Іммануїл Кант - творець німецької класичної філософії. Основні ідеї І. Канта

Іммануїл КАНТ

Початок німецької класичної філософії пов’язаний з діяльністю Іммануї'ла Канта (1724-1804), який народився і прожив усе життя у прусському місті Кенігсберзі (тепер Калінінград).

Життя І.Канта відповідало його філо­софським уподобанням: усе в ньому було підпорядковане суворому розпорядку й раз і назавжди прийнятим правилам.

У своєму місті Кант вважався зразком пунктуальності. Він щодня здійс­нював прогулянку в один і той же час, і мешканці мали можливість звіряти годинник за Кантом. Будучи людиною компанійською, він мав багато друзів, але так і залишився самотнім. Кант був членом трьох академій - Берлінської, Петербурзької і Сієнської, а його філософія ще за життя викладалась фак­тично у всіх університетах Німеччини.

Філософська діяльність І. Канта постала настільки плід­ною та впливовою, що Я. Голосовкер, філософ київського похо­дження, з цього приводу висловився так: "На шляху людської освіченості існує місток, обминутиякий неможливо; ім Я цьому місткові - Іммануїл Кант".

У філософській діяльності І. Канта виділяють три періоди.

У докритичний період своєї діяльності І. Кант розробив космогонічну гіпотезу, згідно з якою Сонячна система є продуктом поступового охолод­ження газової туманності. Тут уперше поняття еволюції було поширено на космічні явища (до Канта панував погляд на Космос як на сталу й незмінну систему тіл і рухів).

Найважливіші ідеї філософії Канта були розроблені у критичний період (назва пов’язана з першим словом у титулі трьох основних праць цього пері­оду -■ "критика ": дослідження самих підвалин). На першому плані в цей пе­ріод перебуває ідея так званого "коперниканського перевороту "у філософії.

Характеристика періодів філософської діяльності L Канта

До І.Канта вважали, що пізнання є результатом дії на людину зовнішніх чинників.

черпати із природи знання, але не як школяр, якому вчитель підказує все.., а як суддя, що змушує свідка відповідати на запропоновані запитання ".

Аналогія з наслідками відкриття М. Коперникатут досить оче­видна: Коперникніби зрушив Землю (яку до того розглядали не­рухомим центром Всесвіту), а Кант зрушив людину, поклавши край її пасивності. У чому полягає значення цього перевороту?

По-перше, ► Кант дав більш виправдану картину пізнання: пізнання не є дублюванням реальності, не є перенесенням речей у людський інтелект, а є діяльністю створення інтелектуальних засобів людської взаємодіїзі світом.

По-друге, ► людський розум може визнати надійним лише таке знання, яке він сам вибудував на зрозумілих йому принципових засадах і обґрунту­вав з необхідністю.

По-третє, ► у концепції І.Канталюдина постає творчою і діяльною; при тому чим вона активніша, тим розгалуженішими будуть її зв 'язки з дійсністю і. відповідно, - ширшими знання. “Коперниканський переворот" І.Канта був першим варіантом обґрунтування у німецькій класиці принци­пу активності.

Якщо пізнання змінює напрям і здійснюється від людини (як суб’єкта) до дійсності (об’єкта), виникає запитання: звідки людський інтелект бере перший, початковий зміст для своїх по будов? У відповідь на це запитання Кант окреслює концеп- ці ю пізнавального процесу, яка починається із визначення джерел пізнання.

І.

Чуття, за Кантом, дають нам матеріал, сам по собі неоформлений і не- впорядкований, але не в тому сенсі, що чуття недають нічого визначеного, а в тому, що самого факту бачення, відчуття, дотику, запаху недостатньо задля того, щоб через це вже отримати знання.

Отже, у відношеннідознання матеріал чуггя маємайже нульовий зміст. Роз­судок, володіючи формами думки, упорядковує та оформлює матеріал чуття накладанням на нього своїх форм. Названі форми - категорії, за Кантом, при­таманні розсудкові за самою його природою і тому постають як "апріорні ” - переддосвідні, позадосвідні, тобто розсудок їх в собі віднаходить. Тому вони і здатні оформлювати чуттєві дані й бути відкритими та зрозумілими розсуд­кові. Унаслідок того вони продукують знання необхідні (для дій та спогля­дання розсудку), а не випадкові.

Йдучи за Кантом, при людському погляді на світ ми бачимо у сприй­нятті предмет (або явище, феномен), який має певну визначеність тому, що постає результатом синтезу апріорних категорій розсудку та матеріалу чуття; останні викликані дією зовнішніх речей на органи чуття. Ця дія є, але вона не дає знань, а тільки збуджує нашу розумову активність. Лише через синтез категорій та матеріалу чуття перед нами постає дещо визначе­не в інтелектуальному, знаттєвому плані. Наші навички здійснення подібних синтезів Кант називає досвідом.

