Техніка як культурний феномен та об’єкт вивчення

Бурхливий процес технізації суспільного життя, проникнення технічних приладів та технологій у наше повсякдення та відчуття певної залежності від технічних приладів (спробуйте уявить хоча б день життя без смартфона!) спонукають на осягнення техніки як цілісного культурного феномена, як важливої складової цивілізованого способу життя.

Під технікою зазвичай розуміється система створених засобів і знарядь виробництва, а також прийоми та операції, вміння і мистецтво здійснення трудового процесу. Ось як на межі ХІХ-ХХ століть визначив техніку один з фундаторів філософії техніки Петро Климентович Енгельмейер (1855-1942): «Своїми пристосуваннями вона підсилила наш слух, зір, силу і спритність, вона скорочує відстань і час і взагалі збільшує продуктивність праці. Нарешті, полегшуючи задоволення потреб, вона тим самим сприяє народженню нових... Техніка підкорила нам простір і час, матерію і силу і сама є тією силою, яка нестримно жене уперед колесо прогресу» [цит. за 74].

Техніка є достатньо складним феноменом для філософування. Техніка ніколи не проявляє й не може проявити себе як окремий «чистий» об'єкт філософської рефлексії, тому що кожний технічний прилад, від найпростішого до найскладнішого, завжди - своїм матеріалом, розмірами, формою, функцією, призначенням та ін. - «повідомляє» не лише про себе, але й про своїх майстрів-винахідників та користувачів, про відповідні знання та вміння тощо. Уходячи своїм походженням у культурне підґрунтя суспільного життя, кожен прилад так чи інакше вписується в історію: у побут чи у виробництво, часто - у політику, що призводить до визнання техніки чи не головнішим аргументом у виборі пріоритетів соціальних систем, бо техніка - це спосіб життя, це ступінь свободи особистості та суспільства.

Витоки поняття «техніка» знаходимо в античній культурі, - давньогрецьке «techne» означало «мистецтво», «майстерність», «уміння» і розумілося у вельми широких межах: від звичайного ремества до майстерності у галузі високого мистецтва. Словом «techne» іменували і землеробство, й мисливство, й мореплавство, і лікування, і ткацтво, і збройну справу, й акторську гру тощо. Те, як техніка розумілася давньогрецькими філософами, буде розглянуто трохі пізніше; зараз важливо уяснити, що разом із ускладненням та урізноманітненням, тобто розвитком техніки змінювався зміст цього поняття. У XVII ст. «technica ars» («мистецтво вмілого виробництва») проникає у французьку мову як «technique», а згодом переходить і у німецьку як «technic». Поняття набуває подальшої спеціалізації, означаючи сукупність усіх тих засобів, процедур та дій, що разом складають будь-яке «вправне, мистецьке виробництво», але передусім відноситься до виробництва знарядь праці та машин. Тобто класично під «технікою» розумілася «машинерія», механічні пристрої, праця котрих реально у змозі заміняти дію природних стихій (вітра, води) та людську або тваринну працю - прикладання фізичної сили: не випадково міцність двигунів і по сей час вимірюється у кінських силах.

Сучасне сприйняття терміну «техніка» багато у чому пов’язано із його класичним розумінням, однак науково-технічний прогрес серйозно доповнив та розширив предметне поле для використання цього поняття: сьогодні вплив техніки розповсюджується на органічну й неорганічну природу: будівельна техніка, електротехніка, теплотехніка, фізико- хімічна техніка, енергетична техніка тощо - у неорганічній матерії, в органічній - техніка сільського господарства, а також біотехнології, завдяки чому техніка охоплює і майже всю біосферу.

У той же час існують «техніки» мислення, дискутування, навчання, запам'ятання (мнемотехніки), техніки живопису, гри на музичних інструментах, спортивні техніки (їх має кожен вид спорту, від боксу й боротьби до керлінгу й шахів), рівно як і техніки організації та управління - керування виробництвом, колективом, державою, армією тощо.

Тому «техніка» у сучасному її розумінні означає різні, на перший погляд, реалії:

- ту сукупність умінь та навичок, що є професійними особливостями тієї чи іншої діяльності, та досконале володіння навичками; фахова майстерність людини, яка є професіоналом у цій діяльності, незалежно від її спрямованості;

- ту галузь людської діяльності (включаючи усі засоби та процедури), яка спрямована на змінювання природи та панування над нею у відповідності до людських потреб;

- галузь знань, яка відіграє роль ланки, що пов’язує емпірію та теоретичне знання, - так зване технічне знання, яке нині розвинулося у систему технічних наук, або техн(ік)ознавство.

