Антропологічний принцип філософії Л. Фейербаха
Людвіг Андреас Фейербах(1804-1872) після навчання у Гейдельберзі (теологічний факультет) та в Берліні (філософський факультет) став палким прихильником та одним із кращих учнів Геґеля.
Деякий час він був викладачем філософських дисциплін, але після того, як виступив із критикою релігії (вихід у 1830 р. книжки “Думки про смерть та безсмертя був змушений покинути викладацьку діяльність. У 1837-1860 рр. Фейербахведе відлюдне життя у селі Брукберґ. В останні роки життя він проявляв цікавість до робітничого руху.
У філософії Л. Фейербахпостав як новатор, досить суттєво відійшовши від основного русла думок своїх попередників. Докладно вивчивши філософію Геґеля, він побачив у ній “логізовану теологію”. Замислившись над причинами панування релігії у суспільній думці, Фейербахдійшов висновку про те, що релігія:
• втілює віковічні людські мрії та ідеали;
• змальовує досконалий світ;
• виконує функціїкомпенсаціїлюдськоїнемічлості, недосконалості, страждання.
Звідси випливає висновок філософа: "Релігія постає як тотожний із сутністю людини погляд на сутність світу та людини. Але не людина підноситься над своїм поглядом, а погляд над нею, одухотворює та визначає її, панує над нею. Сутність і свідомість релігії вичерпується тим, що охоплює сутність людини, її свідомість та самосвідомість. У релігії немає власного, особливого змісту".
Якщо релігія є сутністю людини, якщо вона є свідченням людської необхідності, то, за Фейєрбахом, слід повернути людині всю повноту її життя, піднести, звеличити людину. А для того насамперед слід визнати за потрібні й необхідні всі прояви людини, або, як каже Фейєрбах, усі її сутнісні сили чи властивості: "Якими є визначальні риси істинно людського в людині? Розум, воля та серце. Досконала людина володіє силою мислення, силою волі та силою почуття". Тому слід повернутися обличчям до природи, у тому числі й передусім до природи людини: "У чому полягаємій "метод "? У тому, щоб через посередництво людини звести все надприродне до природи та через посередництво природи все надлюдське звести до людини".
Все через людину, і тому справжньою філософією може бути лише антропологія.
Фейєрбах вимагає від філософії повернення до реальної людини, до реалій людини, до її дійсних проявів. Мислить, за Фейєрбахом, не душа, не мозок, а людина: “ Упалацах мислять інакше, ніж у хатинках... ”. Якщо ж ми повертаємось до реальної людини, тоді істинноюдіалектикоюстає “не монолог окремого мислителя із самим собою; цедіалогміж Я та Ти".На місце любові до Бога Фейєрбах закликає поставити любов до людини, на місце віри в Бога- віру людини в себесаму. Надумку Фейєрбаха, філософія любові здатна витіснити релігію як перекру-
• чену форму людського самоусвідомлення. Єдиним Богом для людини постає тільки і тільки людина. А людське спілкування з природою та собі подібними стає основним людським скарбом.
• Отже, можна констатувати, що Л.Фейєрбах був чи не першим філософом' який помітив вичерпування ідейного потенціалу класичної філософії' Він зрозумів, що після того'як уся європейська філософія, а з особливою плідністю - німецька класична філософія - високо піднесла духовну реальність і збудувала десь у височині кришталеві палаци чистої думки' після того' як це будівництво було у найважливіших рисах деталізоване і завершене' лишалося лише одне - повернути все це на землю' до людини. Фейєрбах помітив і те' що кришталеві палаци - не найкраще житло для реальноїлюдини' і спробував запропонувати їй дещо інше. Слід сказати' що акцентування принципово діалогічної природи людини' ролі людського почуття' зокрема любові, знайшло зацікавлений відгук у багатьох мислителів ХІХ та ХХ ст.