Тема: «Антична філософія»

Мета заняття: вивчаючи вихідні ідеї античної філософії, простежити розвиток людського мислення від простої єдності до диференційованої багатоманітності та свідомої деталізації.

Ключові поняття: архе, космос, атом, ідея, нус, натурфілософія.

Знати: в чому полягає відмінність між поняттям «антична філософія» та «давньогрецька філософія»; якими були основні етапи розвитку античної філософії та як змінювалася на цих етапах її проблематика; проблематика основних філософських шкіл античної філософії, їх найперших представників.

Вміти: провести порівняння вихідних ідей античної та давньосхідної філософії; виділяти у філософських текстах те, що підтверджує філософські позиції світоглядних ідей.

Розуміти: значення філософських ідей і теорій античного світу; загальні умови та чинники розвитку філософської думки.

ЗАНЯТТЯ 1. РАННЯ АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

I. Загальна характеристика та особливості античної філософії:

- поняття античної філософії;

- духовні джерела античної філософії;

- уявлення про людину, Бога, космогонія у поезії Гомера, Гесіода і зміна філософської проблематики;

- основні етапи розвитку античної філософії;

- особливості античної філософії;

- основні філософські проблеми, сформульовані у контексті античної філософії

II. Космогонізм ранньої грецької філософії:

- особливості раннього періоду давньогрецької філософії;

- дві філософські гілки ранньої давньогрецької філософії;

- чому напрямок думки Фалеса і мілетських філософів треба визначати не як «натурфілософські», а як «космогонічні»?

З уривку першоджерел ( див. «Самостійна робота» завд. №2) прокоментуйте:

• чому одних філософів називають матеріалістами, а інших ідеалістами?

•як зрозуміти вислів: «Ніщо не виникає і не зникає, бо єство (елемент, стихія) завжди зберігається?»

- стихійно-матеріалістичні ідеї представників Мілетської школи (Фалес, Анаксемен, Анаксимандр);

- що кожний з них вважав елементом (началом, сутністю) світу?

- в чому позитивні здобутки мілетських філософів?

III.

Із запропонованого уривку ( див. «Самостійна робота» завд.№4) прокоментуйте:

- як пов’язати уявлення Геракліта про першооснову з діалектичним розумінням буття як безперервного руху?

- яку роль відіграють протилежності в процесі виникнення космосу?

- вчення про першооснову буття; вчення про логос;

- діалектичні погляди Геракліта;

- проблема людини і душі за Гераклітом; призначення людини;

IV. Філософія «мудрості» Піфагорійського союзу

З запропонованих висловів філософів (див. «Самостійна робота» завд. №5) з’ясуйте:

• що дає підставу стверджувати, що філософія Піфагора – це початок ідеалізму?

• чому Піфагор і його послідовники вважали числа світовою першоосновою?

• число це тільки першооснова речей, чи й психічних явищ також?

- ідеалістичне трактування першооснов світу Піфагором;

- піфагорійське вчення про душу, категорії добра і зла;

- в чому відмінність філософських доктрин мілетців і Піфагора.

V. Філософські погляди елейської школи

- яке трактування божества було запропоноване Ксенофаном;

- ідеалістичне трактування буття і мислення Парменідом;

- апорії Зенона. Яку мету переслідував він, висуваючи їх;

- вчення Емпедокла про рушійні сили космотворення;

- вчення Анаксагора про гомеомерії. Хто вводить термін «гомеомерії», що він означає?

VI. Атомістичне трактування буття

- атомістична трактування буття за Левкіппом і Демокрітом;

- що у своїй теорії Демокріт запозичив від Геракліта, а що від елеатів;

- теорія пізнання за Демокрітівською атомістичною теорією;

- проблема душі за Демокрітом.

Завдання для самостійного логічного опрацювання:

Завдання 1. З допомогою словника дайте визначення поняттям: натурфілософія, елеати, атомізм, космологія, космогонія, архе, ніщо, логос, Нус, гомеомерії, метапсихоз, апорія, протилежності.

Завдання 2. Робота з першоджерелом.

Законспектуйте уривок твору Арістотеля «Метафізика», кн.І, р.ІІІ (Про сутність (начала) і причину світу) і дайте відповідь на питання:

1) чому одних філософів називають матеріалістами, а інших ідеалістами?

2) як зрозуміти вислів: «Ніщо не виникає і не зникає, бо єство (елемент, стихія) завжди зберігається?»

3) назвіть перших давньогрецьких філософів.

4) чий термін «гомеомерії», що він означає?

5) що хотів сказати Аристотель думкою: «Не самий субстрат викликає свою зміну… не дерево і не мідь роблять скульптуру, а щось інше є причиною перетворення».

/ Про сутність /начала/ і причину світу/.

«...більшість перших філософів вважала початком усього одні лише матеріальні начала, а саме те, з чого складаються всі речі, з чого як першого вони виникають і у що як останнє вони, гинучи, перетворюються, при цьому сутність хоча і залишається, але змінюється, в своїх проявах; це вони вважають елементом і початком речей. І тому вони вважають, що ніщо не виникає і не зникає, бо таке єство завжди зберігається;

Фалес – засновник такого роду філософії – стверджував, що начало все, тому він заявляв, що земля перебуває на воді; до такого твердження він, можливо, дійшов, і бачачи, що їжа всіх істот волога і що саме тепло виникає з вологи і нею ж живиться те, з чого все виникає, – це і є початком усього. Таким чином, він саме тому, дійшов свого твердження, так само ж як до того, що насіння всього за природою вологе, а начало природи вологого - вода.

Анаксимен же і Діоген вважають, що повітря перше, ніж вода, і з простих тіл переважно його вважають за начало;...Геракліт із Ефеса – вогонь, Емпедокл же – чотири елементи, додаючи до згаданих, землю як четверте. Ці елементи, на його думку, завжди зберігаються і не виникають, а у великій чи малій кількості з'єднуються в одне чи роз'єднуються з одного.

А Анаксагор з Клазомен, будучи старшим від Емпедокла, але писав свої твори пізніше за нього, стверджує, що начал безкінечна кількість: за його словами, майже всі гомеомерії (насіння), так само, як і вода чи вогонь, виникають і знищуються саме таким шляхом - тільки через з'єднання і роз'єднання, а інакше не виникають і не знищуються, а існують вічно.

Виходячи з цього, єдиною причиною можна було б вважати так звану матеріальну причину. Але згодом, просуваючись у цьому напрямку, сама суть справи вказала їм шлях і примусила їх шукати далі.

Завдання 3. За таблицею дайте характеристику представникам шкіл і напрямів ранньої філософії

Демокріт, Геракліт, Анаксагор, Парменід, Піфагор, Емпедокл.

Завдання 4. Прокоментуйте вислови, обґрунтовуючи відповіді на запитання:

1. Як пов’язати уявлення Геракліта про першооснову з діалектичним розумінням буття як безперервного руху?

2. Яку роль відіграють протилежності в процесі виникнення космосу?

«Деталі його (Геракліта) вчення такі. Вогонь – першоелемент і всі речі – обмінний еквівалент вогню – виникають з нього шляхом розрідження (згущення). Все виникає через протилежності і все тече подібно річці. Всесвіт скінченний і космос єдиний. Народжується він з вогню і знову згоряє дотла через певні періоди часу, а відбувається це згідно з долею (логосом). Одна із протилежностей, яка призводить до виникнення (космосу) називається війною та незгодою, а інші, що приводять до згоряння, – згодою і миром, зміна-шляхом вгору-вниз, на якому і виникає космос.

....Цей космос, той же самий для всіх, не створив ніхто ні з богів, ні з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що мірами спалахує та мірами згасає».

(Діоген Лаєртій)

Завдання 5. З цитати з’ясуйте:

1. Що дає підставу стверджувати, що філософія Піфагора – це початок ідеалізму?

2.

3. У числі він вбачав тільки першооснову речей, чи й психічних явищ також?

«Так звані піфагорійці, зайнявшись математичними науками, вперше висунули їх на перше місце у вихованні і стали вважати їх основами всіх речей. Але... в числах вони вбачали, як їм здавалось, багато рис, схожих з тим, що існує і відбувається, – більше, ніж у вогні, землі і воді; наприклад, така-то властивість чисел є справедливість, а така-то – душа і розум, інша – вдача... Все останнє вочевидь уподібнювалося числам за своєю суттю, а числа посідали перше місце у всій природі; елементи чисел вони вважали сутністю всіх речей і увесь Всесвіт є гармонією і числом. Число вони приймають за початок і як матерію для всього існуючого і як виявлення стану властивостей».

(Аристотель)

ЗАВДАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ І САМОКОНТРОЛЮ:

1. На основі яких джерел формувалася стародавня грецька філософія?

2. В чому полягають здобутки представників Мілетської школи?

3. В чому зміст Гераклітівської діалектики?

4. Яку проблему вирішували піфагорійці? Яке вчення вони започатковують?

5. В чому суть апорій Зенона?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Аристотель. Метафизика // Соч.: В 4 т. – М., 1976. – Т.1.

2. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії: Навчальний посібник.-К., 1999. – С.21-38

3. Історія філософії: Підручник/Ярошовець В.І., Бичко І.В. – К., 2002. – С.53-94

4. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. – Львів, 2001. – С.54-70.

5. Предмет і проблематика філософії: Навчальний посібник /За ред. М.А. Скринника, З.Є. Скринник. Львів, 2001. – С.54-65

6. Причепій Є.М. Філософія: посібник для студентів. – К., 2001. – С.56-74

7. Філософія. Навчальний посібник/За ред.. Ю.В. Осічнюка. – К., 2003. – С.70-80.

