ВІД СИСТЕМНОСТІ ТЕОРІЙ ДО МОДЕЛЮВАННЯ ЇХ ЯК ПОЛІСИСТЕМ
Неодмінною рисою теорій є системність, система ж в контексті нашого нарису — це модель теорії. Зауважимо, що розмова про системність є лише першим кроком на шляху моделювання теорій як систем.
Проблема вибору такої системи полягає у виокремленні конкретних елементів та відношень між ними. Аналогічне розгалуження має місце, коли розглядається така загальна ознака природних реалій, як матеріальність. Представників природничих наук цікавлять, насамперед, які види матеріальності, тобто форми самодиференціації матерії, можуть існувати і насправді існують. До речі, згідно із сучасними уявленнями ці форми є різними в різних куточках Всесвіту та на різних стадіях його еволюції92.Важливо підкреслити, що саме введення в науковий обіг поняття «система» припускає, що включені до неї складники (компоненти, структури й підсистеми різного рівня) та відношення між ними є для неї конститутивними. Видалення якогось із них або «знищує» систему або перетворює її на системного «інваліда», який не здатен виконувати функції, які від неї очікують. У цьому сенсі всі складники системи існують одночасно, як і утворення різних рівнів (екологічного, опорного, органного, тканинного, клітинного, субклітинного, мітохондріального, генетичного тощо) живої істоти[3].
А отже, моделювання наукової теорії як полісистеми, «автоматично» враховує не лише складну будову теорії, а й те, що її складники тільки всі разом та у взаємодії здатні виконувати функції, заради яких науковці й створюють теорії. Неврахування, нехтування чи відкидання деяких із них при побудові системної моделі теорії призводить до спотвореної, однобічної чи неповної моделі теорії. Наприклад, невключення до складу практичної наукової теорії проблем, які формуються та вирішуються з її допомогою, перетворює її на незмінне вмістище незрозуміло яким чином і навіщо отриманих раніше та зараз упорядкованих знань без надійної перспективи їхнього розширення, уточнення та поглиблення. Додатковою до завдання моделювання теорії як полі- системи є необхідність зв’язування її підсистем та їх складників в єдине ціле. Для цього філософи науки мають виокремити та вивчити відношення складників всередині підсистем та відношення між самими підсистемами.
2.7.