Л. Українка. Вірш «Досвітні вогні»
Ніч темна людей всіх потомлених скрила
Під чорні, широкії крила.
Погасли вечірні огні;
Усі спочивають у сні.
Всіх владарка ніч покорила.
Хто спить, хто не спить, - покорись темній силі.
Щасливий, хто сни має милі!Від мене сон милий тіка...
Навколо темнота тяжка, Навколо все спить, як в могилі.
Привиддя лихі мені душу гнітили,
Повстати ж не мала я сили...
Зненацька проміння яснее
Од сну пробудило мене, -
Досвітні огні засвітили!
Досвітні огні, переможні, урочі,
Прорізали темряву ночі,
Ще сонячні промені сплять, -
Досвітні огні вже горять.
То світять їх люди робочі.
Вставай, хто живий, в кого думка повстала!
Година для праці настала!
Не бійся досвітньої мли -
Досвітній огонь запали,
Коли ще зоря не заграла. (1892)
Л. Українка була не закашляною нещасною жіночкою, якою її зображали в СРСР, - це була небідна, дуже освічена дама, у гарних сукнях, білих рукавичках, яка часто бувала в Європі, відмінно зналася на тогочасних культурних тенденціях, мала вишукане коло спілкування, у просторих будинках і квартирах, обставлених гарними меблями, вона грала на фортепіано, обговорювала мистецтво, фліртувала з кавалерами... А яким є її образ у вашому уявленні?
У 1891 р., вперше побувавши в Європі, Л. Українка пише дядьку Михайлу Драгоманову: «Враження було таке, ніби я приїхала в якийсь інший світ - кращий світ, вільніший. Мені сором, що ми такі невільні, що носимо кайдани і спимо під ними спокійно. І тяжко мені, і жаль, і болить.». Чому ж нам, у 2021 р., не соромно, що досі сперечаємось у питаннях, на які Леся Українка дала відповідь ще у позаминулому столітті; «Біда, що більшість нашої української громади сидить на самій нужденній російській пресі, а через те не бачить як слід світу ні того що в вікні, ні того що поза вікном».
Василь Андрійович Симоненко (1935-1963) - український поет і журналіст, шістдесятник; поет-лірик, поет-сатирик, і просто незвичайна людина. Поет стверджував: «Я - українець, оце і вся моя автобіографія».
Влітку 1962 р. Василя Симоненка жорстоко побили працівники міліції залізничої станції у м. Сміла Черкаської області - це побиття було не випадковим, відтоді його здоров'я почало погіршуватися, й через рік він помер від раку нирок, у віці 28 років.
7.3.5