¹· Отже, досвід - це узгодження інтелектуальних форм і даних відчуттів, він дає предметне наповнення нашому інтелекту. Значить, досвідчена людина - це не просто людина, яка багато що бачила, а яка здатна це бачене ще й перевести у певні міркування та висновки.

Якими є речі, що діють нам на органи чуття самі собою? Як учить Кант, на це запитання не існує ствердної відповіді, оскільки ми завжди бачимо те, що набуло визначеності в полі споглядання (тобто те, що вже є результатом інтелектуального синтезу). Річ поза сприйняттям, поза синтезом нам недо­сяжна й невідома. Роз'єднання речі (річ-у-собі) та предмета дає змогу Кан­тові (і нам) побачити перспективи пізнання: адже невідому нам річ (об'єкт) можна нескінченно пізнавати, переводячи її зміст у зміст предмета пізнання. Цим роз'єднанням пояснюється також і те, що ту саму річ можуть пізнавати різні науки, вбачаючи в ній різні предмети (бо вони накладають на цю річ різні форми її упорядкування та осмислення).

Чому ж різні люди бачать предмети схожими, а не лише відмінними? Зда­валося б, ми могли б довільно оформлювати дані відчуття. Отут якраз і ні, бо, за Кантом, в основі синтезу категорій розсудку та чуття. лежать ти­пові просторово-часові схеми наших дій із речами. Тобто ми бачимо в ре­чах передусім такі визначеності, які пов'язані із особливостями наших взає­модій з ними. Тому люди з різним досвідом діяльності, люди різного фаху в тих самих речах бачать різні предмети. Отже, досвід - це досвід діяльності (правда, за Кантом, насамперед розумової). У його основі лежать просто­рово-часові схеми дії. Результатдосвіду - предметний зміст нашого пізнан­ня, побудований категоріями розсудку. А на основі чого ми сполучаємо пев­ним чином самі категорії? За Кантом, існує ще один рівень роботи інтелек­ту- розум. Він оперує ідеями, які і визначають спосіб упорядкування кате­горій розсудку. За змістом ідеї сягають найвищих питань життя і буття: що є Бог, чи існують безсмертя душі та свобода волі. Ідеї не стосуються досвіду, бо виходять далеко за його межі, а тому їх не можна досвідно спростувати або підтвердити. Унаслідок того ідеї можна сформулювати в їх протилеж­них значеннях; за Кантом - у формі антиномій. Наприклад, можна ствер­джувати, що світ скінченний, а також, що він нескінченний.

Із такого розуміння пізнання випливає, що знання будується радше "згори", а не "знизу ", що без дій розуму та розсудку наш пізнавальний досвід просто неможливий. Слід зазначити, що

сучасна наука підтверджує ці принципово важливі положен­ня філософії І. Канта. Філософія, ставлячи граничні, фунда­мент альні питання нашого буття, за Кантом, виход ить за межі можливого досвідного знання, а тому лишає вирі шення таких питань на вибір кожної конкретної людини.

До надбань філософії І. Канта слід віднести також його етичні, естетичні та соціологічні ідеї. У сфері моралі Кант виходив із визнання вихідної рівності всіх людських розумів як суверенних чинників свідомого вибору поведінки. З такої рівності випливає, що кожен окремий розум повинен у прийнятті рішень діяти як загальний розум. На цій основі формулюється кантівський "категоричний імператив" ("остаточне повеління"): "Чини зав­жди так, щоб максима (тобто вираз у формі принципу) твоєї волі могла мати також і силу... всезагального закону”. Це означає, що людина, оби­раючи певний тип поведінки, повинна припускати можливість такої ж пове­дінки для будь-кого. У сфері естетики Кант дійшов висновку, що там, де йдеться про мистецький смак людини, не діють закони логічного обґрунту­вання. Тому естетичні сприйняття є цілісні, неаналітичні, непрагматичні, і естетичні судження будуються як ціннісні. оцінні.

Глибокими і повчальними були ідеї І. Канта щодо руху історії; вони збері­гають свою актуальність ще й донині. Кант вважав, що в основі історичного процесу лежать природні потреби людини. Але людина внаслідок своєї ви­хідної обмеженості та незахищеності повинна виявити свої розумові здіб­ності і стати творцем нового життя. Розум рухає людські дії, а також визна­чає прямування історіїдо справедливого, розумно організованого грома­дянського суспільства, де повинні запанувати закони, рівність, справед­ливість та зага.дьний мир.

Отже, ознайомлення з ідеями І. Канта вводить нас в осереддя фун­даментальних проблем філософії, але їх розв ’язання Кант здійснює на новому рівні усвідомлення, розроблення та обгрунтування.

7.3.