§ 2. Нормативізм Г. Кельзена

Політичне і правове вчення нормативізму своїм корінням сягає фо­рмально-догматичної юриспруденції XIX в. Воно склалося на основі методології, виробленої в юридичному позитивізмі і являє собою реак­цію на поширення в сучасному західному правознавстві соціологічних, психологічних і новітніх етико-філософських концепцій.

Життя і творчість мислителя. Ганс Кельзен (1881-1973 рр.) - авс­трійський юрист, професор Віденського університету з 1917 року, автор проекту австрійської Конституції (1920 р.), член Конституційного суду Австрії в 1921-1929 рр. У 1937 році Г. Кельзен емігрує до Сполучених Штатів Америки, де активно займається науковою та викладацькою дія­льністю в Каліфорнійському та інших американських університетах. В 1920-і рр. Г. Кельзен створює філософсько-правову теорію «нормативі­зму» («чисту теорію права»), у нього з'являється група послідовників - «Віденська школа права».

Гансом Кельзеном написано велику кількість наукових праць з про­блем філософії права та загальної теорії держави і права, серед яких найбільш відомими є «Загальне вчення про державу» (1925 р.), «Чиста теорія права» (1934 р.), «Підстави демократії» (1941 р.), «Що таке спра­ведливість» (1957 р.) та ін.

Думки:

• Чому демократія є кращою формою правління - це питання не про те, що конкретні люди реально отримують, а про те, що вони по­винні отримати, в кінцевому підсумку, що люди вправі отримати. Отже, правильна відповідь на питання, чому демократія є найкращою формою правління, буде «тому що люди повинні бути вільними», і ця відповідь означає, що свобода - найвища цінність.

• Тільки позитивні норми можуть бути об'єктом науки права. Цей принцип юридичного позитивізму протистоїть природно-правовій докт-

Марченко О. В. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА рині, яка намагається представити юридичні норми, як такі, що створені природою, а не людьми.

Філософське осмислення правової реальності. Під «чистою теорією права» Кельзен розумів доктрину, з якої усунені всі елементи, чужі юридичній науці. Сучасні юристи, писав він, звертаються до проблем соціології та психології, етики та політичної теорії, нехтуючи вивчен­ням свого власного предмета. Кельзен був переконаний, що юридична наука покликана займатися не соціальними передумовами або мораль­ними підставами правових настанов, як це доводять прихильники відпо­відних концепцій, а суто юридичним (нормативним) змістом права.

В обґрунтуванні цієї позиції Кельзен спирався на філософію неока- нтіанства, прихильники якої розмежували галузі теоретичних знань - науки про суще і науки про належне. До першої групи, на думку мисли­теля, відносяться природничі науки, історія, соціологія та інші напрями наукового пізнання, що досліджують явища природи і суспільного жит­тя з точки зору причинно-наслідкових зв'язків. Другу групу - науки про належне - утворюють етика і юриспруденція, які досліджують нормати­вно обумовлені відносини в суспільстві, механізми і способи соціальної регламентації поведінки людей. В науках про суще головним постула­том виступає принцип об'єктивної причинності, в науках про належне - принцип настанови.

«Чистота» правових понять і юридичного методу забезпечується, на думку Г. Кельзена, тим, що право належить сфері «належного», а зна­чить, правове мислення має справу з поняттям «повинен», закладеним у змісті правової норми.

Що ж характерне для змісту правових норм? На думку Кельзена, це спонукання до виконання чогось, яке забезпечує нормативний порядок, але не тільки в значенні «повинен», але і в сенсі «має право». Тобто правова норма може містити як дозвіл, так і заборону, що свідчить про необхідність розмежування видів правових норм.

Юридичні акти знаходять своє вираження в усному і писемному мовленні, у жестах, символах тощо. А смислового наповнення надає йому вольовий аспект, виражений у понятті «повинен». Форми правово­го буття утворюють «діючі» правові норми, а змістове наповнення його забезпечує поведінка (діяльність або бездіяльність) суб’єктів, яким на-

дано певний правовий статус.