Інтернетсайти

www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/dovi2.html

library.kr.ua/elmuseum/chizhevsky/philosophy2.html

www.ae-lib.org.ua/_phil_ant.htm

www.repetitor.co.ua/essays/essay.aspx?essayId=2815

diplomz.co.ua/other/3169/

www.internetri.net/antiq.php

www.djerelo.com/index.php?Itemid=161&id=2477&option=com_content&task=view

library.kr.ua/elmuseum/chizhevsky/philosophy.html

www.studentu.org.ua/index.php?go=Files&in=view&id=51

www.diplom-service.com/16516.html

www.ukma.kiev.ua/ua/faculties/fac_gum/filosophy/home_page/templ/antic_templ.htm

www.philosophy.ucu.edu.ua/content.php?id=112&lng=UA

thales.iatp.org.ua/czyzhzm.html

libr.org.ua/book/79/2401.html

www.evrica.com.ua/filospetry/

www.philosof.onu.edu.ua/elb/metodichki/shevcov/shevcov_1.pdf

Методичні поради

Розкриваючи зміст першого питання, зазначте, що філософія, яка з’являється в Елладі приблизно 600 р.

Філософи на власні очі бачили зміни, що постійно відбуваються у природі.

Але як вони відбуваються? Спільним для перших філософів було переконання, що за всіма змінами у природі повинна стояти первісна праматерія. Тому, окреслюючи завдання перших грецьких філософів, зводимо їх до основ праматерії та природних процесів.

В історії античної філософії існує певна періодизація, за якою відбувається переорієнтація філософської проблематики.

І період ранньогрецької філософії – докласичний – охоплює епоху від виникнення філософського мислення (на початку VI ст. до Р.Х.) до часів Сократа (кінець V ст. до Р.Х.). Філософію цього періоду називають – докласичною (Фалес, Анасимен, Анаксимандр, Геракліт, Піфагор, Парменід, Зенон). Провідна тема: космогонічна (виникнення і будова світу-космосу).

ІІ період – класичний (2 пол. V ст. до Р.Х. – ІV ст. до Р.Х.). Суть цього періоду – в переорієнтації філософської свідомості з космогонічної проблематики на тему людини. Сюди слід зарахувати: Протагора, Горгія, Сократа, Платона, Аристотеля. Антропологічна проблематика.

ІІІ період (IV ст. до Р.Х. – VI ст. після Р.Х.) пов’язаний з епохою еллінізму в Римській імперії (епікуреїзм, стоїцизм, неоплатонізм). Етична проблематика. Духовний досвід індивіда.

Зверніть увагу, що запропонована періодизація зумовила особливості античної філософії:

1) антична філософія стає першою формою європейської філософії;

2) в античному суспільстві філософія вперше відокремилася від інших сфер життєдіяльності людини і набуває автономного характеру;

3) антична думка відкрита і глибоко людська;

4) мудрість античного філософа звернена до людей, виростає з проблем життя, має діалогічний характер.

Зазначте, що центральне місце в давньогрецькій філософії займали онтологічні проблеми, зокрема пошуки об’єктивної основи всього сущого, яке тлумачилося або в матеріалістичному розумінні, або в ідеалістичному.

При обговоренні другого питання потрібно зауважити, що рання грецька філософія мала дві гілки – іонійську філософію та італійську філософію.

Саме в іонійській гілці розвинутою стає перша філософська школа – мілетська. Представниками були Фалес, Анаксимандр, Анаксимен. До іонійської також відносимо Геракліта, До італійської філософії зараховуємо Піфагора, Емпедокла, Анаксагор і елейську школу. Представники елейської школи – Ксенофан, Парменід, Зенон.

Стихійно-матеріалістичні ідеї були представлені філософами мілетської школи, видатними природодослідниками й натурфілософами, які включали природничі теми у космогонічні контексти.

Фалес (624 – 547 до Р.Х.). Він перший поставив завдання виявити єдине, знайти початок всього сущого – праматерію. На думку Фалеса, вода – джерело всього сущого.

Анаксимандр (610 – 546 до Р.Х,) – учень Фалеса. Створив першу геометричну модель Всесвіту, першу географічну карту, гіпотезу про походження людини. Вирішуючи завдання першопочатку буття, ввів поняття «апейрон» (безмежне, неозначене). Філософський зміст «апейрон» суттєво переважає зміст поняття «вода» Фалеса.

Анаксимен (588 – 525 до Р.Х.). В означенні першоелементу Анаксимен надав перевагу «повітрю». Тому, всі речі – модифікація повітря, які з’являються внаслідок його згущення чи розрядження. Повітря є рухоме.

Відзначаючи позитивні здобутки мілетських філософів, відмітимо:

1) розвивається традиція осмислення «що є все» (суще);

2) три мілетських мислителі розробляють єдину проблему – «космогенеза» (виникнення і сутності світобудови);

3) вони утворюють першу філософську школу;

4) мілетці створюють дві концепції виникнення єдиного:

а) з’єднання і роз’єднання різноякісних початків (Анаксимандр);

б) виникнення шляхом згущення і розрідження субстанції (Анаксимен).

Мілетці ввели кілька важливих принципів:

а) принцип оживлення – бути – значить «бути живим». Буття і Життя – єдині;

б) принцип трансцендентності – буття більше того, що ми знаходимо у світі;

в) принцип єдності мікро- і макрокосма. Людина є мікрокосм, яка схожа на макрокосм.

Геракліт Ефеський (544 – 480 до Р.Х.) продовжував матеріалістичну лінію мілетців був засновником античної діалектики. Його діалектика споглядальна. Він уважав, що саме постійні зміни є найхарактернішою властивістю природи.

Його діалектика виявилась у тезі: «Все тече, все змінюється». Все перебуває у русі і ніщо не триває вічно. Геракліт вказував, що світові властиві суперечності.

Так, якщо б ми ніколи не хворіли, то звідки б знали, що таке бути здоровим? Якщо б не знали голоду, то як би могли втішатися ситістю? Якби не було війни, могли б оцінити мир? На думку філософа, якби не існувало суперечностей, світ перестав би існувати.

Зауважте, що Геракліт хоча і вживає слово «Бог», але відрізняє його від релігійного Бога. Для Геракліта, Бог означає щось таке, що охоплює увесь світ. Тому замість Бога він часто вживає грецьке слово «логос», що означає мислення. Для нього це ототожнювалось з «всесвітнім розумом», або законом, що є спільним для всіх.

Геракліт, як і його попередники, замислювався над проблемою першооснови світу. Такою першоосновою був вогонь. Вогонь стає джерелом життя. Перехід вогню у різні форми породжує різні стани.

За Гераклітом, життя є горіння і згасання. Коли вогонь розгорається, він здійснює «шлях вверх»; при згасанні – «шлях вниз», тобто, активність вогню викликає народження, розквіт в процесах, і згасання – їх кінець і перехід у нові форми.

Дуже цікавим є погляд Геракліта на проблему людської душі. Душа виникає з вологи, але має здатність висихати. Існує суттєва різниця між «сухою» і «вологою» душею, яка і визначає відмінність між розумним і нерозумним чоловіком. Розрізняє чуттєве та раціональне пізнання. Віддає перевагу відчуттям.

Щодо етичних поглядів, то Геракліт зазначав, що людське життя – це діалектика. Сьогодні він на вершині успіху, а завтра – впаде вниз від невдач. Геракліт радить не загубити себе, рятувати свою душу. Філософ переконаний, що людині важко боротися з гнівом, любов’ю, насолодою. Негативним для людини є зарозумілість, марнославство, гордовитість.

Державні уподобання Геракліта були на боці правління мудреців – аристократів, які б у своїх діях спиралися на закон.

Представником італійської філософії, засновником ідеалістичного трактування першооснов був Піфагор (540 – 496 р. до Р.Х.) – релігійний, політичний діяч, засновник піфагоризму, математик. Сам він вперше застосовує поняття «філософія» («розміркування про зміст життя»), «любомудріє». Піфагор і його учні називали себе філософами – ті, які є любителями мудрості, а не філософами-мудрецями. Тільки божеству надано мудрість, а людина лише прагне до неї.

Піфагор заснував Піфагорський союз, який переріс у філософську школу, яка більше нагадувала релігійну общину.

Саме піфагорійці почали називати світ космосом, маючи на увазі його гармонію і досконалість(косме – з грецького, означає «краса»).

Піфагор погоджувався з мілетцями, що нас оточують різні предмети, але у всіх них має бути єдина світова основа. В чому вона? За Піфагором, всі речі можна порахувати. Саме число присутнє в усіх речах, є єдиною з’єднуючою основою, тому його можна назвати першопочатком світу. Піфагор та його послідовники порушили проблему кількісного вираження сущого. В основу своєї філософії піфагорійці ставлять число. Космос є великою абсолютною впорядкованою системою чисел. Світ уявляється у певній геометричній фігурі. За Піфагором існує п’ять фігур: з куба виникає земля, з піраміди – вогонь, а з восьмикутника – повітря, з дев’ятикутника – вода, з дванадцятикутника – сфера Всесвіту. У вченні піфагорійців Бог розглядається як великий «геометр». Число не матеріальна сутність, воно ідеально і в цьому відмінність піфагорського погляду від мілетського. Зі всіх чисел основною є одиниця. Кожна цифра має своє математичне визначення. Одиниця – крапка, двійка – дві крапки і їй відповідає пряма, трійці відповідає площина, четвірці – простір. Цей простір можна поділити на чотири стихії: землю, воду, вогонь, повітря. Кожна з цих стихій при взаємодії утворює безліч речей. Піфагорійцями було розроблене вчення про переселення душ (метапсихоз). Душа є безсмертною, оскільки вона мандрівна.

Поміркуйте, як сформувалися відмінності філософських доктрин мілетців і Піфагора.

Обговорюючи питання італійської філософії, зауважимо, що представниками елейської школи були Ксенофан, Парменід, Зенон. Вони зробили певний крок до визначення субстанції.

Пригадаємо: якщо в іонійців субстанція фізична, у піфагорійців математична, то у елеатів вона вже філософська, ця субстанція – буття. Елеати формулюють філософське питання про співвідношення буття і мислення.

