Закономірність історичного виникнення техніки та логіка розвитку техніки в історії культури

Отже, загальна мета і узагальнена функція техніки - перетворювати природу і світ людини у відповідності з цілями, сформульованими людьми на основі їхніх потреб і бажань. Рідко хто з людей може вижити без власної перетворюючої діяльності.

відрізняється так званий новий кам’яний вік (неоліт) від давнього (палеоліту) та середнього (мезоліту); виникнення та закріплення у досвіді нових поколінь «пальцевої техніки» призвело до стійких змін у діяльності нервової системи предків сучасної людини та, відповідно, у становленні розумової діяльності Homo Sapiens. Тобто виникнення феномену техніки було історично закономірним: вона виникає, коли для досягнення мети (яка у будь-якому випадку відповідала необхідності задоволення суспільно обґрунтованої потреби) вводяться проміжні засоби - своєрідні посередники між людиною, що діє, та предметом, на який спрямовано діяльність. Будучи нібито продовженням і багаторазовим посиленням органів людського тіла (рук, ніг, пальців, зубів, очей та інших органів чуття, а нині й розуму - в обчислювальній техніці, комп’ютерах, гаджетах тощо), певні технічні пристрої, у свою чергу, диктують людині прийоми і способи їх застосування. Таким чином, техніка як «продуктивні органи суспільної людини» є спільним результатом людської праці і розвитку знання та водночас є їхнім засобом.

Важливим є саме культурологічний аспект розуміння феномену техніки: вона сама є артефактом, причому, ніби дворівневим

(подвійним): людина техніку створює, а не знаходить у природі у готовому вигляді, крім того, техніка завжди осмислюється в рамках сформованих культурних уявлень. Те, що ми сьогодні вважаємо за техніку - дії, які осмислюються і здійснюються раціонально (технічний досвід, винахідництво, інженерну діяльність, технологію) і їх продукти (механізми, машини, технічні споруди), - в попередніх культурах тлумачилося не як техніка.

Наприклад, людина архаїчної культури не розуміла «раціональної» дії знарядь, які вона виготовляла: чому, скажімо, вдається підняти (зрушити, перемістити) величезний камінь палицею, яка спирається на інший камінь, хоча голими руками це зробити неможливо. В архаїчній культурі знаряддя, споруди, що є найпростішими механізмами (з епохи бронзи починається використання важеля) тлумачились анімістично, тобто вважалося, що й у них присутні душі (духи), які допомагають людині. Наприклад, давня технологія підйому важких речей на достатньо велику висоту, яка описана Туром Хеєрдалом у книзі «Аку-Аку. Таємниця острова Пасхи», містить серію підглянутих та відібраних у практиці ефективних операцій, обов'язково припускає ритуальні процедури та передається усною традицією з покоління в покоління. Коли Тур Хеєрдал запитав у старости, який одержав у спадщину від свого діда секрет підйому та пересування гігантських статуй (статуї доставлялися з кар'єра та підіймалися), то неодноразово відповідь була такою: «Фігури рухалися самі собою, вони самі вставали». З точки зору анімістичних уявлень, людина могла впливати на душі; саме цій меті й служили різноманітні дії, що ми сьогодні називаємо магією та ритуалами. Для архаїчної ж людини це був засіб впливу, оснований на цілком природних причинах: обміні (жертвопринесення), проханні або залякуванні (заклинанні), втягуванні душі у дію (ритуальні танці) і т.п. Потрібно було «схилити» душі (предметів, богів) діяти у потрібному людям напрямку. Коли староста пояснював Хеєрдалу, що «статуї самі встають та йдуть», він мав на увазі не кам'яні скульптури, а божеств - духів, яким ці статуї присвячені. Складні технічні дії архаїчних людей, за їх власними уявленнями, повинні були збудити, змусити душі богів вставати та йти (бо проти волі жодна істота не буде діяти). Коли архаїчна людина відзначала ефект якої-небудь своєї дії - удару каміння, дії важеля тощо, - вона пояснювала це тим, що подібна дія сприятливо впливає на душі.

Звичайно, давні технології виникали з реальних потреб, але останні тлумачились анімістично - як можливості, що надаються душами.

Розвиток техніки як засобу діяльності відображає етапи становлення людини як суб'єкта діяльності. Спочатку (історично) людина виступала і суб'єктом діяльності, і її засобом, була в один і той же час і носієм, і виконавцем своїх цілей. У міру розвитку її сутнісних сил відбувається спочатку повільне, а потім таке, що прискорюється, розмежування між цільовими і виконавчими компонентами її діяльності. Виконавчі механізми набувають предметну і все більш досконалу форму, сходячи від рівня елементарних, примітивних інструментальних знарядь праці (на ранніх етапах становлення суспільства) до стану монотехнічної системи виробництва - уречевленого «технологічного суб'єкта виробництва» (у постіндустріальну епоху).

У техніці людство акумулювало свій багатовіковий досвід, прийоми, методи пізнання і перетворення природи, втілило досягнення своєї культури. У формах і функціях технічних засобів своєрідно відбилися форми і способи впливу людини на природу. Отже, техніка - це необхідна частина людського існування протягом всієї історії.

Ось як представляє картину розвитку техніки і зміну змісту цього поняття визначний німецький філософ Карл Ясперс: «Техніка як уміння застосовувати знаряддя праці існує відколи існують люди. Техніка на основі знання простих фізичних законів здавна діяла в області реместв, застосування зброї, при використанні колеса, лопати, плуга, човна, сили тварин, вітрила і вогню - ми знаходимо цю техніку у всі, доступні нашій історичній пам'яті, часи. У великих стародавніх культурах, особливо у західному світі, високорозвинена механіка дозволяла перевозити речі величезної ваги, споруджувати будівлі, будувати дороги й кораблі, конструювати облогові й оборонні машини.

Однак ця техніка залишалася у рамках того, що було співрозмірним людині...

«Поворотним пунктом стало відкриття парового двигуна (1776 р.); згодом з'явився універсальний двигун - електромотор (динамо-машина у 1867 р.). Енергію, яку видобували шляхом спалювання вугілля та із сили води, спрямовували усюди, де у ній була потреба...

Подібний розвиток техніки став реальністю лише на основі сучасного щаблю природничих наук, котрі дали потрібне знання і немислимі у рамках старої техніки можливості. Необхідною передумовою нової технічної реальності стали, у першу чергу, електрика і хімія. Те, що приховано від людського погляду й відкривається лише досліднику, надало у розпорядження людини чи не безмежну енергію, за допомогою якої людина тепер оперує»...» [93, с. 125].

Однак Ясперс наголошував: техніка є лише умінням, методи якого є зовнішніми відносно нашої мети. Це уміння - здатність робити й володіти, але ж не створювати й дозволяти зростати.

1.4.