У «чистій теорії» Кельзена право характеризується нормативним порядком людської поведінки і являє собою систему правових норм. Однак, норма права може бути або припущенням (закріплені у свідомо­сті аксіоми), або позитивно встановленою нормою. Зокрема, припущен­нями нормативного характеру є правові аксіоми («ніхто не може бути суддею у власній справі»), правові презумпції і правові принципи.

«Повинність» в теорії Г. Кельзена відображає суб'єктивний смисл вольового акту. Якщо дія сприймається суб'єктивно як правомірна лише тим, хто її здійснює (наприклад, грабіжником), об'єктивно воно є непра­вомірним. Якщо ж така дія сприймається суб'єктивно як правомірна з погляду суб'єкта дії та інших осіб (наприклад, посадовою особою), то вона може бути правомірною, якщо відповідає закону.

Кельзеном обґрунтовується концепція логічної ієрархії норм у пра­вовій системі. Саме завдяки субординації правових норм досягається нормативна єдність правопорядку. Водночас існує й інший чинник, який забезпечує правопорядок - «основна норма». Вона є вершиною запро­понованої Кельзеном «піраміди норм» й основою динаміки правопоряд­ку у державі. Сутність основної норми безпосередньо пов’язана із кон­ституцією, прийнятою в державі, і створеним нею правопорядком. Вона є джерелом усіх існуючих норм. Зміст основної норми Кельзен предста­вив формулою: «Належить поводитися так, як вимагає саме ця консти­туція». Вона надає нашим уявленням про легітимність існуючого пра­вопорядку логічно завершеної форми». Нижче розташовані загальні но­рми - закони, урядові норми нижчих органів влади тощо. Ці норми мо­жуть бути встановлені у законодавчому порядку або ж діяти як закріп­лена на рівні звичаю настанова.

Нарешті, підвалину піраміди норм, її останню ступінь, складають індивідуальні норми, створювані судовими й адміністративними органа­ми при вирішенні конкретних справ. «Всі норми, дійсність яких виво­диться з однієї і тієї ж основної норми, створюють систему норм, нор­мативний порядок». В теорії Кельзена поняття права охоплює не лише загальнообов’язкові норми, установлені державною владою, але і про­цес їх реалізації на практиці. «Застосування права є також і створення права», - підкреслював теоретик нормативізму.

Політичні погляди Г. Кельзена ґрунтуються на принципі ототож­нення держави і права. Держава як організація примусу є ідентичною правопорядку, але водночас сама породжена правом. Кельзен приходить до висновку, що будь-яка держава, в тому числі й авторитарна, є держа­вою правовою, що суперечило поширеним на той час доктринам лібера-

Марченко О. В. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА льної демократії. Класифікуючи держави на демократичні та недемок­ратичні, він виступає прихильником парламентської демократії. Але ро­зуміння ним демократії не зводиться до прийняття рішень та утвер­дження законів більшістю голосів. Демократія передбачає повагу до чужих поглядів і вимагає захисту інтересів меншості. «Рушійним прин­ципом усякої демократії на практиці служить не економічна свобода лі­бералізму, як іноді стверджували (бо демократія може бути як лібераль­ною, так і соціалістичною), а, скоріше, духовна свобода».

Таким чином, правова держава для Кельзена - це демократична держава, що утворена за конституційною моделлю суспільного устрою. Але Кельзен далекий від абсолютизацій чи ідеалізації демократії. Пар­ламент, об’єднуючи численні політичні партії, представляє різні суспі­льні інтереси. А зіткнення інтересів неминуче призводить до укладання різного роду «угод» між впливовими політичними групами. Тому роль демократії в суспільстві обмежена, оскільки, на думку Кельзена, в таких умовах немає можливості досягти правильних і об'єктивно обґрунтова­них політичних рішень.