Ксенофан – вводить філософське розуміння Бога як чогось Єдиного. Бог, за Ксенофаном, – всевидющий, всемислячий, всечуючий. Бог Ксенофана – це чистий розум. Бог – це недосяжний початок, він один, він не має форми. Саме з нього все виникає.

Продовжує його вчення Парменід Елейський (540 – 450 р. до Р.Х.). Він розвинув поняття Єдиного Ксенофана у поняття Буття. Його буття означає «бути». Буття – це все, що існує. За Парменідом, якщо щось існує, то це означає, що воно завжди було (інша справа, що воно могло бути в минулому, в іншій формі, але його не могло не бути взагалі). Тому, за думкою Парменіда, якщо зараз щось є, то це означає, що воно було і буде, тобто, існує вічно. Те, що існує, – вічне. Якщо чогось не має зараз, це означає, що його не було і не буде ніколи. Саме цими доказами Парменід стверджує, що Буття – вічне. Він народжує думку: «Буття існує, небуття не існує». За Парменідом, те, що вічне, воно неподільне, а якщо воно неподільне, то цільне. А це означає, що в ньому нічого не може рухатися. З цього випливає ще одна характеристика Буття – воно нерухоме. Буття не тільки нерухоме (бо якщо є рух, то є будь-які зміни), але й незмінне.

Зауважте, що за логікою, розумового погляду Буття вічне, неділиме, незмінне, нерухоме. Таку картину Буття дає наш розум. Наші відчуття (зір, дотик, тощо) змальовує іншу картину. Все у світі виникає і зникає, складається з частин, ділиться, рухається, змінюється.

Виникає запитання: «Яка з цих картин світу є істиною?» – та, яку дають нам органи чуття, чи та, яку малює досконаліший розум. Парменід стверджував, що відчуття нас вводять в оману і не узгоджується з висновками розуму.

За Парменідом, існує 2 форми пізнання: «шлях знання» і «шлях погляду (враження)»:

- «шлях знання» – це шлях, основою якого є розум;

- «шлях враження» – уявлення, які складаються під впливом вражень (чуттєве пізнання).

За Парменідом, чуттєве пізнання неістинне. Мінливий, непостійний світ, даний нам у чуттях, – це щось ілюзорне, у справжній світ ми проникаємо розумом. Наше мислення, проникаючи за межі чуттєвого світу, зливається з буттям. Парменід ототожнює буття і мислення, говорить: «Якщо я мислю – значить існую».

1. Буття – це світ істини.

2. Якщо людина сприймає чуттям – то світ змінний – характеризується як небуття.

3. Якщо розумом – світ сприймається як буття.

Отже, Парменід визнає існуючим лише те, що мислиться і виражається у слові.

Він ототожнює мислення і буття: «Мислення і буття – одне і те саме».

Таким чином, Парменід обґрунтовує традицію абсолютизму. Абсолютизм трактується як традиція у філософії, що заснована на ідеї вічності і незмінності буття, і заперечує небуття як щось рівнозначне буттю.

На підтримку і захист Парменіда, що буття вічне, неподільне, все, що мислиться з протиріччями, є небуття, виступив Зенон (490 – 439р. до Р.Х.).

Аристотель називає його винахідником діалектики. Він перший заснував діалог як форму викладання проблем, як засіб досягнення істини. Основне завдання Зенона – доказати, що буття є неподільним і мислиться без протиріч. Бо там, де мислення є з протиріччями, рух – це небуття.

Зенон висунув декілька апорій (труднощів, парадоксів):

1. Дихотомія.

2. Ахілл і черепаха.

3. Стріла.

4. Стадій.

Аналіз цих апорій ведеться від протилежного. У зв’язку з чим виникають апорії?

На основі протиріч, які виникають між нашим розміркуванням і досвідом.

Зенон доводить, що якщо існує рух, то виникають протиріччя.

Розглядаємо апорію «Стріла». Вона доказує, що стріла, яка летить, насправді знаходиться у стані спокою. У кожний момент часу стріла, за Зеноном, займає певне положення, яке дорівнює її величині. Це означає, що стріла у кожний момент нерухомо перебуває у стані спокою, а сума спокоїв не дає жодного руху.

У своєму вченні Зенон зіткнувся з проблемою невідповідності між формами мислення, в яких не допускаються логічні суперечності, і реальною дійсністю, якій притаманні ці суперечки.

Зенон готував грунт для ідеалізму.

Отже, розмірковуючи, хто з філософів мав рацію: Парменід з його «розумом», який заперечував існування будь-яких змін, чи Геракліт з «досвідом відчуттів», що фіксують постійні зміни, – зверніть увагу на наступного філософа, що намагався знайти вихід з плутанини, в якій борсалася філософія.

Емпедокл (495 – 435 р. до Р.Х.). Його вчителями вважають Ксенофана, Парменіда та Піфагора. Був прибічником Геракліта, вірив своїм відчуттям (людина повинна вірити в те, що бачить, а бачить постійні зміни у природі).

Зауважте, що Емпедокл спростовує твердження, начебто у природі існує єдина праматерія (з однієї води або повітря не може утворюватися кущ, або зародитись метелик).

Він вважав, що природу творять чотири первісні матерії або «корені». Це були: земля, повітря, вогонь і вода. Ці зміни у природі спричинилися рухом цих матерій, їх сполученням і розпадом. (До прикладу візьміть зразок з кухарської практики. Якщо мати тільки борошно, то не вдасться спекти пирога, але якщо мати яйце, муку, молоко і цукор, то з цих чотирьох складників можна спекти безліч всяких ласощів).

Те, що Емпедокл вважав за основу «кореня» природи землю, повітря, вогонь і воду, було не випадковим. Згадайте, попередньо вже інші філософи намагалися це довести (Фалес – вода, Анаксимен – повітря, Геракліт – вогонь).

Емпедокл довів, що зміни у природі спричинені синтезом і розпадом чотирьох «коренів». Поміркуйте, що змушувало різні види матерії сполучатися докупи і творити нове життя?

Відповідь на це дає сам філософ. Він вважав, що в природі діють дві різні сили. Це «Любов» і «Ненависть». Сила, що поєднує матерії – «любов», що роз’єднує, – «ненависть». Для нас є важливим той факт, що Емпедокл розрізняє «матерію» і «силу».

Емпедокл реалізує чуттєве пізнання. Всі органи беруть участь у пізнанні світу, вони є головні.

Розум є досконалим, ефективним засобом. Він здатен пізнати «корені» речей і дві космічні сили – любов і ненависть.

Наступний філософ, котрий теж не погоджувався з тим, що якась праматерія (вода або повітря) може перетворюватися в усе, був Анаксагор (500 – 428р. до Р.Х.). Він дає нове розуміння буття. Його основний твір «Про природу». За Анаксагором, природа побудована з безлічі крихітних частинок. Вчений називав ці крихітні складові «зернами», або «зародками», «насіннями» речей. Аристотель дає їм назву «гомеометрії». Вони є пасивні, тому треба було активне начало. Цю силу Анаксагор називає «розумом» або НУСом.

Він має 2 функції:

1) рухає світом;

2) пізнає світ.

Анаксагор вважає, що все пізнається через протилежне: холодне через тепле.

Заслуга Анаксагора: він мислить множино. Буття множинне, немає порожнечі. За Анаксагором, світовий розум править світом, визначає теперішнє, минуле і майбутнє.

Розкриваючи зміст останнього питання зауважте, що Демокріт (460 – 370р. до. Р.Х.) примирив елейську і гераклітівську точки зору. Він здійснив синтез двох переконань. Як і Геракліт, він рахував, що все у світі знаходиться у русі, змінюється, але як і елеати, вважав, що Буття є неподільне і незмінне. Ці міркування ґрунтувалися на тому, що Буття вічне, а вічне не може ділитися. За Демокрітом, існує певна частинка, яка неподільна. Якщо вона неподільна, то не може бути знищена, так як не складається з частин, які можуть розпастися. Вона існує вічно, а тому і є дійсною основою Буття, його носієм. Ділиме грецькою звучить як «томос», тому неподільне «атомос», «атом».

У Демокріта атом – це неподільне, вічне. Основна здатність атома – завжди бути. Атом (неподільний) приречений на незмінне існування. В своєму вченні про атом, як частки неподільної, вічної, незмінної, філософ поділяв погляди елейських філософів. Але як і Геракліт, Демокріт визнавав, що світ змінюється. За Демокрітом, атоми рухаються у порожнечі. У своєму русі вони стикаються, з’єднуються, народжуючи нові речі, роз’єднуються – викликають їх загибель.

Чому речі відрізняються одне від одного, якщо вони зроблені з одного матеріалу? Саме тому, що атоми з’єднані в кожній речі у різних пропорціях.

Зверніть увагу на такі міркування Демокріта: будь-який предмет – це тимчасова комбінація атомів і існує до тих пір, поки вони разом. Все, що нас оточує, не є справжньою реальністю і тому, не є справжнім буттям. Існує реально лише світ атомів, а все, що ми чуттєво сприймаємо, є їх породженням.

Наведемо приклад. Всім відомо таке мистецтво, як мозаїка: набір кольорових фішок і скла, з яких можна скласти картину, потім зруйнуємо, побудуємо іншу.

Чи існують ці малюнки реально? Ні, тільки набір мозаїчного скла. Так і світ, за Демокрітом, уявляється не як речі і їх властивості, а як сума атомів, що є справжньою реальністю.

Поміркуйте, чи можливо назвати світ, за демокрітівською точкою зору, віртуальною реальністю?

За атомістичною теорією будови світу:

- вся природа складається з атомів;

- атоми мають кількісні властивості, а не мають якісних;

- атоми відрізняються формою, місцем знаходження, порядком;

- властивістю атомів є рух;

- атоми рухаються в порожнечі, яка є матеріальною.

