«Техніки тіла» (за Марселем Моссом)
У 1935 р. побачила світ праця Марселя Мосса «Техніки тіла», в якій під технікою тіла розуміється певна особливість тілесних рухів: людина не користується ніяким іншим інструментом, крім власного тіла.
Чи є підстави розглядати це питання у курсі філософії техніки? - Мосс прямо вказує: тіло є першим натуральним і найбільш очевидним інструментом, технічним об’єктом і технічним засобом кожної людини, і техніки тіла, способи впливу на нього і його використання у різних спільнотах широко варіюються. Автор стверджує, що уявлення про те, що життя тіла підпорядковується виключно законами механіки і фізіології, є помилковим. Адаптація до будь-якої фізичної або фізіологічної мети (наприклад, плавання або харчування, як прийом їжі) відбувається за допомогою тілесних актів і рухів, які представляють собою соціальні навички, що виробляються індивідом завдяки вихованню та навчанню, притаманним тому суспільству/співтовариству, до якого належать індивіди [36].За Моссом, володіння технікою тіла - це ще одна риса, якою людина відрізняється від тварини. Але ж тут треба акцентувати те, що, на відміну від вищих тварин - ссавців-хижаків, зокрема, приручених людиною видів та тих, котрі піддаються дресурі, які нібито теж «навчають» своїх діточок «правильних рухів» задля, наприклад, вдалого мисливства (способу забезпечення їжею) у майбутньому, людина не обмежена виключно генетичною програмою і здатна до оволодіння такими техніками тіла, які спрямовані на свідоме самоподолання- самовдосконалення. Можливо, справедливо було б говорити про своєрідні, відпрацьовані культурою, тілесно-духовні технології опанування своєї власної кінцевості (матеріальної «капсульованості» в індивідуальному тілі - просторово-часової, фізіологічної тощо), але ж тут ми вже виходим з кола проблем філософії техніки.
Марсель Мосс дійшов висновку, що всі техніки тіла, будь то плавання, біг, ходьба і т.д., мають свої особливості в різних культурах, тому за особливостями технік тіла, можна з більшою або меншою мірою впевненості говорити про особливості середовища, в якій людина росла й виховувалася.
Існують особливі техніки тіла у різних народів (наприклад, жінки з новозеландського племені маорі з дитинства привчені ходити, досить амплітудно похитуючи стегнами, - нам це може здатися негарним, однак маорі захоплюються такою ходою), більш того - у різних поколінь [36].Мосс розрізняє техніки тіла залежно від статі людини (спосіб стиснення кулака, спосіб кидання каменю) та від віку (наприклад, діти часто сидять на навпочіпки, а дорослі, у більшості своїй, розучуються це робити; Мосс вважає, що «сидіння навпочіпки» є корисною технікою і що не треба відучувати дітей від цього. Неандертальці, пише він, жили в основному, навпочіпки.
Також техніки тіла розрізняються за ефективністю, тобто залежать від тренування навичок і від традицій (наприклад, мусульманин торкається до їжі лівою рукою, а до деяких частин тіла - правою). Більшість технік тіла, наголошує Мосс, мають соціопсихофізіологічну природу, тобто сконструйовані соціальним авторитетом. Лише деякі виникли в результаті реформ, за наказом зверху, тобто ініційовані владою. А будь-які прояви владних відносин - то є вже сфера політики [36]. Тому переходимо до наступного питання.
3.3.