Філософські ідеї Й.-Г. Фіхте та Ф.-В.-Й. Шеллінґа

Ідеї І. Канта із захопленням сприйняв Йоганн-Готліб Фіхте (1762-1814), який ще більше підсилив ідею активності суб'єкта (людини) у процесі пізнання. Фіхте вважав, що з міркувань Кан­та можна без будь-яких втрат вилучити “річ-у-собі”, адже вона все одно не мала ніяких визначень.

“Джерелом будь-якої реальності постає Я, оскільки воно є без­посереднім. Тільки через посередництво Я і разом з ним надаєть­ся і поняття реальності".

Йоганн-Готліб

ФІХТЕ

За Фіхте, самоутвердження Я тотожне з його буттям: “Будь-яка реальність діяльна, і все діяльне є реальністю". Але задля того, щоб із діяльності Я виник хоч якийсь зміст, йомутребаматимежі, границі діяльності (безмеж­не є невизначене). І оскільки єдиною реальністю є лише Я, то воно може розмежуватися тільки із самим собою: Я відрізняє себе від себе ж самого у вигляді не-Я. Із цьо­го протистояння починає розгортатися зміст усієї реаль­ності Я. Насамперед це просторово-часові окреслення дії: реальність Я - це крапка, його відхід відсебе-лінія, заперечення лінії - площина, рух площини - об’єм.

Фіхте особливо наполягав на тому, що ретельно фіксована кон­структивна діяльність розумового Я відкриває шлях до значного підвищення достовірності та ефективності наукової теорії (і в тому він мав рацію). Щодо людини, то Фіхте вважав діяльність її першим і основним визначенням:"Діяти! Діяти! - ось для чого ми існуємо".

Відповідно, особливою цінністю стає свобода:"Істинною ме­тою людського роду... є не розуміння буття, а розумне станов­лення через свободу". Досить очевидно, що ідеїЙ.-Г.Фіхте були співзвучні своїй епосі, а багато в чому знаходять прихильників і в наш час.

Ще один представник німецької класичної філософії Фрідріх- Вільгельм-Йозеф Шелліш (1775-1854),поділяючи думки Канта й Фіхте, по-своєму змінив в ідеях останнього змістові акценти. Шелл/нґ вважав, що вихідним пунктом для знання та виявлення будь-якої реальності є Я, яке себе усвідомлює. Будь-які кроки

такого самоусвідомлення постають як єд­ність, тотожність об'єкта та суб'єкта. Ос­танні завжди співвідносні; ска з авши ‘‘об’єкт ", ми неодмінно маємо на увазі , що таким він є для когось, тобто для суб'єкта, і навпаки. Водночас вони є сторонами розуму, що ус­відомлює себе, який лише один може бути початком як знання, так і реальності. Отже, такий розум є єдністю дії та споглядання, але це вже не окремий індивідуальний ро­зум, а всезагальний світовий.

Фрідріх-Вільгельм-

Йозеф ШЕЛЛІНҐ

• Шеллінґ робить висновок, що необмежені, довільні прояви Я ма­ють більш цілісний, більш синтетичний характер. Тому мистецтво перевершує науку:"Таким чином постулюється наявність . ..водночас як свідомої, так і несвідомоїдіяльності. Такою діяльністю може бути лише естетична діяльність”; митець діє вільно, але не бездумно.

g Отже, Й-Г Фіхте та Ф.-В. -Й^^оінґрозвинули ідеї І.Канта в на­'прямі зближення форм інтелектуальної активності та форм буття, на- • полягаючи на їх генетичному зв’язку аж до повного ототожнення.

7.4.