Атомістичну теорію Демокріт переносить на людину. За його трактуванням, душа складається з атомів, але на відміну від тих, які складають матеріальний світ, атоми душі тонкіші і делікатніші.

У Демокріта чітко визначена матеріалістична лінія в історії філософії. Він вперше чітко сформулював положення, що рух є одвічною властивістю матерії.

Теорія пізнання:

Існує 2 поняття пізнання: «темне» (з допомогою почуттів) та «істинне» (завдяки розуму). Саме тоді, коли сваряться розум і почуття, – народжується істина.

Демокріт розробив теорію «витікання». З предметів, з їх поверхні стікають копії цих речей, торкаються атомів пізнаного об’єкта (душі), викликаючи певні відчуття, оформлюються у думку про них.

«Подібне пізнається подібним».

Демокріт своїм вченням обґрунтував атомістичний матеріалізм чим чітко визначив матеріалістичну лінію в історії філософії. Він вперше сформулював положення, що рух є одвічною властивістю матерії. Тим самим своїм атомістичним вченням Демокріт підвів риску під грецькою натурфілософією.

Етика Демокріта – це етика щастя – гедонізм. Метою життя людини є безтурботний щасливий стан, а це означає відсутність будь-яких пристрастей і страху.

Підсумовуючи, можемо наголосити, що рання антична філософія демонструвала свій зв’язок з життям. Але наступні античні вчення поставили інші проблеми.

Заняття 2: «Давньогрецька класична філософія»

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

I. Давньогрецька класична філософія:

– особливості та причини формування класичного періоду античної філософії;

– антропологізм античної філософії;

– суть вчення школи софістів. Горгій;

– теза Протагора «людина – міра всіх речей» як вияв суб’єктивізму та релятивізму.

II. Філософське вчення Сократа:

– основні ідеї філософії Сократа і їх значення для сучасності;

– сутність методу «сократичного діалогу»;

– «етичний раціоналізм» Сократа;

– в чому полягає протистояння Сократа софістиці?

– політичні уподобання Сократа;

Із наведеного уривку першоджерел (див. «Самостійна робота» завд. № 2 ) з’ясуйте:

• чому самопізнання є основою моральної поведінки за Сократом?

III. Об’єктивно-ідеалістична філософія Платона:

– теоретичні джерела ідеалізму Платона. Ідеї яких філософів визначили його ідеалізм?

– онтологічна проблема;

– «теорія ідей» Платона. В чому він погоджується з елеатами, а в чому протирічить Демокріту?

– космогонія Платона;

– проблема пізнання Платона;

– вчення про душу;

– теорія держави за Платоном.

Використовуючи працю Платона «Держава» (див. «Самостійна робота» завд. №3), з’ясуйте:

• що таке «ідеальна держава»?

• яку соціальну структуру має суспільство?

• які форми державного правління нараховує Платон, як характеризує їх?

• які форми державного правління є позитивні, а які негативні?

• якій моделі держави віддає перевагу Платон?

• на які аспекти виховання звертає увагу Платон?

IV. Філософія Аристотеля:

З запропонованої цитати ( див. «Самостійна робота» завд. № 7) прокоментуйте:

• в чому проявилася критика «теорії ідей» Платона? Де мав рацію Аристотель?

На основі праці Аристотеля «Метафізика» (див. «Самостійна робота» завд. № 4) з’ясуйте:

• на які галузі Аристотель ділить філософію?

• як вирішує проблему буття Аристотель?

• що він розуміє під «сутністю»? Яке з понять активне і первинне, а яке пасивне?

• які 4 причини існування речей виділяє Аристотель?

– вчення Аристотеля про категорії;

– теологія та телеологія Аристотеля;

– в чому проявилися матеріалістичні та ідеалістичні погляди Аристотеля?

– вчення про людину і суспільство; етичні погляди Аристотеля;

– закони формальної логіки, що визначив Аристотель.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО Логічного ОПРАЦЮВАННЯ

Завдання 1. З допомогою словника дайте визначення категоріям: субстанція, кількість, якість, відношення, час, положення, дія, пасивність, ідея, річ, анамнез, телеологія, мімезис, категорія.

Завдання 2. Робота з першоджерелом.

Із уривку першоджерел з’ясуйте, чому самопізнання стає основою моральної поведінки, за Сократом?

«…Чи помітив ти напис на храмі: «Пізнай самого себе?»

…А хіба не є очевидним, продовжував Сократ, що знання про себе дає людям багато благ, а заблудження відносно себе – дуже багато нещасть. Хто знає себе, той знає, що для нього корисно, і чітко розуміє, що він може, а чого не може. Займаючись тим, що знає, він задовільняє свої потреби і живе щасливо, а коли не береться за те, чого не знає, не робить помилок і уникає нещасть.

Завдання 3. Робота з першоджерелом.

З конспекту твору Платона «Держава» дайте відповідь на питання:

-що таке «ідеальна держава»?

-яку соціальну структуру має суспільство?

-які форми державного правління нараховує Платон, як характеризує їх.

-які форми державного правління є позитивні, а які негативні?

-якій моделі держави віддає перевагу Платон;

-на які аспекти виховання звертає увагу Платон;

«Держава» (або «Про справедливість») складається з 10 книг. Це діалог, в якому беруть участь Сократ, Кефал, Главкон, Адімант, Полемарх.

Спочатку мова йде про справедливість, яка є основою ідеальної держави. Справедливість, за Платоном, полягає в тому, щоб кожний громадянин зміг займатися тим, що найбільше відповідає його натурі. Тобто, кожен має діяти відповідно до своєї сутності. Таку державу Платон називає «ідеальною державою». Ідеальним устроєм є той, де інтереси кожного громадянина співпадають з інтересами суспільства в цілому.

Суспільство в «ідеальній державі», за Платоном, поділяється на три стани: перший – філософи, або правителі, другий – стражі (воїни), третій – землероби і ремісники. Державна влада має належати добірним філософам-аристократам. Стражі – це «наймані наглядачі». Вони становлять державний апарат насильства і пригнічення для підтримки панування аристократів-рабовласників. Землероби і ремісники виробляють все необхідне для держави.

Платон нараховує кілька форм державного правління: монархія, аристократія, тимократія, олігархія, демократія, тиранія. Найправильнішою і найрозумнішою він вважає монархію та аристократію. Інші форми є відхиленням від ідеальної держави.

Аристократія – це правління кращих за згодою народу. Володарює й управляє той, хто має славу мужнього і мудрого. Громадянам третього стану (землеробам і ремісникам) дозволялося мати приватну власність, гроші, торгувати на ринках тощо. Геніально передбачивши значення розподілу праці в економічному житті суспільства, Платон разом із тим виступав за обмеження господарської діяльності й збереження аграрно замкнутої, «самодостатньої» держави.

Виродження аристократії мудрих, за Платоном, зумовлює затвердження приватної власності й обернення в рабство вільних землеробів з третього стану. Так виникає така форма державного правління, як тимократія, тобто, панування найсильніших воїнів. Держава з тимократичним правлінням буде вічно воювати.

Наступна форма державного устрою – олігархія – з’являється внаслідок нагромадження багатства у приватних осіб. Цей устрій ґрунтується на майновому цензі. Владу захоплює група багатих, тоді як бідняки не беруть участі в правлінні. Олігархічна держава, що роздирається ворожістю багатіїв і бідняків, буде постійно воювати сама із собою.

На зміну олігархії приходить демократія. Перемога бідних веде до встановлення демократії – влади народу. Тут панують сваволя і безособове правління.

Нарешті, надмірна свобода перетворюється у свою протилежність – надмірне рабство. Встановлюється тиранія – найгірша форма держави. Влада тиранів тримається на віроломстві й насильстві. Головною причиною зміни всіх форм державного правління Платон вважав існування людських натур.

Платон був прибічником, співцем рабовласницької аристократії. Він виступав проти демократії взагалі, а проти афінської демократії – особливо. Вся державна влада, на думку Платона, має знаходитися в руках рабовласницької аристократії, щоб вона могла силою тримати народ у покорі.

Завдання 4. Робота з першоджерелом.

З конспекту твору Аристотеля «Метафізика» дайте відповідь на питання:

- на які галузі Аристотель ділить філософію?

- як вирішує проблему буття Аристотель?

- що він розуміє під «сутністю»? Яке з них активне і первинне, а яке пасивне?

- які 4 причини існування речей виділяє Аристотель?

Філософію Аристотель ділить на три галузі:

1. Теоретичну – про буття, називаючи її «першою філософією», наукою про перші причини та начала. Метою її є знання заради знання.

2. Практичну – про діяльність людини. Метою практичної філософії є знання заради діяльності.

3. Поетичну або творчу, метою якої є знання заради творчості.

Теоретичну філософію Аристотель називає також «метафізикою» і основні її положення висвітлює в основній своїй філософській праці «Метафізика». У часи Аристотеля такого терміну не було.

Його застосував систематизатор творів Аристотеля – Андронік Родоський. Під такою назвою він об’єднав групу трактатів Аристотеля, що були написані «після фізики». «Метафізика» складається з 14 книг.

Аристотель піддає критиці вчення Платона про ідеї, зокрема, про відділення ідеї-сутності від чуттєво сприйнятої речі. Тут він висвітлює своє тлумачення, питання про співвідношення в бутті загального й одиничного. За Аристотелем, одиничне – це те, що існує лише «де-небудь» і «тепер», воно сприймається чуттями. Загальне – це те, що існує в будь-якому місці («скрізь») і в будь-який час («завжди») і проявляється за певних умов в одиничному. Воно є предметом науки і пізнається розумом. Загальне існує лише в одиничному і пізнається лише через чуттєво-сприйнятливе одиничне.

Для розуміння всього існуючого слід виділити, на думку Аристотеля, чотири причини існування речей.

1. Матеріальна причина або матерія. Тобто те, з чого виникають речі. Такими, наприклад, є мідь для статуї, срібло для чаші, глина для горщика.

