, мінімалістським був передусім погляд на саму філософію, що обмежував її запити. Нормальним поглядом тих часів було, що від філософії слід очікувати менше, ніж очікувалось досі. І типовим явищем став філософ, який відійшов від філософії.

Позитивісти перестали потребувати метафізики, перестали цікавитись абсолютним буттям. Навіть більше: перестали взагалі дбати про філософію.

Можливостей для філософії було дві: стати як у Конта і Спенсера синтезом того, що досягли науки, зібранням їх результатів, або, як у Мілля, методологією наук. Для групи крайніх позитивістів філософія не мала навіть і таких завдань, оскільки аналіз своїх методів і синтез своїх результатів окремі науки можуть проводити і власними силами. А оскільки вони поділили між собою всі предмети, що підлягають дослідженню, для філософії не залишається нічого. Будь-які дослідження можуть виконуватись лише звичайним способом окремих наук, і бажання виконувати їх інакше - це зловживання. Бажання філософствувати замість науково досліджувати є теоретичною і навіть моральною помилкою. З давньої філософії може залишитись лише те, що стане окремою наукою. І філософи-позитивісти якщо й мали бажання рятувати філософію, то тільки у той спосіб, щоб переформувати її в ряд спеціальних дисциплін.

Прогресивні мислителі того періоду говорили про «філософію» чи «філософські науки», але мали на увазі окремі науки, які своєю тематикою відповідали традиційній філософії. Частина давніх галузей філософії відпала, а частина виявилась розчленованою між окремими науками. А через те, що в ті часи природничі науки демонстрували найбільше просування шляхом прогресу, природною амбіцією філософів було уподібнити «філософські науки», які виникли внаслідок такого розчленування філософії, до природничих.