АРГУМЕНТАЦІЯ СЕНА
Наші висновки додатково підтверджуються, якщо розглянути нещодавню аргументацію Амартьї К. Сена. Припустімо, що індивідуальні права тлумачаться як право обирати, яка з двох альтернатив займе вищий щабель у соціальному структуруванні альтернатив.
Додаймо слабку умову, що коли одній альтернативі одностайно віддається перевага перед другою, тоді в соціальній ієрархії вона розташовується вище. Якщо існують два різні індивіди, наділені індивідуальними правами в щойно потрактованому сенсі, і які обирають з різних пар альтернатив (що не мають жодного спільного члена), тоді з причини якогось вірогідного надання переваг з боку цих індивідів і відповідної зміни структурування можна стверджувати, що лінійного соціального структурування немає. Припустімо, що особа А має право обирати поміж (X, Y), а особа В має право обирати поміж (Z, W); також припустімо, що їхні індивідуальні схильності виявилися саме таким чином (і що інших індивідів не існує). Особа А віддає перевагу W перед X, Y, Z, особа ж В віддає перевагу Y перед Z, W, X. За умови одностайності, у соціальному структуруванні W надається перевага стосовно X (оскільки кожен індивід обирає його стосовно X), a Y віддається перевага стосовно Z (оскільки кожен індивід обирає його стосовно Z). Також у процесі соціального структурування X надається перевага перед Y відповідно до права вибору серед цих двох альтернатив, яке має особа А. Комбінуючи усі три бінарні щаблі, ми матимемо те, що в соціальному структуруванні W віддається перевага перед X, якому віддано перевагу перед Y, своєю чергою обраному стосовно Z. Одначе, згідно з правом особи В на вибір, Z може бути віддано перевагу стосовно W в соціальному структуруванні. Перехідного соціального структурування, яке задовольняє усі ці умови, не існує, а тому соціальне структурування нелінійне. Ось така аргументація, за Сеном.Труднощі виникають тоді, коли ми розглядаємо індивідуальне право обирати з-поміж альтернатив як право визначати взаємне розташування цих альтернатив у соціальному структуруванні.
Альтернатива, яка спонукає індивідів класифікувати пари альтернатив та окремо індивідуальні альтернативи, — не краще; класифікування ними пар живить метод змішування індивідуальних уподобань на користь соціальному структуруванню пар; а вибір серед альтернатив найвищій парі соціального структурування здійснюється індивідом на підставі права обирати тільки всередині цієї пари. Ця система має наслідком також те, що якась альтернатива може бути обрана, хоча кожен віддає перевагу іншій альтернативі; наприклад, А обирає X стосовно Y, де (X, Y) якимось чином є парою найвищого рангу в соціальному структуруванні пар, хоч кожен, включаючи А, віддає перевагу W перед X. (Але вибір, який випадає на долю особи А, можна здійснити лише між X та Y).Більш переконлива точка зору на індивідуальні права ось яка. Індивідуальні права співможливі; кожна особа може використовувати свої права на власний розсуд. Використання цих прав фіксує певні характеристики соціального існування людини. У межах цих фіксованих характеристик вибір може бути здійснено через механізм соціального вибору, який ґрунтується на соціальному структуруванні, але за умови, що є подальший вибір! Права не; визначають соціального структурування, але натомість встановлюють межі, всередині яких здійснюється соціальний вибір через вилучення одних альтернатив, закріплення інших тощо. (Коли я маю право обирати, жити мені в Нью-Йорку чи в Масачусетсі, і я обрав Масачусетс, тоді альтернативи, які стосуються мого проживання у Нью-Йорку, не є чинниками, які слід враховувати в соціальному структуруванні). Навіть у тому випадку, коли всі можливі альтернативи спершу впорядковуються, незалежно від чиїхось прав, становище не змінюється: адже тоді встановлюється найвища в ієрархії альтернатива, яка не може бути вилучена здійсненням чиїхось прав. Права не визначають розташування альтернативи або відносне розташування двох альтернатив у соціальному структуруванні; проте вони впливають на соціальне структурування, обмежуючи вибір, який воно може дозволити.
Якщо правомочність стосовно майна — це право ним розпоряджатися, тоді соціальний вибір має відбуватися всередині обмежень на те, як саме люди вирішують скористатися цими правами. Якщо будь-яке моделювання законне, воно потрапляє у сферу дії соціального вибору і відтак обмежується наявністю людських прав. Як іще можна врахувати висновки Cewtz? Альтернатива першочергового врахування соціальної структури, коли права реалізуються лише в рамках її обмежень, — це ніяка не альтернатива. Чому б тоді не обрати якнайвище розташовану альтернативу й забути про права? Якщо ця найвища альтернатива залишає певний простір для індивідуального вибору (й саме тут, вірогідно, можна здійснити своє «право» вибору), тоді має бути щось таке, що перешкоджало б перетворенню її на іншу альтернативу. Отже, аргументація Сена приводить нас знову до висновку, що моделювання потребує постійної взаємодії з індивідуальною діяльністю та вибором.