2. Формальна причина або форма. Кожна річ є оформленою матерією. Форма становить «сутність» буття. Вона перетворює пасивну матерію і робить річ саме цією річчю. Поняття форми в Аристотеля як начала речей близьке до платонівського поняття ідей як моделі речей.

3. Рушійна причина. Це – джерело, звідки бере початок рух. Так, людина, що дала пораду, є причиною, і батько є причиною дитини.

4. Кінцева причина або мета. Кінцеву причину Аристотель розуміє як «те, заради чого» відбуваються всі природні явища, всі зміни. Кожне явище природи немовби має в собі первісну внутрішню мету свого розвитку (ентелехію). Наприклад, здоров’я – мета прогулянки.

Завдяки сумісній дії всіх чотирьох причин й існують речі, що містять свої начала в самих собі.

Свої роздуми Аристотель ілюструє таким порівнянням: архітектор, що будує будинок, і саме мистецтво архітектора – це рушійна причина; план – це форма; будівельний матеріал – матерія; закінчений будинок – мета.

Аристотель розглядає матерію і форму в їх єдності, взаємозв’язку, розвиває думку про розвиток природних явищ як про оформлення матерії. При цьому форма – активна, матерія – пасивна. Матерія – лише можливе буття речі, форма надає речам їх дійсне буття. Сутністю буття речі, за Аристотелем, є її форма. Отже, форму він ототожнює з суттю речі. Форма – це не якість, не кількість, а те, що становить сутність речі, без чого її немає. Форму ніхто не творить і не виробляє. Вона вічна і незмінна.

Матерія, на думку Аристотеля, вічна, пасивна, нежива. Вона є чистою можливістю, а форма – реалізація цієї можливості. Форма робить матерію дійсністю, тобто, втіленням у конкретну річ.

Життя, за Аристотелем, є прагненням матерії до оформлення, до прояву закладеної в ній ідеї руху та сили. Життя Всесвіту також є прагненням проявити закладену в нього форму. Вихідним моментом будь-якого життєвого процесу є поштовх (імпульс), який річ отримує із зовнішнього світу.

Цей поштовх надає рух силам, що закладені в цій речі. Первинний імпульс, який привів у рух весь світ, виходив від творчого розуму («нус»), який називає Аристотель по-різному: «мислення мислення», «чисте мислення», «актуальність», «принцип будь-якого руху», «божество». Подальший процес, який становить світоустрій, створюється природним шляхом як закономірність причин та наслідків.

Без руху не існує ні часу, ні простору, ні матерії, як і взагалі не існує світу та життя. Життя та світ – це рух. Джерелом руху є нерухоме, а рушійним началом є Бог. Рух, за Аристотелем, є перехід чого-небудь із можливості в дійсність. Він виокремлює такі роди (види) руху: 1) якісний, або зміни; 2) кількісний – збільшення і зменшення; 3) переміщення – просторовий рух. До них приєднується четвертий рід, що зводиться до перших двох – виникнення і знищення.

Завдання 5. Прокоментуйте і дайте відповідь на вислови античних філософів:

1) «Філософ повинен володіти пізнанням начал і причин сутностей» (Аристотель).

Який сенс вкладався філософом у поняття «начала» та «причин» сутностей. Що вперше ним розглядалося як першоначало всього сущого?

2) «Здивування є початком філософії» (Платон)

Чому здивування сприяло появі філософії?

3) «Пізнай самого себе» (Сократ)

У чому сенс цього виразу?

Завдання 6. Про що йдеться у вислові Аристотеля «Не сам субстрат викликає свою зміну»? Які погляди відстоює автор, відмовляючи матерії в русі (саморусі)?

Завдання 7. Обргунтуйте з уривку критику «теорії про ідеї» Аристотеля.

«…слід, очевидно, вважати неможливим, щоб окремо один від одного існували сутність і те, сутністю чого вона є; як можуть через те ідеї, якщо вони сутність речей, існувати окремо від них».

Завдання для контролю і самоконтролю:

1. Чи може об’єктивний ідеалізм визнавати існування матеріального світу?

2. Які закони формальної логіки визначив Аристотель?

3. Що було головним пунктом розходження між Платоном і його учнем Аристотелем?

4. Чому Платона називають професійним філософом і мудрецем?

5. Яке значення має категорія Блага в філософії Платона?

6. Як пов’язані у філософії Платона вчення про душу і соціальна структура суспільства?

7. У чому Платон бачить сенс людини?

8. У чому зміст критики Аристотеля «теорії ідей» Платона?

9. Як співвідносяться форма і матерія у філософії Аристотеля?

10. Аристотелівське поняття ентелехії.

11. В чому мета і сенс людського життя за Аристотелем?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії: Навчальний посібник. – К., 1999. – С.21-38.

2. Історія філософії: Підручник/Ярошовець В.І., Бичко І.В. – К., 2002. – С.53-94.

3. Козовик І. Історія філософії. – Івано-Франківськ, 1999. – С.50-100.

4. Ларіонова В.К. Історія етичних учень. Посібник.- Івано-Франківськ, 2004. – С.58-74.

5. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. – Львів, 2001. – С.54-70.

6. Предмет і проблематика філософії: Навчальний посібник /За ред. М.А. Скринника, З.Є. Скринник. Львів, 2001. – С.54-65.

7. Причепій Є.М. Філософія: Посібник для студентів. – К., 2001. – С.56-74.

8. Татаркевич В. Історія філософії. – Львів, 1997. – Т.1.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1. Антология мировой философии. – М., 1969. – Т. 1 – Кн. І.

2. Аристотель. Метафизика. – М., 1991.

3. Асмус В.Ф. Античная философия. – М., 1978.

4. Кондзьолка В.В. Нариси історії античної філософії. – Львів, 1993.

5. Чанышев А.Н. – Философия древнего мира: Учебн. для вузов. – М., 1999.

Інтернетсайти

www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/dovi2.html

library.kr.ua/elmuseum/chizhevsky/philosophy2.html

www.ae-lib.org.ua/_phil_ant.htm

www.repetitor.co.ua/essays/essay.aspx?essayId=2815

diplomz.co.ua/other/3169/

www.internetri.net/antiq.php

www.djerelo.com/index.php?Itemid=161&id=2477&option=com_content&task=view

library.kr.ua/elmuseum/chizhevsky/philosophy.html

www.studentu.org.ua/index.php?go=Files&in=view&id=51

www.diplom-service.com/16516.html

www.ukma.kiev.ua/ua/faculties/fac_gum/filosophy/home_page/templ/antic_templ.htm

www.philosophy.ucu.edu.ua/content.php?id=112&lng=UA

thales.iatp.org.ua/czyzhzm.html

libr.org.ua/book/79/2401.html

www.evrica.com.ua/filospetry/

www.philosof.onu.edu.ua/elb/metodichki/shevcov/shevcov_1.pdf

Методичні поради

При обгрунтуванні першого питання слід окреслити основну проблематику класичного періоду, який охоплює V – IV ст. до Р.Х.

Питання космогонії стає вторинним, а на перше місце висувається проблема людини, суспільства, знання. Першими, хто порушив цю проблему були софісти (давньогрец. «софістес» – означає майстер, знавець, мудрець). Основою своєї діяльності вважають навчання будь-якої людини вмінню відстоювання особистої точки зору.

Чим була викликана саме така проблематика. Це пов’язувалося з суспільними потребами.

У V ст. до Р.Х. в багатьох містах Греції встановилася демократична форма політичного правління. Це означало, що на різні державні посади людей не назначали, а вибирали шляхом народного голосування. Для цього людина мала сподобатись народу. Перед народом мала бути освічена людина, яка б володіла ораторським мистецтвом. В той час ґрунтовними знаннями володіли лише філософи (окремих наук не існувало, їх замінювала філософія, а філософи були єдиними вченими). Тому люди стали звертатися до них з проханням навчити їх різним знанням, і в першу чергу вмінню сперечатися, доказувати, переконувати. Серед філософів виділилися так звані софісти. Зауважте, що саме софісти не визнавали існування однієї істини. Скільки людей – стільки і думок. Кожна людина сама собі істина. Серед відомих софістів виділіть Протагора Абдерського (480-410 р. до Р.Х.). Він запропонував таку формулу: «Людина є мірою усіх речей». Така думка породила суб’єктивізм (доцільно проаналізувати тезу Протагора). Софісти не визнавали абсолютної істини (істина однієї людини є вищою від «істини іншої людини»). Таким чином, з суб’єктивізму софістів виникає релятивізм («відносний»). Щодо можливості пізнаваності світу, вони схилялись до твердження про неможливість пізнання світу (агностицизм), або сумніву щодо можливості пізнання (скептицизм).

Щодо моральної проблематики, софісти вважали доброчинними всі гідні прояви людини: розум, професіоналізм. Проголошували справедливим усе, що приносить користь (утилітаризм).

Розглядаючи наступне питання, зазначте, що софістам протистояв відомий грецький філософ Сократ Афінський (469 – 399 р. до Р.Х.). Він, на відміну від софістів, був переконаний, що істина є тільки одна (існує Сонце, людина народжується і помирає), але цю істину людина має шукати самостійно. Цей метод отримав назву евристичного (від грец. «еврико» – я находжу). На думку Сократа, філософ має допомогти людині у її пошуках: не дати готові відповіді, а спрямувати на пошук істини. Саме тому сократичний метод є майєвтикою: філософ допомагає народитися думці, яка приведе людину до істини.