Підсумуємо. Цілком виваженим та евристичним є підхід, який у понятті «техніка» виділяє три головних аспекти.

1. «Техніку можна розглядати як специфічну діяльність із виробництва технічних засобів, артефактів» [83]. Артефакт - це, за визначенням, щось штучно виготовлене, рукотворне, або хоча б мінімальною мірою містить момент творчості інтелекту. Це якийсь відтворений конструкт, який організує простір людського буття й обумовлює соціальне наслідування. Техніка, у розумінні діяльності, є дуже різноманітною. Безсумнівним фактом що спостерігається, є те, що вона може носити як суто практичний характер (праця на промисловому виробництві та будівництві, «техніка землеробства», «техніка будівництва», «техніка управління», «інструментальна» складова мистецтва - техніки живопису, виконавські техніки у музиці, танці тощо), так і теоретичний (наприклад, проектування чи розроблення технічної документації). Спільним в усіх видах технічної діяльності є те, що, по-перше, її метою та результатом завжди є виробництво артефактів; по-друге, за своєю суттю такі різноманітні види діяльності є або різними типами взаємодії людини з технікою, або видами опанування людиною своїх (природних) властивостей задля створення якогось артефакту.

2. Техніку можна розглядати і як результат технічної діяльності (власне, раніше її й розглядали виключно так) - як сукупність вироблених артефактів, тобто усіх видів технічних приладів та пристроїв, споруд тощо. Іншими словами, під «технікою» розуміється досягнута мета й кінцевий результат технічної діяльності, втілення технічних знань і проектів. «У той же час, зауважує В.М. Мєшков, дослідження техніки як сукупності технічних пристроїв потребує спочатку створення їх типологізації, з’ясування логіки розвитку їх головних типів і їх подальшої історичної перспективи. Актуальною проблемою в сучасній філософії техніки є проблема взаємодії людини і технічного - одиничного пристрою чи часто складної, потужної, небезпечної технічної системи і техносфери взагалі» [83].

3. Техніка - це також система технічних знань, яка останнім часом стрімко розвивається. Технічне знання є невід’ємним компонентом і будь-якого технічного пристрою і технічної діяльності як такої, бо у процесі практичного перетворення навколишнього природного середовища - пристосування його до задоволення людських/суспільних потреб - перед людиною/суспільством з необхідністю виникає завдання пізнати істотні властивості тих природних предметів і явищ, які використовуються та, власне, підлягають пристосуванню. У пізнавальних цілях предмети і явища природи можуть представляти певний інтерес у двох аспектах:

1) з точки зору необхідності з'ясування (певною мірою) властивостей (фізико-хімічних, механічних, біологічних, соціальних і т.д.) і зв'язків, як внутрішніх, так і зовнішніх, властивих цим речам «від самої природи»;

2) виходячи з реальної можливості прояву цих (часто таких, що змінюються) властивостей і зв'язків у нових, «олюднених» умовах їхнього буття, штучно створених людиною.

Відповідно до цього складаються два види знання. Саме другий вид знання, що фіксує власне процес створення і використання технічних засобів праці, отримав назву технічного знання. У широкому сенсі технічне знання - це знання про способи, прийоми та методи можливого перетворення людиною об'єктів навколишньої дійсності відповідно до поставлених цілей. У своїх найпростіших формах воно виявляється на найраніших етапах становлення людини, як розумного біологічного виду (Homo sapiens), який здійснює трудову (технічну діяльність).

Таким чином, технічні знання, технічні пристрої та технічна діяльність, як аспекти філософського визначення «техніки», діалектично пов’язані між собою, взаємо обумовлюють одне одного. Але, як зазначив В.М. Мєшков, «в цій тріаді, здається, технічні знання мають первинне значення. Вони зумовлюють технічну діяльність і є втіленням в технічні пристрої. В той же час технічні пристрої і діяльність стимулюють розвиток технічних знань. Технічні науки, активно використовуючи математику, базуються на природничих науках. Знання законів природи дозволяє дослідникам ставити енергію природи і її матеріальні ресурси на службу суспільству. Технічні науки мають комплексний характер. Вони охоплюють широкий спектр наукового знання - від природознавчого (фізики, хімії) до гуманітарного (антропології, естетики). Природа технічного знання ще значною мірою не з’ясована. Але очевидно, що теорії технічних наук мають більш складну структуру, ніж природознавчі. Необхідність утілення технічних розроблень значно ускладнює діяльність інженера порівняно з чистим науковцем. Таким чином, досить повне визначення поняття техніки потребує враховувати ці три її головних аспекти» [83].

1.2.