Окрім того, у суспільстві час від часу відбуваються революції, що тягнуть за собою зміну конституції й існуючого у державі правопоряд­ку. А переворот в правопорядку (і в державі, яка тотожна праву) визна­чає нові критерії легітимності влади та чинного законодавства. В дано­му випадку Кельзен не виходить за рамки позитивістських уявлень, ро­зуміючи, що ці революції можуть зруйнувати демократію, що врешті і відбулося в Німеччині - крах Веймарської республіки і прихід до влади нацистів, а після Другої світової війни - окупація Німеччини американ­ськими і радянськими військами.

Кельзен обґрунтовує відмінність між формальною і матеріальною конституцією. Конституція - вершина національної правової системи, «і в матеріальному сенсі слова - це зібрання норм, які регулюють ство­рення законів». Звідси випливає, що «матеріальна» Конституція визна­чає не тільки статус державних органів і процедуру законотворення, але також і зміст майбутніх законів, запроваджуючи певні заборони або на­даючи дозволи. Таким чином, формальна Конституція - це письмовий документ, «збірник правових норм, які можуть бути змінені лише в установленому процесуальному порядку, мета якого полягає в тому, щоб ускладнити процес зміни цих норм».

Заслуговує на увагу вчення Г. Кельзена про міжнародне право. Од­не з найважливіших положень нормативізму Г. Кельзена - його ідея пе­рвинності і пріоритету міжнародного права. Саме міжнародне право мі­стить «основну норму», без якої не можуть існувати національні правові

системи. Воно визначає, що необхідними умовами для існування держа­ви є «правопорядок», «ефективність управління територією» і «незале­жність суспільства від інших спільнот»^[63]. В цьому сенсі держави мають відносний суверенітет: вони підпорядковані суб'єктам міжнародного права (наднаціональним організаціям)^[64].

Але виникає питання - яка норма міжнародного права може бути «основною нормою»? Окремі автори пропонували вважати такою нор­мою принцип регулювання міжнародних відносин за допомогою міжна­родних договорів.

Г. Кельзен зазначав, що міжнародне право часто фіксує факти «зви­чаєвої поведінки» держав у міжнародних відносинах. Звідси його ви­сновок: «основною нормою» фактично є принцип «естоппель» - поло­ження про те, що «держави повинні діяти так, як це прийнято в них за звичай», тобто з «сущого» виводиться «належне»^[65].

Висновок. Незважаючи на обґрунтовану інтерпретацію проблеми співвідношення правових норм і регульованих ними правових відносин, побудова онтології правової реальності в теорії Кельзена пов’язана із певними суперечностями. Так, якщо існує взаємозв'язок буття (актів во­лі) і повинності (правових норм), то очевидним є порушення методоло­гічного принципу «чистоти» юридичного методу і правових понять. А оскільки крім «основної норми» і «загальних норм» Кельзен визнає ще й наявність «індивідуальних норм», не мислимих поза соціальною дійс­ністю, то не дотримується методологічний принцип «монізму» філософ­сько-правової теорії.

Виникають суперечності і в правозастосовній практиці. Адже деду­ктивний висновок з «основний норми» при ухваленні судового рішення веде до того, що судове рішення суперечить іншим правовим нормам. А індуктивний перехід від конкретних обставин судової справи до «осно­вної норми» спричиняє необхідність її перегляду через різноманіття фа­ктичних ситуацій. «Чиста теорія права» недосконала ще й тому, що не враховує, зокрема, «революції» в правопорядку і можливість змін у пра­вових системах, розбіжність правової практики із нормами конституції, а також співвідношення норм Конституції із «звичаєвим правом», яке

Марченко О. В. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА знаходиться поза ієрархією норм.

Таким чином, «чиста теорія права» Г. Кельзена не вирішує пробле­ми невизначеності, статичності і неефективності правових норм, адже в його логічній ієрархії норми не здатні змінюватися так швидко, як цього вимагає практика. Однак, не підлягає сумніву той факт, що «чисте вчення про право» Кельзена мало суттєвий вплив на розвиток аналітич­ної філософії права.