Методом пошуку істини Сократ проголошує діалог, в діалозі він використовує іронію – мистецтво змусити поставити під сумнів істинність своїх звичайних поглядів; майєвтику – мистецтво цікавими питаннями сприяти народженню думки у співбесідника; індукцію – через аналіз приватних думок виявити загальне у всіх висловлюваннях, тому що тільки загальне може бути основою моральної поведінки людини. Діалог завершується дефініцією, визначенням поняття, що було предметом обговорення. На думку Сократа, найкращою формою філософствування є жива бесіда у формі діалогу, який являє собою діалектику (поміркуйте, чому сократівський діалог є діалектикою?). У своєму діалозі Сократ використовував прийоми і методи, якими керувалися софісти: ставив людину в інтелектуальну трудність, спантеличував протиріччями, заставляв засумніватися. Але зверніть увагу на те, в чому Сократ протистояв софістам. Якщо софісти ставили своєю метою збентежити людський розум, спантеличити для того, щоб показати відносність і суб’єктивність всього, то Сократ робив теж саме, але для того, щоб через сумнів підштовхнути людину до пошуку об’єктивної і вічної істини.

Знання, за Сократом, – основа доброчинності, незнання – джерело аморальності. «Той хто знає, що є правильним, правильно і чинитиме». Правильне розуміння веде до правильних дій. І тільки той, хто чинить правильно, стане «правильною людиною». Неправильно чинить лише той, хто не знає, як чинити ліпше. Тому так важливо помножувати наші знання.

Сократ поклав початок евдемоністичній традиції, стверджуючи, що сенс життя людини, найвище благо – у досягненні щастя. За Сократом, щастя залежить від моральності (доброчинності) людини, тому відповідним завданням стає: допомогти людині стати моральною. Філософія Сократа отримала назву – етичний антропологізм.

Сократ відмовився від безплідних, з його точки зору, космологічних проблем і проголосив: «пізнай самого себе». Тільки самопізнання, пізнання своєї моральної суті і її наступна реалізація (пізнай, хто ти є і стань ним) є шляхом досягнення щастя. Поміркуйте, чому Сократ вважає самопізнання основою моральної поведінки? Про останні години життя Сократа прочитайте в діалозі Платона «Федон». За своїми політичними поглядами Сократ не був прибічником демократії і вважав її аморальною. Найкращою він вважав аристократичну форму правління, яка ґрунтується на законах.

Обговорюючи друге питання, окресліть теоретичні джерела ідеалізму Платона (вчення піфагорійців, Геракліта, Парменіда, Сократа).

Платон уже професійний філософ, але ще й мудрець, схильний розглядати найабстрактніші проблеми з точки зору їх безпосереднього зв’язку з життям людини. За Платоном, вульгарна допитливість не робить людину філософом. Філософ – це людина, яка любить споглядати істину, річ саму по собі. Мудрість – не є вмінням, а є узагальненням, знанням добра і дій на основі цих знань.

Якщо Сократ нічого не писав, то Платон (він був довгий час учнем Сократа) залишив багато творів (35 діалогів), листів. Його твори написані у формі діалогу, головним діючим героєм є Сократ.

Основною думкою Платона було твердження про те, що видиме не є реальністю. Щоб краще зрозуміти теорію Платона, наведемо приклад. Перед нами є три предмети – яблуко, груша і слива. Всі вони різні, але є в них спільне, що їх об’єднує. Цим загальним є слово «фрукт». А тепер спробуємо відповісти, чи існує фрукт у якості речі, яку можна відчути? Зрозуміло, що ні. «Фрукт» – це лише поняття, термін, назва, якою ми позначаємо групу подібних між собою речей. Реально існують тільки ці предмети, а їх назва не існує, тому що вони в якості ідей є у нашій свідомості. Так ми думаємо. Але якщо уявити собі все навпаки. Реально спочатку існують ідеї або поняття речей не в нашому розумі, а самі по собі, у вищому, недосяжному світі. Все, що нас оточує, лише породження цих первинних сутностей – ідей і є тінями, тому реально не існують. Ця думка основна у вченні Платона. Нам здасться, що світ один – це той, що ми бачимо навколо себе. Насправді світів два: один вищий і невидимий, світ ідей, другий – нижчий, світ речей, який ми сприймаємо. Перший породжує другий. Світ ідей, на думку Платона, – це змістовний «каркас» чуттєвого, або фізичного світу, який є недосяжною абстракцією. Але наш фізичний, чуттєвий світ ще не є найнижчим. Нижче нього знаходиться матерія. Світ ідей Платон називає Буттям. Подібно елеатам, Платон характеризує буття як вічне, незмінне. Йог можна пізнати лише розумом, воно недоступне чуттєвому сприйняттю. Але, як у Демокріта, буття є множинне (багато «ідей»). Водночас між Демокрітом і Платоном існує суттєва відмінність. Якщо Демокріт розумів буття як матеріальний фізичний атом, то Платон розглядає його як ідеальне – ідею-ейдос. Небуття (уявіть собі, якщо ми подумки змішаємо всі речі нашого світу до стану однорідної маси, отримаємо щось змішане, невизначене. Що можна сказати про цю масу – нічого. Яка вона – ніяка. В цьому саме і зміст – вона ніщо, Небуття). Знайомий нам чуттєвий світ виникає на стику матерії та ідеального світу. Речі і предмети фізичного чуттєвого світу в порівнянні з матерією є досконалішими.

Речі, за вченням Платона, є проекціями, контурами, тінями самих ідей. Ми лише бачимо навколо себе різні речі і припускаємо їх реальне і єдине існування, не розуміючи того, що вони (речі) є лише недосконале відображення істинного, невідомого світу ідей. Якщо б комусь вдалось побачити за фізичними речами їх справжній початок – ідеї, то він би знехтував цей матеріальний, тілесний світ. Тому завданням кожної людини є за неістинним побачити істинне, за нереальним – реальне, за матеріальним – ідеальне. Чи можливо це? Так, стверджує Платон. Платон вказує, що в людині є душа – ідеальна і вічна сутність, яка і зв’язує її з невидимим світом. Після смерті душа відправляється у світ ідей, набуває там вище знання. Потім душа вселяється у якесь тіло і забуває про свої знання. Але забути, не означає не знати, адже є можливість пригадати. Зверніть увагу на цікавий момент: людина народжується і все вже знає, але потенційно. Їй, людині, не потрібно все починати спочатку, здобувати знання. Вона повинна знайти їх у собі, згадати. Тому саме тут ми розкриваємо суть пізнання, за Платоном. Пізнання – це пригадування душі (пізніше це отримало назву «теорія уроджених ідей»).

Таким чином, зробіть висновок, що у теорії пізнання, за Платоном, чуттєве пізнання не дає знання про сутність речей (ідеї). Мислення підштовхує нас до думки, що потрібно пізнавати ідеї як суть речей, а істинне знання можна набути через заглиблення в себе, необхідно примусити душу пригадати час, коли вона існувала у «світі ідей» (теорія анамнесісу).

У зрілому періоді своєї філософії Платон виділяє три частини людської душі: пожадливу, палку і розсудливу. Згідно з цим, Платон будує свою соціальну і етичну теорію. Так, якщо у людини переважає пожадлива частина душі, вона буде ремісником і основою її доброчинності буде помірність, стриманість. Перевага палкої частини душі надається воїнам, основною доброчинністю яких є мужність. Загальним для всіх є прагнення до справедливості. Раби позбавлені чеснот взагалі. Одним із основних завдань філософії є виховання душі.

Етика Платона тісно пов’язана з його політикою, вченням про державу. В «Законах» Платон розглядає декілька типів державного устрою. Два типи державного устрою Платон вважає правильними – монархію і аристократію, а чотири – перекрученими – тимократію, олігархію, демократію і тиранію. Усвідомте, що основним завданням для Платона було поєднання доброчинності особи з її участю в політичному житті із суспільною справедливістю.

Розглядаючи наступне питання, а саме, філософію Аристотеля, зазначене, що він суттєво трансформував систему об’єктивного ідеалізму Платона. Аристотель критикував «теорію ідей» Платона. Він запитує: «Як можуть речі існувати окремо від ідей, які їх породжують?». За Аристотелем, Платон занадто протиставляв світ ідей світу речей. Тому треба припустити, що речі і їх ідеї існують разом у єдності. Замість платонівської «ідеї» Аристотель використовує термін «форма». Аристотель стверджував, що дійсність складається з окремих предметів, котрі становлять єдність форм та матерії. «Матерія» є матеріалом, з якого створені предмети, а форми – його конкретна властивість. Наведемо приклад. Перед нами лежить безформенний шматок пластиліну, а у нашій свідомості є образ дерева. Якщо ми цей образ перенесемо у шматок пластиліну, тобто, зліпимо дерево, то безформений шматок перетвориться у предмет, у якого є стовбур, гілки, корінь. Так само і дійсність, яка нас оточує: всі речі – це матерія перетворена ідеальними сутностями – формами. Зверніть увагу, якщо у вченні Платона світ ідей і світ речей існують окремо один від одного, то, за Аристотелем, світ форм і світ матерії утворюють одне ціле. Тобто, кожна річ - це єдність «матерії» і «форми». Зверніть увагу на такий аспект. Якщо у Платона речі чуттєвого світу розглядаються лише як відображення істинної сутності (якими є ідеї), то у Аристотеля чуттєво сприйнята річ - це реальне існування «форми» і «матерії». Аристотель виходить з того, що всяка річ, що існує, невіддільна від своєї сутності.

Як бачимо, важливими в онтології Аристотеля є матерія і форма. У плані буття форма є сутністю речі. У плані пізнання форма є поняттям про речі, визначенням речі. «Форма» – це загальне, а в реальності форма виступає як одинична річ. Для того, щоб «форма» стала формою якої-небудь одиничної речі, треба до «форми» (як загального) приєднати щось зовсім невизначене – матерію. Щось невизначене, що надбало форму, стало оформлене, визначеністю буття. З цього визначається така властивість матерії, як «позбавленість форми». Він виділяє 4 види причин (начал), завдяки яким речі існують: матеріальну (з чого виникають речі); формальну; рушійну причину (звідки йде початок руху); кінцеву причину або мету ( заради чого відбувається зміна).

У теорії пізнання Аристотель виходить із сенсуалізму. Без відчуттів немає знань. Дані відчуттів людина кладе в основу утворення загальних знань.

