Структура та функції філософського знання. Провідні позиції у філософії

Оскільки філософія покликана перш за все надати людині найперші орієнтири для її життєвого самовизначення, то структура філософського знання визначається виділенням тих сфер реальності, спираючись на які людина (і філософія) може такого роду орієнтири виділити, позначити та дослідити.

На основі осмислення природи, світу виникають та форму­ються онтологія, натурфілософія, космологія (або космогонія).

• Онтологія є філософською наукою про буття, перш за все, буття як таке, а не лише про окремі види чи прояви буття. Тут найперши­ми постають питання про те, чому взагаліможливе існування, у який спосіб можна розуміти буття, як людина пов 'язана із буттям.

• Натурфілософія, або філософія природи ( "натура” -з лат. при­рода), постає різновидом онтології, оскільки зосереджує увагу пе­реважно на тому, що таке природне буття та природа в цілому, як вибудовується ієрархія проявів природи, існують чи не існують якісь всезагальні закономірності та якості природи. Проте мимоволі вона торкається і питань людського буття, і буття суспільства, оскіль­ки останні перебувають в органічних зв'язках із природою та поза останньою просто неможливі.

• Космологія може існувдти як різновид астрономії, а може поста­вати і як філософські міркування про сутність та природу космосу; коли ж наголос тут падає на виникнення, походження (чи породжен­ня) космосу, то тоді ми маємо справу із космогонією.

На основі вивчення та осмислення суспільства та суспільної історії виникають соціологія, соціальна філософія, філософія історії, культурологія, етнофілософія (або філософія етносу).

• Соціологія як окремий напрямок дослідження суспільства і людини виникла у ХІХ ст., хоча намагання осмислити закономірності їх роз­витку присутні у філософії з давніх часів.

• Філософські ж осмислення природи суспільного життя, зв 'язків су­спільства та природи, суспільства та людської індивідуальності по­ступово визначилися як соціальна філософія, хоча і до сьогодні вони можуть називатися просто соціологією.

• Філософія історії також ставить граничні питання на адресу історії людства: чому людство перебуває в стані історичного про- цесування, куди прямує історія, хто є іїсуб'єктом,чи існують закони людської історії?

• Культурологія виходить із тези про те, що специфічних якостей та ознак як людині, так і суспільному життю надає культуротво- рення, тому вивчення культури постає відмичкою до ї:Х розуміння.

• Етнофілософія - це новий напрям сучасної філософії, покликаний окреслити значення та роль етносів в історії людства та виявити історичний сенс того, що історія розвивається саме у варіанті етніч­

ної багатоманітності; тут також стоїть завдання окреслення того, яку свою вихідну екзистенціальну якість привносить кожний етнос у історію людства в цілому.

Філософське осмислення людини приводить до формування таких філософських дисциплін, як філософська антропологія (на відміну від просто антропології - науки, що відокремилась від археології і що спрямована на вивчення особливостей будови та проявів людини як реального, матеріального об'єкта), інко­ли - антропософія; в наш час до дисциплін цього напряму інко­ли зараховують структурну антропологію та соціобіологію.

• Філософська антропологія ставить собі завданням вивчати люди­ну у всіх їїможливих виявленнях та характеристиках. Тут, зокрема, ставиться питання про визначення сутності людини та про відмін­ність останньої від природи людини, про її спосіб буття та ін.

• Антропософія претендує на те, щоб не просто вивчати людину, а щоб збагнути сенс її появи у світі, її всекосмічну функцію та причи­ни саме таких її виявлень.

• Структурна антропологія вважає, що існує певний, цілком конкрет­ний та сталий набір інтелектуальних та реальних можливостей лю­дини, який слід виокремити із історії, культури, способів людського життя; означений набір відкриває можливості для виправданого та надійного вивчення і розуміння людини.

• Соціобіологія, яку сьогодні інколи додають до дисциплін антрополо­гічного напряму, - наука про те, як змінюється людина під впливом соці­альних факторів та на протязі історії. Цю науку далеко не всі згідні визнавати як філософську, проте заперечувати факт впливу соціаль­них факторів на людину, на її вихідні властивості було б невиправда­ний, а тому й ие можна сьогодні не враховувати міркувань та резуль­татів досліджень соціобіології у філософському вивченні людини.

Нарешті, на основі вивчення та осмислення свідомості, духов­ного життя людини виникає цілий комплекс філософських наук про духовні явища та процеси. Комплекс цих дисциплін є най­більшим у порівнянні із попередніми філософськими дисциплі­нами, і це зумовлено тим, що філософія постає самоусвідомле- ною, рефлексивною думкою, думкою, що сама утримує себе у стані актуальної’ дії та у стані безперервної тривалості; сюди

входять логіка, гносеологія (чи епістемологія), етика, естети­ка, філософія релігії, філософія права, історія філософії.

• Логіка - одна із давніших філософських дисциплін - досліджує форми, закони та норми правильного мислення; вона посідає одне із провідних місць у філософії' адже припущення логічних помилок може зруйнувати всі доведення тш аргументації певної філософ­ської концепції.

• Гносеологія - це, у дослівному перекладі, теорія пізнання; вона вивчає питання про природу, чинники та результати людської пізна­вальної діяльності, умови продукування та ознаки достовірних знань, про умови та можливості їх практичного використання. Сьогодні ширше використовується термін "епістемологія” (тео­рія знання); у більшості країн так називають вчення про наукове пізнання, проте цей термін може позначати і певний історичний рівень усвідомлення природи пізнання (про це докладніше мова буде йти у відповідному розділі).

• Етика також належить до найдавніших філософських дисциплін: це є вчення про норми та засади людських взаємин.

• Естетика досліджує природу людського захоплення красою дійс­ності, шукає корені та причини людського потягу до прекрасного, гармонії, співмірності форм сущого.

• Філософія релігії, як свідчить назва, опікується питаннями при­роди та сутності релігії, досліджує причини історичного похо­дження релігії, її конфесійного багатоманіття та ін.

• Філософія права намагається з 'ясувати корені правових норм, людську потребу у правотворенні.

• Історія філософії збирає історичні досягнення філософії, вписую­чи їх у сьогодення.

• До цього комплекту філософських дисциплін інколи додають та­кож “ноологію” як вчення про природу та сутність людської ро­зумності; коротко кажучи, ноологія постає філософським вченням про свідомість.

Отже, філософія насьогодні є розвиненою та розгалуженою сфе­рою знання; щоб виконати завдання людського світоорієнтуван- 'ня, вона повинна включати у свій зміст цілий комплекс наук про • основні, найважливіші сфери людського життя.

Філософія як сфера духовної культури виконує певні функції

світоглядна (філософія допомагає людині знайти й обґрун­тувати свої життєві орієнтири, з’ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей)

Основні функції філософії

пізнавальна (завдяки дослідженню загальних проблем піз­нання філософія озброює людину орієнтирами в пізна­вальній діяльності, критеріями та ознаками правильно­го руху на шляху до надійних, достовірних знань)

логічна (філософія сприяє формуванню культури людсько­го мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах) соціально-адаптивна (філософія допомагає зорієнтува­тися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспіль­ного життя і виробити власну соціальну позицію) критична (проявляється в опозиції філософії до емпірич­ної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйну­ванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу)

виховна (філософія прищеплює інтерес і смак до самовихо­вання, сприяє посиленню потягу людини до самовдоскона­лення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів)

Усі названі функції мають як індивідуально-особистісне, так і суспільне значення.