Розмірковуючи над питанням теології Аристотеля, зауважте, що саме він запровадив у філософський обіг поняття теологія, або вчення про Бога. Усебічно дослідивши природу руху в зв’язку з матерією і формою, Аристотель дійшов висновку, що рух, який відбувається у світі, не має ні початку, ні кінця, тобто, він вічний. Якщо світ існує вічно і світовий рух вічний, то необхідно припустити, що є вічна причина світу і вічний двигун світу. Першодвигун світу є вічною причиною світового процесу, тобто, Богом.

Значно далі просунувся Аристотель в розкритті специфіки людського буття. Великим відкриттям його було усвідомлення якісної відмінності суспільного життя від природного буття і розуміння людини як істоти суспільної, існування якої можливе тільки в суспільстві.

Етика Аристотеля реалістична. Етика в розумінні Аристотеля – це особлива практична наука про моральність (чесноти), мета якої навчити людину, як стати щасливою. У своїй етиці досліджує питання найвищого добра.

Аристотель висуває своє вчення про категорії. Серед них він розрізняє – діаноетичні (інтелектуальні), етичні (моральні).

Вирішуючи проблему щастя, Аристотель трактує його як особливий стан задоволення, одержаний від зробленої (доброчесної) діяльності. З-поміж численних умов щастя основною є моральне і інтелектуальне вдосконалення, здоров’я, активна громадська позиція, дружба.

Заслугою Аристотеля стає те, що філософське знання вперше у своїй історії зближується з науковим.

Резюмуючи, можемо наголосити на тому, що класичний період у полі зору своєї філософії заторкнув всі основні сфери людської життєдіяльності виробив конкретні способи осмислення дійсності.

Заняття 3: «Елліністично-римська філософія»

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

I. Особливості елліністичної філософія:

- умови, що призвели до зміни становища людини у світі та суспільстві;

- проблематика та її особливість;

- етична спрямованість пізньоантичної філософії, її евдемоністичний характер

- проаналізуйте, як змінюється проблематика людини у трьох основних періодах античної філософії;

- в чому здобутки пізньоантичної філософії?

II. Стоїцизм:

- кініки, стоїки і їх теорія щастя;

З наведеної цитати (див. «Самостійна робота» завд. № 4,5) з»ясуйте:

•яка моральна життєва позиція обґрунтовується стоїцизмом;

•основи світобудови у стоїцизмі;

- прибічниками якого напряму у гносеології були стоїки?

III. Епікуреїзм:

- охарактеризуйте етичні погляди філософії Епікура. Чим вони відрізняються від стоїків та кініків?

- розкрийте сутність атомістичного трактування стосовно людської індивідуальності;

З наведеної цитати (див. «Самостійна робота» завд. №3) з’ясуйте:

• що є критерієм щасливого життя за Епікуром?

• яку роль у досягненні щасливого життя Епікур відводить розуму?

- які види задоволення розрізняє Епікур? Якого з них необхідно дотримуватися?

- класифікація страху за Епікуром. Яким способом Епікур позбавляє людину страху?

IV. Скептицизм:

- світоглядні питання скептиків;

- скептицизм і його визначальна позиція у проблемі людського щастя;

- проблема пізнання в скептицизмі.

V. Римська філософія:

- окресліть особливість проблематики і якими причинами вона обґрунтовується?

- Неоплатонізм та вчення про Єдине;

- процес творення і його ступені;

- як можна охарактеризувати принцип розвитку в неоплатонізмі;

- антропологічна проблема, мета людського життя;

- проблема пізнання.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО Логічного ОПРАЦЮВАННЯ:

Завдання 1. З допомогою словника дайте визначення поняттям: евдемонізм, гедонізм, егоїзм, фаталізм, доля, провіденціалізм, атараксія, еманація, екстаз.

Завдання 2. За наведеною таблицею дайте характеристику напрямам пізньоантичної філософії:

Завдання 3. Яку роль у досягненні щасливого життя Епікур відводить розуму?

«…коли ми говоримо, що задоволення (насолода) є кінцева мета, то розуміємо це не як розпусту, плотську насолоду, як думає дехто,... ми розуміємо як свободу від тілесних страждань і душевного неспокою. Початком всього цього і найвище благо є розсудливість. Від розсудливості виникли всі інші доброчесності; вона вчить, що не можна жити приємно, не живучи розумно, морально і справедливо, і навпаки…».

(Епікур)

Завдання 4. Зі словом «стоїцизм» ми пов’язуємо певну позицію, яка визначається, як мужність, випробування в життєвих ситуаціях, здатність протистояти спокусі. З наведеного уривку виберіть цитати, що підтверджують правильність цього визначення.

«При баченні смерті і повідомленні про неї я буду зберігати спокій і витриманий вираз обличчя; я буду переносити тяжкі випробовування, підкріплюючи тілесні сили духовними; я буду ставитися з презирством до розкоші; я не буду сумним, якщо воно буде належати іншому; я буду байдужим до своєї долі, чи буде вона мене карати, чи жаліти; я буду жити в переконанні того, що я народився для інших і буду за це вдячний природі…».

(Сенека)

Завдання 5. З уривку обґрунтуйте відношення стоїків до своєї долі. Що стає залежним від людини.

«Якщо ти хочеш вірно мислити і добре жити, то ти навпаки будеш шукати свої помилки і думати тільки про те, як виправити себе. Ти будеш пам’ятати те, що від нас нічого не залежить і тому не повинно нас ні засмучувати, ні радувати: ні тіло наше, ні розкіш, ні слава. Ти будеш пам’ятати, що в тебе є совість і розум, які тільки і зможуть привести тебе до душевного спокою, щастя».

(Сенека)

Завдання для контролю і самоконтролю:

1. Які зміни відбуваються у філософії доби еллінізму порівняно з попереднім періодом розвитку давньогрецької філософії?

2. В чому мета людського життя за епікуреїзмом?

3. В чому актуальність поглядів стоїків, епікурейців?

4. Який основний принцип етики стоїків і в чому кінцева мета людського життя?

5. Визначіть, що спільного в етичному ідеалі стоїків і Епікура.

6. Яким чином для досягнення щастя людина може позбавитися страху перед богами, смертю і долею?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Історія філософії: Підручник / За ред. Ярошовець В.І., Бичко І.В. – К., 2002. -С.113-124.

2. Козовик І. Історія філософії. – Івано-Франківськ, 1999.

3. Ларіонова В.К. Історія етичних учень: Посібник. – Івано-Франківськ., 2004. - С. 76-82.

4. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. – Львів, 2001.

5. Предмет і проблематика філософії: Навчальний посібник /За ред. М.А. Скринника, З.Є. Скринник. - Львів, 2001.- С.76-88.

6. Причепій Є.М. Філософія: Посібник для студентів. - К., 2001. - С.70-74.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1. Антология мировой философии. – М., 1969. - Т. 1. – Кн. І.

2. Кондзьолка В.В. Нариси історії античної філософії. – Львів, 1993.

3. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии. – М., 1981.

Інтернетсайти

www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/dovi2.html

library.kr.ua/elmuseum/chizhevsky/philosophy2.html

www.ae-lib.org.ua/_phil_ant.htm

www.repetitor.co.ua/essays/essay.aspx?essayId=2815

diplomz.co.ua/other/3169/

www.internetri.net/antiq.php

www.djerelo.com/index.php?Itemid=161&id=2477&option=com_content&task=view

library.kr.ua/elmuseum/chizhevsky/philosophy.html

www.studentu.org.ua/index.php?go=Files&in=view&id=51

www.diplom-service.com/16516.html

www.ukma.kiev.ua/ua/faculties/fac_gum/filosophy/home_page/templ/antic_templ.htm

www.philosophy.ucu.edu.ua/content.php?id=112&lng=UA

thales.iatp.org.ua/czyzhzm.html

libr.org.ua/book/79/2401.html

www.evrica.com.ua/filospetry/

www.philosof.onu.edu.ua/elb/metodichki/shevcov/shevcov_1.pdf

Методичні поради

Розмірковуючи над змістом першого питання, спробуйте з’ясувати, які зміни відбулися у політичному, соціальному, економічному житті Греції, і як вони вплинули на становище людини у світі, суспільстві, визначивши цим специфіку елліністичного періоду.

Зауважте, що після смерті Аристотеля (322р. до Р.Х.) Афіни втрачають свою провідну роль. Це було пов’язано з великими політичними змінами, які настали внаслідок завоювань Олександра Македонського (356-323р. до Р.Х.). Завдяки своїм численним військовим виправам він прилучив до грецької цивілізації Єгипет, увесь Близький Схід і навіть Індію.

Розпочалася нова епоха в історії людства. Сформувалася світова спільнота, в якій переважала грецька культура і грецька мова. Період, який тривав близько 300 років, називається елліністичним періодом (назва греків – елліни). Під «елліністичним періодом» мають на увазі не тільки сам відтинок часу, але й грецьку культуру, що панувала на території трьох великих еллінських царств: Македонії, Сирії та Єгипту. Приблизно до середини І ст. до Р.Х. військову та політичну перевагу здобув Рим. Нова держава завоювала і підпорядкувала собі всі еллінські царства. З того часу на велетенській території – від Іспанії, далі на схід, аж до Азії – запанувала римська культура і латинська мова. Почався римський період, який ще називають пізнім античним періодом. Зверніть увагу на одну особливість: доки римляни спромоглися завоювати еллінський світ, Рим був культурною провінцією Греції. А грецька культура і грецька філософія – відігравала важливу роль ще довго після того, як Греція втратила свою політичну вагу.

Підкресліть, що для еллінізму характерним було стирання кордонів між різними країнами та культурами. Поступово, зі стиранням таких кордонів та меж, люди відчули розчарування та непевність в усьому, що стосувалося їхнього світогляду. Як вижити, як зберегти себе, як бути спокійним під час катаклізмів? Відбувається суцільне розчарування як в релігії, так і в культурі, царює песимізм.

Враховуючи викладені вище умови, слід окреслити і особливість філософії цього періоду. У еллінській філософії на перший план виходить антропологічна проблематика. Основне питання філософської думки цього часу – як стати щасливим, як здобути всередині себе впевненість і благо. На порядку денному з’явилась етика, в центрі уваги якої проблема щастя. Тому школи, які утворилися, були подібні між собою в прагненні обгрунтувати і розробити евдемонізм (філософія еллінізму отримала назву евдемоністичної (та, що шукає щастя), але засоби і шляхи їх були різні.

Серед цих шкіл виділіть: кініків, стоїків, епікурейці, скептиків.

Охарактеризовуючи школу кініків, зверніть увагу на їх життєву позицію. Вони стверджували, що справжнє щастя ніяк не пов’язане з матеріальними благами, політичною владою та бездоганним здоров’ям. Справжнє щастя аж ніяк не повинно залежати від таких випадкових речей, котрі легко можна втратити.

Зазначте, що кініки вплинули на філософію стоїцизму, яка виникла близько 300р. до Р.Х. Її засновником був Зенон. Пригадайте, звідки походить назва «стоїчний». Виділіть такі періоди:

Стародавня Стоя (III-II ст. до Р.Х), представники: Зенон, Клеанф, Хрісіп. Вони «вчителі життя», виразники «героїчного песимізму». Вирізнялись твердістю, суворістю, безкомпромісністю поведінки, аскетизмом життя.

Середня Стоя (II-I ст. до Р.Х) – стоїчний платонізм. Представники: Панецій, Посідоній, Боет. Помірніші порівняно з попередніми.

Пізня Стоя (I-II ст. після Р.Х) – римський стоїцизм. Представники: Сенека, Марк Аврелій. Це стоїцизм, що шукає Бога. Це стоїцизм, який був передчуттям нового ( християнського) світовідчуття.

Стоїцизм закликає людину до життєвої мудрості, але з позиції зовсім іншого розуміння буття людини. На думку стоїків, людина є часткою великого всесвіту. Тому не людина диктує свої бажання великому всесвіту, а навпаки – він диктує нам свою волю, визначає наше життя. Він є долею, або роком, який від нас не залежить. А це є фаталізм. Як поводитися людині? Їй треба навчитися миритися зі своєю долею. Навіщо хвилюватися, турбуватися, думати, вирішувати, якщо за неї все вже вирішено і нічого не можна змінити. Тому основними принципами такої людини мають стати незворушність, спокій. Обгрунтовуючи стоїчну позицію щастя, покажіть, що воно зводилося до наступного: повної байдужості до всіх жорстоких проявів долі. Навіть щасливі хвилини у своєму житті людина повинна зустрічати з незворушним спокоєм.

У сфері пізнання стоїки виходили з сенсуалістичних поглядів. Вважали, що об’єктивний світ пізнавальний.

Розкриваючи зміст питання епікуреїзму, зазначте, що запропонована Епікуром модель людського щастя суттєво відрізнялася від попередніх моделей.

Близько 300 року до Р.Х. Епікур (341-270) заснував у Афінах філософську школу. В основу своєї моделі людського щастя він поклав Арістипову етику насолоди і об’єднав її з вченням про атоми Демокріта. Епікур відтворює у своїй концепції всі положення Демокрітової філософії, змінюючи її. Так, за Демокрітом, всі атоми рухаються у порожнечі під дією необхідності. У Епікура атом виявляє властивість «самочинного відхилення від лінії необхідності». Вчення про відхилення атома було пов’язане зі спробою пояснити свободу людських вчинків і випадковість.

Звірніть увагу, як Епікур обгрунтовує свою моральну позицію людського щастя. Для Епікура людина – це чуттєва істота, а чуття є критерієм моралі. Доброчесність у Епікура стає засобом досягнення насолоди. Насолода – це найвище благо, задоволення – добро. Кожна людина намагається уникнути страждань і шукати задоволення. Проте Епікур не закликає до максимального задоволення своїх бажань. Навпаки, він пропонує задовільнятися невеликим і при цьому не відчувати страждання від їх відсудності. Наприклад: «Навіщо, – запитує він, – розкішна їжа, коли і груба їжа може теж доставити задоволення». Отримувати задоволення від малого – справжнє життєве мистецтво. Епікур вказував, що «задоволення» не обов’язково мусять бути чуттєвими (наприклад, ми відчуваємо, з’ївши шоколад). Втіхою можуть бути навіть такі речі, як дружба чи насолода мистецтвом. Передумовою приємного життя для Епікура були давньогрецькі ідеали: самоконтроль, помірність та душевна рівновага. Жагу слід гамувати, а душевна рівновага допоможе перенести страждання. Крім того, зазначте, що критерієм людського щастя, за Епікуром, є позбавлення її від страху. Серед всіх страхів Епікур виділяє три основні: страх перед богами, страх перед смертю, страх перед долею. Саме від них треба позбавитися в першу чергу. З приводу першого Епікур говорить так: боги – безсмертні, а отже, блаженні (абсолютно щасливі), тому їх не варто боятися. Щодо смерті, то ми знаємо, що все добре і погане є відтворенням наших відчуттів. А смерть – це відсутність всіх відчуттів. Дарма ми думаємо, що вона має до нас будь-яке відношення. Навпаки: поки ми є, смерті немає, коли смерть є, нас вже немає. Тому смерті не треба боятися. Стосовно страху перед долею, Епікур розмірковує наступним чином: якщо визначення існує, то мають бути вищі сили, які це роблять. Але боги зовсім бездіяльні і не впливають на нас. Кому тоді визначати наш життєвий шлях, в чиїх руках наше життя? Залишається сказати одне: у наших власних руках. Кожен є господарем своєї долі і свого щастя. На нас ніхто не впливає, крім нас самих. Доля – це результат власних дій, вчинків, зусиль, тому боятися її – означає боятися себе. Звільнившись від цих страхів, людина має з’ясувати, що їй варто робити, а що не варто для того, щоб знайти щастя. За Епікуром це – вибирати задоволення і уникати страждань. Одночасно Епікур наголошував, що задоволення мають бути розумними. Всі задоволення поділяються на три види: 1) природні і необхідні; 2) природні, але не необхідні; 3) неприродні і ненеобхідні. Серед всіх слід виділити лише перший. Підсумовуючи викладені вище принципи Епікурової етики, виведемо основоположний принцип: відсутність страждань вже є задоволенням.

І наприкінці, обговорюючи останню школу цього періоду, а саме, скептицизм, визначіть, яку позицію вони обгрунтовують в питанні людського щастя.

Зазначте, що засновником цього напрямку був Піррон з Еліди (360-280 до Р.Х). Для того, щоб досягти щастя, на думку скептиків, людина мала відповісти на три запитання: 1) яка природа речей? 2) як нам до них відноситися? 3) що з цього випливає? При відповіді на перше питання Піррон стверджував, що природа речей не доступна пізнанню. Доступним є лише явища речей, а світ подвоїться на світ реальних речей і світ феноминальний, той, що сприймається нами. Перший – реальний, другий – ілюзорний. Знання про другий світ можливі, про перший – ні. Тому ми ніколи не зможемо сказати – «це так», а тільки « мені здається, що це так».

Відповідь на друге питання звучить так: якщо реальні речі пізнати неможливо, то всі судження про них як ствердні, так і заперечні, одночасно є істинними і хибними ( таку ситуацію Піррон називає ізостенією – «ізос» – рівний, «стейнос» – сила), тобто, рівнозначність будь-яких висловлювань. Наслідком цього є те, що всі судження про речі нічого не варті, не мають змісту, тому від них треба утриматися, або відмовитися. Безмовність – найправильніша філософія, так вважають скептики.

При відповіді на третє запитання Піррон враховує два попередніх. Так як ми нічого не знаємо, то не можемо знати, що є добрим, а що поганим, коли треба радіти, а коли сумувати. Тому не можемо відчувати ні позитивних, ні негативних емоцій. Цю відсутність емоцій, повна незворушність душі, байдужість до всього скептики назвали атараксією. Саме вона і є справжнім щастям скептичної філософії.

Розглядаючи питання римської філософії, наголосіть, що філософія цієї доби висунула релігійну проблему. Започатковується нова філософська традиція, що отримала назву – неоплатонічної. Найвідомішим неоплатоніком був Плотін (205-270 р. до Р.Х). Його вчення – це розвиток ірраціоналістичних «ідей» Платона, а тому спирається на його вчення про «Єдине» (твір «Парменід»). Плотін вважав, що світ напнутий між двома полюсами. На одному краю знаходиться божественне світло, яке він називав «Єдине». Деколи він називає його «Богом». На іншому краю панує абсолютна темрява, туди не досягає жоден промінь «Єдиного» – це матерія. Темрява не є буттям, а лише відсутністю світла. Існує лише Бог, або «Єдине», але так, як відблиск якогось світла поступово розчинюється, так само існує межа, за яку не проникають божественні промені. Система Плотіна – вчення про рух вниз, від першоєдиного, божественного буття через ступені: розум, світова душа, душі окремих людей, до небуття, або матерії. Цей процес випромінювання і породження всіх інших форм буття називається еманацією. Шлях навпаки – це рух людської душі, яка піднімається вгору до Бога з метою досягнення єднання, екстазу. Шлях до цього – очищення душі від кайданів всього матеріального і осягнення сутності «Єдиного».

Кілька разів протягом свого життя Плотін переживав злиття своєї душі з Богом. Такий стан ми називаємо містичним пережиттям. Це стан, коли людина відчуває свою єдність з Богом чи з «космічною душею».

Таким чином, ознайомлюючись з античною філософією можемо узагальнити, що саме у ній були поставлені і частково розв’язані основні філософськи проблеми. Філософія приходить до завершального циклу: через проблему осмислення космосу, вироблення способів пізнання до проблеми людської індивідуальності.